Розділи
| Документація [45] |
| Методика [31] |
| Вивчення теорії літератури [23] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 20 » Текстуальні диктанти
12:44 Текстуальні диктанти | |
Текстуальні диктанти Точне, дослівне відтворення на письмі сприйнятого на слух тексту називається текстуальним (дослівним) диктантом. У методичній літературі і в практиці поширена ще й інша назва - диктанти без зміни тексту. Термін вказує лише на характер відтворення матеріалу учнями, який може бути як синтаксично зв'язним текстом, так і мозаїчним (складатись з окремих речень, словосполучень і слів). Існує кілька видів навчальних текстуальних диктантів. Так, залежно від методики проведення їх, опрацювання лексичного чи граматико-правописного матеріалу в продиктованому вчителем тексті вони можуть бути попереджувальними або пояснювальними. Обидва ці диктанти проводяться з використанням класної дошки — один учень записує на дошці продиктоване (слова, словосполучення, речення), інші — в зошитах. Такий прийом полегшує для вчителя контроль за роботою дітей і перевірку написаного, допомагає уникнути помилок не тільки на дошці, але і в зошитах. Щоб учні не перетворювали диктант у списування, необхідно виробити навичку писати самостійно, звіряти свій запис із написаним на дошці, виховувати навички самоперевірки і самоконтролю. Існують, коли йдеться про використання класної дошки, деякі апробовані практикою прийоми. Наприклад, помітно активізує навчальну діяльність школярів така форма, коли вчитель диктує фразу чи речення для всього класу, потім викликає учня для повторення продиктованого й запису на дошці. Відомо, що розподіл і запис матеріалу на дошці буде відображений в учнівських зошитах. Отже, текст слід записувати акуратно, каліграфічно, з додержанням абзаців, симетрії. Це привчає до акуратності в роботі. Коли учень записує на дошці текст, речення, не рекомендується дозволяти робити зауваження з місць, бо це дезорганізує роботу й учня біля дошки, й усього класу. Після закінчення запису на дошці робляться відповідні виправлення, зауваження, зіставлення з написаним у зошитах. Таке коментування слід організовувати як творчу й активну роботу всього класу. Оскільки на запис речення (тексту) на дошці йде більше часу, ніж у зошитах, то доцільно дітям давати якісь додаткові завдання (зробити граматичний розбір, виділити важкі орфограми, обдумати питання, що будуть задані учневі біля дошки, і т. п.). Широко практикуються попереджувальні й пояснювальні диктанти й без використання дошки. Обсяг тексту (кількість слів, речень і т. п.) для навчальних диктантів учитель у кожному окремому випадку визначає самостійно, виходячи з конкретної навчальної мети, місця і ролі даної форми письмової роботи в системі інших прийомів, що використовуються на уроці. Навчальний диктант може складатись з кількох слів чи речень і може досягти норм, встановлених для контрольних диктантів, його опрацювання може зайняти від кількох хвилин до цілого уроку. Багато важить правильний вибір виду диктанту на певному етапі навчання, кожна найкраща форма роботи може стати неефективною, якщо втрачається почуття міри. Попередження може здійснюватись по-різному, тому можливі різні форми, варіанти попереджувальних текстуальних диктантів: 1) усний розбір, аналіз мовних фактів, пригадування правила перед написанням продиктованого тексту; 2) пояснення тексту, що диктується, у процесі письма; 3) аналіз тексту на дошці, таблиці чи надрукованого з подальшим його записом під диктовку вчителя. На основі цього виділяються два різновиди текстуального попереджувального диктанту: слуховий і зоро-слуховий. Слуховий попереджувальний диктант Слуховий попереджувальний диктант, що проводиться за схемою — спочатку усне пояснення, усний розбір тексту, потім його запис, може мати такі варіанти: А. Учитель пропонує учням пригадати (повторити) певні правила, на які буде проводитись диктант, потім читає речення, просить виділити й розібрати в ньому виучувані факти, далі це речення диктує для запису, який здійснюється і на дошці, і в зошитах. Наприклад, для закріплення поданої на уроці теми «Не з дієприкметниками» учитель ставить питання: У яких випадках частка не з дієприкметниками пишеться окремо? Коли не пишеться з дієприкметниками разом? Далі читає речення і пропонує визначити у ньому дієприкметники з часткою не. Після цього викликаний учень записує речення на дошці, інші — в зошитах. Приблизно в такий же спосіб опрацьовується весь текст (правда, не всі речення є потреба детально коментувати й записувати на дошці). Над Дніпром, знявся нестихаючий шум. Легенький вітерець колише нескошеиі трави. Настала пора небувалих будов. Ніким не сходжені нас ждуть путі. Велич подій сповнювала Хому новою, не звіданою досі гордістю. Толока не орана, вівці не лічені, пастух рогатий. Чисте, незаросле місце, то завужувалось, то розходилось, ніби озерце. За такою ж методикою проводяться диктанти й без використання дошки — речення (чи зв'язний текст або слова, словосполучення) після усного розбору диктуються для запису в зошитах. Б. Весь текст диктанту, після повторення певних правил, аналізується усно. Далі текст цей учні записують у зошитах з голосу вчителя. Оскільки в даному випадку школярі можуть допустити порівняно більше помилок, то доцільно після запису обговорити, як виконано роботу. Записавши, учні мовчки перечитують текст, потім по черзі, за викликом учителя, пояснюють правопис того чи іншого слова, вживання розділових знаків. Інші з місць доповнюють чи виправляють відповідь товариша. Окремі частини, якщо є потреба, записуються на дошці. В. Цікавим прийомом, що активізує навчальну діяльність під час роботи над диктантом, передусім при узагальненні, повторенні вивченого, є постановка запитань, які спрямовують увагу школярів на самостійний пошук мовних категорій чи орфограм, що потребують пояснення. Так, приміром, учитель, прочитавши речення Стане дійсним неможливе, що не снилося і в снах, запитує: «Правопис яких слів у вас викликає сумніви?» або: «На які відомі вам правила є тут приклади?» У наведеному реченні діти легко встановлюють, що йдеться про правопис частки не з різними частинами мови. Аналіз і запис прикладів на вивчені раніше правила дає можливість повторити й закріпити їх. Якщо діти не звернуть уваги на те, що хотів би педагог прокоментувати, то слід речення прочитати повторно, виділяючи інтонаційно потрібні моменти, або й просто назвати їх. Після пояснення текст записується під диктовку (до речі, в складних випадках варто використати й класну дошку). Цей варіант попереджувального диктанту доцільно застосовувати при повторенні й закріпленні вивченого матеріалу не на одне, а на кілька правил, наприклад, вживання розділових знаків при відокремлених членах речення, при однорідних членах речення з узагальнюючими словами і без них, правопис часток не і ні з різними частинами мови і под. Г. Щораз більшого поширення в шкільній практиці набувають словникові попереджувальні диктанти. Проводяться вони в основному за описаною вище методикою з тою лише різницею, що матеріал, який беруть для опрацювання, складається з окремих слів. Позитивний ефект дає добір для цієї вправи слів, у яких школярі допускають помилки, зумовлені різними причинами — діалектним оточенням, «суржиком», незнанням певних правил. Ці приклади легко дібрати, перевіряючи різні види письмових робіт учнів. У цьому випадку, таким чином, є можливість зосередити увагу дітей на тому конкретному матеріалі, який з тих чи інших причин був засвоєний слабо. Д. Окремим видом слухового попереджувального диктанту є вправи, відомі також під назвою «коментоване письмо», або «коментований диктант». Коментований диктант — це «думання вголос» під час запису сприйнятого на слух тексту. Педагог має можливість контролювати в кожному конкретному випадку, наскільки учень оволодів теорією, як вміє застосовувати правила, чи правильний у нього хід думки. Як показують спостереження, дитина часто пише навздогад, інтуїтивно, коментоване ж письмо має своїм завданням привчати школяра аргументувати вибір орфограми чи розділового знака. Виробились такі правила проведення коментованого диктанту: 1. Учитель диктує текст учням усього класу, до дошки не викликає нікого. 2. Один з учнів, попередньо визначений учителем, не встаючи, записує продиктоване разом з іншими, голосно і чітко проказує слова, коротко пояснює їх написання, вживання розділових знаків. 3. Учні класу уважно стежать за вимовою і коментуванням свого товариша і пишуть слова, вислухавши їх пояснення. 4. Якщо учень відчуває труднощі в поясненні слова або замовкає, його негайно замінює інший учень. З цією метою заздалегідь призначається 3— 4 коментатори. На перших порах коментаторами призначаються сильні школярі, через деякий час ці функції по черзі виконують усі діти класу. 5. Якщо хтось з учнів класу не знає або не зрозумів, як написати слово, він може голосно його вимовити, не встаючи з місця і не питаючи дозволу вчителя. Коментатор ще раз пояснює правопис цього слова. 6. Учитель уважно стежить за роботою всього класу, звертаючи особливу увагу на слабших. Часто зустрічається в практиці вчителів так зване довільне коментування, коли коментатор пояснює лише необхідні, на його думку, орфограми, інші ж слова лише чітко проговорює без пояснення. Якщо ж учень обминає потрібні орфограми, то залучаються інші школярі або коментує сам учитель. Щоб запровадити нормальний щодо швидкості ритм роботи, важливо встановити певний порядок, якого мають дотримуватись діти при поясненні орфограм. Наприклад, учитель читає речення: За нашим почином щотижня відбуваються літературні вечори. Перший коментатор: за (окремо, прийменник, далі йде займенник) на-шим (закінчення -им, орудний відмінок по-чи- [и] під наголосом... замовк). Тоді продовжує без вказівки педагога інший учень. Так само й у випадку, якщо перший учень допустив помилку при поясненні, її без попередження виправляє наступний по черзі коментатор і т. д. Тексти, як показують спостереження, для коментованого диктанту беруться переважно невеликі, причому одні вчителі практикують цей вид вправ на різних етапах уроку, часто навіть у кінці уроку, використовують тексти обсягом до 30-40 слів (інколи зв'язні), інші берусь не більше 2—3 речень (до 25-30 слів) і проводять коментований диктант лише епізодично. Ефективність коментованого диктанту залежить від ряду факторів, передусім від рівня навичок школярів коротко пояснювати орфограму, швидко, майже моментально зіставляти конкретний випадок з правилом, практичне завдання з теорією, а навички, як будь-які інші, виховуються поступово. У зв'язку з цим на перших заняттях коментує сам учитель, поступово ці функції передаються спочатку найсильнішим учням класу, потім іншим. Продуманої наступності слід дотримуватись і в доборі матеріалу — від найпростіших, найлегших мовних одиниць до складних, насичених різними за трудністю орфограмами. Сам темп роботи також еволюціонує від дуже повільного до звичайного, середнього для даного класу темпу письма. Зоро-слуховий попереджувальний диктант Зоро-слуховий попереджувальний диктант — один з різновидів навчальних попереджувальних диктантів: попередження помилок, аналіз тексту перед його записом супроводиться використанням зорових вражень, зорового сприймання даного матеріалу учнями. Існує кілька варіантів зоро-слухових попереджувальних диктантів, але для них спільним є те, що спочатку учні сприймають даний текст зором, потім пишуть на слух. Тут можливі різні прийоми «залучення» зорових сприймань учнів та способи опрацювання тексту перед його написанням. Розглянемо найпростіші з них (хоч вони не в однаковій мірі забезпечують попередження помилок): - учитель пропонує мовчки й уважно прочитати надрукований у книжці (підручнику, збірнику вправ чи диктантів) або написаний на дошці, або висвітлений за допомогою екранних засобів текст, звернути увагу на орфограми, розділові знаки, щоб потім грамотно передати його на письмі. Після цього даний текст закривається, діти записують його під диктовку; - перед початком виконання письмової вправи проводиться бесіда, в ході якої школярі повторюють певні правила, далі читають призначений для диктанту текст, здійснюють граматико-орфографічний чи пунктуаційний розбір, нарешті, текст закривається й записується під диктовку. І в першому і в другому випадку після запису учнями тексту можливі, і навіть бажані, порівняння з оригіналом, обговорення допущених помилок. Цікавою деталлю в системі щойно описаного типу вправ є те, що учням інколи дається завдання обраний для диктанту текст розібрати вдома, самостійно, після чого на уроці він диктується вже без додаткового аналізу. На жаль, питання розвитку мовлення дітей при проведенні текстуальних диктантів часто залишається поза увагою, правопис ніби заступає собою проблему боротьби за культуру мови. Хибною є думка, що для цього існують лише спеціальні види вправ, які й слід використовувати, до того ж на уроках розвитку мови. Кожну вправу, кожен урок належить проводити з урахуванням завдань розвитку мовлення учнів. При проведенні дослівних диктантів велике значення мають тексти, насичені не тільки потрібними орфограмами, але й досконалі й різноманітні з боку лексики, стилістичних засобів; дотримання норм літературної вимови у процесі диктування сприяє практичному засвоєнню орфоепічних норм. З іншого боку, попереджувальні диктанти повинні відігравати велику роль у вихованні «орфографічної пильності». Необхідно виховувати в учнів навички аналітичного читання, вміння знаходити в тексті важкі для написання слова, відрізняти відоме від сумнівного, невідомого. А на цій основі слід заохочувати пошуки відповідей у підручниках, словниках та іншій довідковій літературі, виробляти вміння самостійно працювати з книгою. Слухові та слухо-зорові пояснювальні диктанти Пояснювальні диктанти являють собою ніби протилежний попереджувальним диктантам вид роботи: спершу запис продиктованого тексту, потім його розбір, пояснення орфограм, повторення відповідних правил. Тут учні вчаться перевіряти записане ними. Пояснювальні диктанти також (як і попереджувальні) можуть проводитись на матеріалі зв'язних текстів або окремих речень, слів; залежно від способу проведення поділяються на слухові і слухо-зорові. Порівняно з попереджувальними пояснювальні диктанти складніші, важчі для учнів, проводити їх доцільно після того, як діти в достатній мірі засвоїли даний матеріал, коли є певність, що запропонований текст вони напишуть грамотно (тому після вивчення певної теми чи розділу шкільного курсу мови доцільно спочатку практикувати попереджувальні диктанти, а також вправи типу списування, граматико-орфографічного і пунктуаційного розбору і под.). Пояснювальні диктанти (подібно до попереджувальних) проводяться як з використанням класної дошки, так і без неї. Пояснювальний диктант з використанням дошки найчастіше проводиться в такий спосіб: вчитель диктує текст, викликаний учень пише на дошці, інші в зошитах. Коли речення записане, обговорюються орфограми чи розділові знаки, виправляються допущені помилки, наводяться аналогічні приклади для ілюстрації якогось правила. Незважаючи на позитивні загалом наслідки такої роботи, все ж можна виявити й поширений в окремих школах недолік — захоплення одним прийомом, перетворення цілого уроку у виконання якоїсь одної форми роботи. На уроці повторення й узагальнення обсяг тексту для пояснювального диктанту має бути такий, щоб можна було використати й ряд інших видів письмових вправ. Зустрічається й такий варіант проведення пояснювального диктанту: незв'язний текст, достатньо насичений потрібними правописними чи пунктуаційними моментами, учитель диктує частинами: перше речення записують усі діти, потім викликаний учень іде до дошки і з свого зошита записує там це речення, а інші в цей час під диктовку вчителя пишуть наступне речення. Далі записане на дошці коментується, робляться, в тому числі і в зошитах, мотивовані правки, якщо потрібно. Після цього йде до дошки наступний учень з своїм зошитом, а клас пише третє речення. У такій послідовності опрацьовується весь текст. Цей прийом дає можливість до деякої міри ущільнити, інтенсифікувати роботу над мовним матеріалом, тут же усувати помилки; застосовується переважно під час закріплення граматико-орфографічного матеріалу. У письмових роботах, виконаних методом попереджувальних чи пояснювальних диктантів, не повинно бути помилок, оскільки кожен учень має можливість їх виправити сам. Тому правильно роблять ті вчителі, які під час перевірки зошитів особливо вимогливо оцінюють ці вправи. Виставляються оцінки в журнал також і за усні пояснення під час виконання роботи, повторення правил, вміння наводити до них приклади, застосовувати їх на практиці. Усе це змушує кожного учня більш відповідально й уважно ставитись до своєї роботи. Пояснювальний диктант з використанням дошки, тобто коли текст записується і в зошитах, і на дошці, краще гарантує від помилок, бо кожен школяр може перевірити і внести правки у свій текст згідно з написаним, обговореним і виправленим на дошці. Проте проведення такого диктанту забирає багато часу (за даний період учні встигають записати небагато, темп роботи стримує дошка). Більш продуктивним щодо обсягу опрацьованого матеріалу протягом певної одиниці часу є пояснювальний диктант без використання дошки. Дібраний заздалегідь текст (зв'язний, з окремих речень чи слів) учитель диктує виразно, без пояснень, поки весь текст не буде записаний учнями (як при контрольному диктанті). Після цього організовується обговорення виконаної роботи, вносяться виправлення, діти за завданням педагога знаходять у тексті і підкреслюють приклади на певні правила. Так колективно виправляється й обговорюється виконана вправа. З метою кращої перевірки учнями своїх робіт, усунення не тільки типових, але й індивідуальних, одиничних помилок деякими вчителями запроваджуються різні види пояснювальних диктантів, які умовно можна об'єднати спільною назвою — слухо-зорові. Характерною рисою їх є те, що учень, написавши текст з голосу вчителя, потім має можливість зіставити його з «правильним» зразком. Пояснювальні диктанти використовуються з різною метою, причому і під час опитування, перевірки, як засвоєний раніше вивчений матеріал, і.під час вивчення нового, закріплення теми, як на уроках вивчення нового матеріалу, так і на уроках повторення, закріплення, узагальнення вивченого, у зв'язку з чим існує й багато форм організації, проведення їх. Тут, по-перше, можливі різні тексти: від кількох окремих слів-прикладів на одне-два правила або кількох коротеньких речень до текстів, що за обсягом дорівнюють контрольним диктантам. Спостерігаються різноманітні способи опрацювання, аналізу продиктованого матеріалу — від запису окремими частинами на дошці і в зошитах з наступним їх поясненням і використанням унаочнювальних засобів, до лише усного пояснення окремих орфограм записаного на слух тексту. В останньому випадку, як правило, вчитель перевіряє вдома виконані учнями роботи. Цей вид вправи близький до навчально-контрольних диктантів. Інколи застосовується й такий, досить цікавий вид пояснювального диктанту: коли учні записали весь продиктований їм текст, вчитель формулює правило, діти відшукують у написаному тексті приклади-ілюстрації на дане правило, підкреслюють їх, якщо є помилки, роблять виправлення. Деякі методисти рекомендують опрацьований методом пояснювального диктанту текст використовувати й для контрольного. Це спонукає учнів більш уважно, активно працювати під час проведення пояснювальних диктантів. Одним із видів пояснювальних диктантів є так , званий диктант з письмовим обгрунтуванням. Суть його полягає в тому, що учні, записуючи продиктоване вчителем, наводять письмові пояснення. Запровадження такого - виду роботи мотивується тим, що при звичайному пояснювальному диктанті не завжди вдається спонукати всіх учнів активно працювати. Трапляється, що частина дітей текст записує машинально, потім, коли відбувається пояснення написаного, дехто ж залишається поза увагою. Нема впевненості в тому, чи всі діти писали вдумливо. Пояснювальні ж диктанти з письмовим обгрунтуванням дають можливість включити в активну напружену роботу всіх учнів класу, кожен повинен обдумати і якнайстисліше сформулювати своє пояснення. Інколи при проведенні таких диктантів доцільно дозволяти учням користуватись підручником чи орфографічним словником, проте слід до цих форм роботи школярів готувати. Як відомо, щоб швидко знайти потрібний факт чи правило в підручнику, потрібна певна підготовка, наявність відповідних умінь. Диктант не повинен забирати багато часу на уроці (10т-20 хвилин), бути невеликим за кількістю слів. Диктувати слід так, щоб учень мав час для обдумування відповіді і для її стислого запису. Закінчуючи огляд текстуальних навчальних диктантів, слід підкреслити, що розглянуті вище форми, види попереджувальних і пояснювальних диктантів описані в типовому їх виявленні. Тут можливі різні сполучення елементів попередження і пояснення, різні способи використання наочності, зорових вражень учнів, складна градація завдань щодо їх трудності — від найлегших видів роботи до таких, що наближаються до контрольних, перевірних диктантів. Горбачук В.Т. Види диктантів і методика їх проведення: Посібник для вчителя. - К.: Рад.шк., 1989. - 96 с. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |