Епітет - 25 Жовтня 2012 - Допомога учням, студентам, учителям

Головна » 2012 » Жовтень » 25 » Епітет

21:34 Епітет
ЕПІТЕТ Теоретичні відомості 1. Епітет — художнє означення, що виділяє характерну рису зображуваного (явища, істоти тощо) й передає емоційне ставлення до них. 2. Епітет (від грецького epitheton — означення або прізвисько) — такий мовно-поетичний засіб, який шляхом художнього переосмислення надає означуваним словам особливої художньої забарвленості й наповненості. 3. Епітет — трой, що означає предмет або дію, підкреслює характерну рису зображуваного та, потрапляючи у відповідне контекстуальне оточення, збагачує зміст новими емоційними чи смисловими відтінками. Наприклад: 1. Зронило сонце бурштинову краплю. 2. Кошлатий вітер — голодранець, В полях розхристує туман. «Епітет зараховують до простих фігур, однак це аж ніяк не означає, що фігура має чітке теоретичне визначення, окреслення. Власне, тут існує така довільність, як ні з якими іншими фігурами. З античних часів в епітеті бачили насамперед прикрасу. Згодом стали йому протиставляти логічні означення. Бурхливий розвиток поетичного мислення, все більше вишукані, різноманітні форми художніх засобів демонструють нетривкість теоретичних визначень, обмежень. До епітетів метафоричних (дехто метафоричність вважає невід'ємною прикметою епітета), іронічних, гіперболічних, літотних, оксиморонних, постійних сьогодні додають епітети синестичні, метонімічні, синекдохічні. І справа не лише у постійному зростанні різновидів фігури. Справа в тому, що один і той самий зворот, слово може мати ознаки декількох отих самих різновидів...» (За Богданом Леськів).* Епітетом може бути слово, вжите як у прямому значенні, так і в переносному, оскільки в художньому творі логічні означення, як і всі мовні одиниці, набувають певного естетичного навантаження. Епітет — один із найуживаніших тропів, поширених як у народній поетичній творчості, так і в художній літературі. Містить психологічну характеристику зображуваного, стискає зміст означуваного предмета до одного слова. Розрізняють такі епітети: характерологічні, пояснювальні (літературного походження) підкреслюють найхарактернішу ознаку того предмета, про який йдеться (кривава зрада, віроломний ніж); традидійні, стійкі, постійні (фольклорні) супроводжують означення предмета, закріплюючись за ним постійно (широкий степ, синє море, буйний вітер). Епітети, які часто вживаються з певним іменником, становлять разом із ним сталий вислів, називають постійними. Коли в пісні співається «синє море», це не означає, що автор хотів сказати, який саме відтінок мала морська вода. У народній пісні чи думі море завжди синє, навіть у похмуру буряну погоду, коли воно аж ніяк не може видаватися синім. Синє — це головна (родова) ознака моря з усіх можливих кольорів і відтінків, які може мати морська вода. Сутність цієї ознаки моря полягає ще в тому, що воно буває синім так само, як і небо. Те ж саме «зелена діброва». Не йдеться про вказівку на пору, на те, що справді на деревах зелене листя. Зелений колір ніби втілює головну сутність діброви, гаю, лугу. «Молода дівчина» — це, по суті, тавтологія, бо саме слово «дівчина» містить у собі значення жіночого віку. Але ця тавтологія має оцінну функцію, таким постійним епітетом підкреслюють дівочий вік — особливий, це найкраща пора. «Молодий козак» — менш тавтологічний вислів, оскільки козак може бути і старим. Але головні герої народних пісень все ж мусять бути молодими, постійний епітет наче нагадує нам про це. Постійні епітети, закорінені у фольклорі, мають велику традицію вживання. Проникаючи в мову художньої літератури, ці мовні засоби сприяють стилізації під фолькдор. Постійні епітети дуже часто трапляються в певних словосполученнях, «подорожують» із твору в твір. Наприклад: шовкова коса, золота осінь тощо. Контекстуально-авторські виділяють таку рису, яка видається характерною в предметі за певних обставин у конкретному контексті (холодні дні з високою блакиттю). Контекстуально-авторський епітет є прикметою, який вимагає не лише поетичності висловлювання, а й точності. У процесі мовотворчості авторські епітети, зазнаючи трансформації та модифікації, постають в оновленому вигляді. Наприклад: Білохате — маленьке село. Епітети здебільшого виражені прикметником (золотокоса осінь; залізний грім; весняний настрій тощо), але можуть бути виражені й іншими частинами мови. Іменники: зайчик-побігайчик; вітер-волоцюга; красень-юнак; Дніпро-Славута. Дієприкметники: вітер непереможний; прив'ялі діброви; втомлена пісня. Не можна плутати епітети зі звичайними означеннями. Якщо відсутнє переносне значення і прикметник характеризує не індивідуальну, а загальну властивість, то він втрачає роль епітета. Порівняйте: золота душа — золотий годинник; чорна кривда — чорний колір; велике щастя — велике приміщення; сонячний настрій — сонячна днина. Таким чином, епітет ніби прикладають до слова, надаючи зображеному більшої яскравості, поетичності, виразності. Поетичні епітети-означення утворюються шляхом переносу слова з одного функціонального стилю в інший. Вони не стільки називають конкретну рису предмета, скільки виражають ставлення до нього. В уривку з вірша В. Симоненка «Грудочка землі»: Ще в дитинстві ходив я у трави, В гомінливі трепетні ліси, Де дуби мовчали величаво У краплинах ранньої роси. «Гомінливі трепетні ліси» — епітети, утворені внаслідок переносу значення (якості, властиві людям, перенесено на ліс), тут домінує оцінність, особливе ставлення поета до лісів дитинства. За допомогою епітета ми маємо можливість висловити оцінку, авторське ставлення до предмета. Епітет у творчості Т. Г. Шевченка Епітети — дуже поширена фігура у творчості Т.Г. Шевченка. Не дивно, що вони досліджені найбільш ґрунтовно (наприклад, праця: В.С. Ващенко — Мова Тараса Шевченка — X.: Вид-во ун-ту, 1963). Найбільш вживані епітети з такими словами: Вітер — сердитий, буйний, холодний, тихий, святий, легкий, крилатий. Сонце — чуже, високе, червоне, ясне, святеє, праведне, пресвятеє. Дніпро — широкий, дужий, синій, ревучий, глибокий, крутоберегий, старий, круторогий, далекий. Воля — козацька, божа, вольна; свята, ненагодована, гола, сердита, братерська, молодая, співаная, добра, сподівана, ясна. Земля — чужа, шляхетська, козацька, чорна, сонна, широка, вольна, безконечна, праведна, велика, оновлена, обкрадена. Море — синє, глибоке, безкрає, червоне, криваве, слов'янське, нове, огненне, вольне, нікчемне. Слово — ласкаве, божеє, добре, химерне, розумне, єдине, дівоче, тихе, забуте, тихо-сумне, великеє, зле, живе, слово істини, слово правди, слово любові, веселеє, незле, святеє, найкраще, мудре, нове, пророче, огненне. Серце — козацьке, дівоче, щире, єдине, ніжне, жіноче, погане, трудне, розбите, старе, чисте, живе, одиноке, нелукаве, убоге. Цікаві й цінні такі спостереження дослідників: епітет чорнобровий зустрічається в Шевченка 54 рази. Подібна картина із епітетом синій. До 1847 року його вжито у творах Кобзаря 51 раз, опісля — 12. Тавтологічні епітети — доброє добро, вольна воля, лишенько лихеє теж мають місце у творчості Шевченка (За Богданом Леськів). Тренувальні вправи I. Доберіть епітети до слів. Сонце, небо, море, очі» крига, береза, вітер, річка, співати, сумувати. II.Створіть складені епітети на основі слів. Високе чоло (дід), ясна зелень (берізка), широкий лист (виноград), ніжний дзвін (жайворонок), ясне лице (сонце), круглий вид (місяць), барвисті крила (метелик), гострий зір (пташка), зоря славна (хлопчик), добро чинити (людина), світлий розумний (чоловік). Наприклад: високе чоло (дід) — високочолий дід. III. У яких словосполученнях є епітети? а) соковита трава, соковитий місяць, соковитий голос; б) кучеряві слова, кучеряве волосся, кучеряві віти; в) теплі промені сонця, ніжні промені сонця; г) синє небо, рожева мрія, замріяна зоря; д) ніч у зорянім вінку, промені стріли, роси-сльози, зелена трава; е) золоті слова, золоте волосся, золоті каблучки; є)прийти вчасно, прийти швидко, прийти зоряно; з) ніч зачарована, ніч-чарівниця, ніч травнева. IV. Прочитайте поезії. Виділіть епітети. Якими частинами мови вони виражені? НЕТЛІННА КРАСА Над полями вдалеч лебеді летіли. І губили пір'я, біле, наче білий сніг, А вгорі над ними зорі миготіли Й падали у трави — линув срібний сніг. Жайвір пробудив замріяний світанок, Не пізнало небо землю молоду, Наче хто накинув дорогий серпанок — Зірочки ясніли в білому вінку. Як відходять вдалеч люди, нами знані, В серці залишають смуток і тугу. Та живуть їх душі, чисті і нетлінні, В зорях піднебесся, в квітах на лугу. Н. Кривдюк РІДНА МОВА Чарівна, ясна, чудова, Ніжна, лагідна, єдина, Українська наша мова — Рідна пісня солов'їна. Дивно гарна, наче казка, І зваблива, наче мрія, Є суворість в ній і ласка, Є і розпач, і надія. То заплаче, як дитина, То, як дівчина, сміється, То, як жайворонок вільний, Диво-піснею заллється. Наше слово українське, Як струмок біжить — дзвенить, Наша пісня в небо лине, Кожен вірш в душі бринить. Поважайте рідну мову, Бережіть її, любіть, Нашу мову колискову Ще багатшою робіть. О. Тарнавська * * * Золотаві зорі засвітились, Завмира замріяна земля, Злюча завірюха закрутилась, Зоряну заграву замела. Зносячи замерзлі зірочки, Із зимових засніжених заметів, Засміявшись, збігла заметіль, Зачарована зірковим злетом. Зачудовані завмерли зорі, Зачаклована зима злетить, Заспіває зорям, заговорить, Зашепоче: «Зіроньки, засніть». Зорі заіскрились, зашарілись, Заблищали золотом здаля. Завірюха зникла, зачаїлась, Задрімала зморена земля. О. Тарнавська * * * Вербові віти крізь туман Майнули ніжно-серпанково, В круговерті чекань, прощань Стаєш ти словом. Крізь іній зеленить трава, Акація злітає цвітом, Через думки, через слова Стаєш ти світлом. А світла зоряні світи Пливуть розкрилені по небі Не перестань, світи, світи, Я йду до тебе. В. Цимбал V. Прочитайте текст. До якого стилю мовлення ви його віднесете? Складіть питання до тексту. Епітет виражається одним словом — прикметником чи дієприкметником, але епітетом це означення стає лише в поєднанні з означуваним предметом, тому епітет — це, власне, два слова, означення і означуване. Два слова чи поняття — мінімум слів, необхідні для вказівки на перенос значення. Усі тропи мусять складатися найменше (і найчастіше) з двох елементів. В епітеті названо лише один предмет, інший відсутній на першому плані, він дає про себе знати своїм означенням. Коли ми кажемо срібний місяць і не порівнюємо місядь зі сріблом, але на дальньому плані срібло все ж присутнє — воно віддало слову місяць свою головну силу. Епітет тримає на віддалі предмети чи явища, які беруть участ у перенесенні значень. Епітет обернений у минуле, адже утворенню епітета передує обов'язкова дія «віднімання» якості від предмета. Уже давно відбулося відривання якостей золотий, срібний діамантовий, дерев'яний, ватяний тощо від предметів, яким вони органічно притаманні і тепер мовці лише приставляють ці означення до інших предметів, які не зроблені із золота, вати, дерева тощо. Приставляючи до предмета рису іншого предмета, ми тим самим ніби осягаємо його приховані властивості, які можуть виникати і зникати (М. Крупа).* VI. Виберіть із переліку словосполучень, узятих із творів Григорія Косинки, метафоричні епітети і вкажіть, як вони передають авторський задум. Криваво-червоні стежки полум'я, червона селянська воля, сонячна курява, чорна короговка, зомліла гречка, похмурні хмари, червона багряниця, щербаті,повітки, зотлілі душі, сива тінь діда. VII. Чи можна назвати епітети зі словника Євгена Маланюка авторськими? Поясніть значення кожного словосполучення. Сліпе безмежжя, трагічні терези, зляканий дзвін, широкоперсий вітер, день тверезий, смертельний чар. VIII. Серед синонімічних епітетів до слова «папуга», виражених авторськими іменниками, виберіть п'ять-шість, які, на вашу думку, найбільш вдало характеризують цього птаха. Птахорозмовляйчик, говорунчик, вітальник, балакоптах, бесідник, хвилястик, пестолюб, задавака, кривляка, кімнатолітунець, кліткосторож, голосоповторювач, хатньоавтовідповідач, шепотунчик, людськомовник, довгоязикун, джунголяп, барвистокрикун, говіркосидун, африкайло, галасуй, пір'єскуб, словоносій, птахоцирк, белькотуша, птахопародист, гойдалкостриб; вертлявчик, самовідповідач, крилатопепетун, люстерколюб, ксерокопіювач, цвірінчатко, всюдилітайко, акробатоговорун. IX. Спробуйте скласти власну поезію, присвячену одній із пір року, використовуючи епітети. * Посилання на Богдана Леськів тут і в подальшому взято із праці «Фігури Кобзаря» Т.Г. Шевченка: словник. — Немирів: Буг — Дан, 2007. * Посилання на М.Крупу тут і в подальшому взято із посібника: Лінгвістичний аналіз художнього тексту. — Тернопіль: Підручники й посібники, 2008. Юніцька Н.М. Теорія літератури в школі. - Х.: Вид. група "Основа", 2012. - 127 с.
1 2 3 4 5 Категорія: Вивчення теорії літератури \| Переглядів: 21623 \| Додав: ychitel \| Рейтинг: 5.0/2

Всього коментарів: 0