Розділи
| Документація [45] |
| Методика [31] |
| Вивчення теорії літератури [23] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Головна » 2013 Червень 19 » Анафора
10:42 Анафора | |
АНАФОРА 1. Анафора (від гр. anaphora - винесення нагору) - повторення слова або віршованого рядка. 2. Анафора створюється шляхом повтору початку речення, поетичного рядка, строфи, прозової фрази, абзацу, слова чи групи слів. 3. Анафора (повторення) - стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць (єдинопочаток). Наприклад: Хіба забув Катерину? Хіба не пізнаєш? Подивись, мій голубе, Подивись, на мене: Я Катруся твоя люба. Т. Шевченко У поемі М.Рильського "Слово про рідну матір" кожна нова строфа починається піднесенням і урочистим рядком: Благословен той день і час... Благословенна ти в віках... Благословенні ви, сліди... Анафора - форма організації поетичної мови. Зустрічається анафора і в епічних творах. Так, кожний із дванадцяти роділів повісті Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма" починається фразою: "Смутний і невеселий...". "Смутно і невесело...", "Смутна і невесела...". Ця анафора є засобом комічного, бо вона - контраст між похмурим настроєм персонажа і сатирично-гумористичним сприйняттям його читачем. В окремих прозових творах анафора виконує емоційно-підсилювальну роль значення окремого слова, служить окрасою змісту. Прикладом такого тексту є художня замальовка О. Драганюк "Слово про слово". "Слово... Небесне неоціненне багатство, дароване людству. Змінюються пори року, пролітають літа, люди помирають і народжуються, щодня сходить і заходить сонце, річка то міліє, то виходить із берегів, але в цій життєвій метушні живе вічне і незмінне - слово. Його топчуть і зневажають, оберігають і возвеличують, воно може поранити і водночас ощасливити... Слово - це пісня, що звучить із ніжних материнських губ, яка окриляє і надає сили. Слово - це душа нації, воно оберігає державу, відображає її самобутність і неповторність. Слово - це любов, щира і взаємна. Слово - це криниця поезій, що так тривожать серце и ранять душу. Слово - це віра, тверда і непорушна. Слово - це сила народу і людини, сила, завдяки якій існує нація. Тож бережімо його, вічний і світлий скарб - слово! Бо поки живе слово, доти крутиться земля, по якій люди щодня сіють мільйони справ, передаючи з покоління в покоління свій скарб". Юніцька Н.М. Теорія літератури в школі. - Х.: Вид. група "Основа", 2012. - 127 с | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |