"Василь Іванович" - Остап Вишня - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Василь Іванович"

Василь Іванович — А я ось і прийшов! — Драстуйте! — Драстуй, Васько! Сам прийшов? — Сам! — І не побоявся? — А чого мені боятися? — А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув? — А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо! Перед нами стояв білявенький, з синіми-синіми очима хлопчик, у голубій майці і в чорних трусиках. Ми з лікарем, Іваном Кириловичем, ходили на високім березі річки Оскола, за Турецькою могилою, розшукували кущі шипшини. Іван Кирилович дуже любить квіти. І не тільки любить, а глибоко на них знається — у нього біля сільської лікарні чудесний квітник: там і гладіолуси, і братки, і айстри, і жоржини, і левкої, і гвоздики, і кручені паничі, і кани, і нагідки... А які в його троянди! І білі, і рожеві, і чорні, і густо-червоні, бордові... Великі-великі та пишні. А знаєте, як він викохує троянди? Восени він іде в ліс, викопує шипшинові кущі, садовить їх у своєму квітнику біля лікарні й прищеплює на них культурні троянди... — От і сьогодні ми з ним пішли в ліс, що розлігся над Осколом, шукати шипшину... Як же там хороше — над Осколом. Поміж густими очеретами блищить срібно-голуба річка, що поділилась тут аж на три рукави, вдалині голубіють озера, і скрізь, куди дістає око, по широкому зеленому річищу — стоги зеленої отави... Ген там, на протилежному березі — село, а за селом, аж до самісінького виднокраю, зеленіє озима пшениця... Ліворуч — далеко-далеко, де небо з землею сходиться,— кукурудзяний ліс, і по ній, по кукурудзі, білі пелюстки порозкидано — колгоспниці в біленьких хустках кукурудзу ламають... Праворуч за селом, на горі, вітряк крилами махає, а поруч комбайн соняшники «косить-молотить». З того боку понад річкою залізниця. Із-за соснового лісу вискочив паровоз, весело закричав і помчав далі, тягнучи за собою величезний состав порожняка: по вугілля побіг на Донбас. Іван Кирилович, прищеплюючи до шипшини трояндову гілочку, посміхався: — Прищеплю оце та й залишу тут, а на зиму прийду й прикопаю в землю. От дивуватимуться люди навесні, коли на простій шипшині зацвітуть чудесні троянди! І, помовчавши, додав: — Був би в мене час, я б на всіх кущах шипшини в лісі троянди поприщеплював! Яка краса! Великий квітолюбець і великий мрійник сивоголовий Іван Кирилович. В цей час і з'явився перед нами голубоокий Васько. — А я по качку до вас, Іване Кириловичу! — мовив Васько. — Гаразді Підемо додому, забереш свою качку. Іван Кирилович, бувши в дитячому будинку, де жив Васько, подарував хлопцеві качку. Васько оце по неї й прийшов. — Так тебе Васьком звуть? — заговорив я з хлопчиком, коли ми поверталися з лісу. — Так. Василь Іванович Шумейко. — А літ тобі скільки? — Дев'ять. — А тато та мама твої де? Васько з сумом одповів: — Я ні татка, ні мами не пам'ятаю. Татко з війни не повернувся, а маму бомбою вбило... Рік мені тоді був. — Як же ти ріс? — Мене бабуся взяла, я в неї й виріс. Бабуся Наталка... Бабусі колгосп допомагав, бо вона вже дуже старенька. А потім, як я підріс, до дитячого будинку мене взяли. — А бабуся де? — А бабуся вдома! Дитячий будинок не в тому селі, де бабуся живе. Бабуся живе в своїй хаті, я до неї щонеділі ходжу. Вона ще й тепер, як я приходжу до неї, казки мені розказує! Ой, скільки я казок знаю. — А як у дитячому будинку живеться? — Дуже хороше! До школи вже ходжу, у другий клас. — А вчишся як? — А я відмінник! Усе п'ять! А в мене в дитячому будинку кролики є! Аж дві пари, і маленьких дванадцятеро! Голубі кролики! Я для них сам і кролятник збудував. І курочка з півником живуть! І галка! — Яка галка? — А справжня галка! Птиця! Така ручна-ручна! Як покличу її: «Галю, Галю!» — вона летить і сідає мені на плече або на голову! Дуже цукор любить! Сяде на плече і зразу: «Кррра!» — «Дай цукру». — Де ж ти її взяв? — Випала з гнізда! Я її знайшов і вигодував! І ні до кого до рук не йде, тільки до мене. А я в дитячому будинку й музики вчусь. На піаніно. Вчителька каже, що я, як учитимусь, добре гратиму. — А тобі хочеться навчитись добре грати на піаніно? — Хочеться. Я й на баяні вмію! Я граю, а Галя моя ходить і підстрибує. Танцює! Мені дуже хочеться вивчити танцювати свою галку і курочку з півнем. Приїздив до нас ото якось цирк у клуб, я там бачив, як собачки танцюють під музику. Дресировані. А чи можна вивчити танцювати галку або півника? — Ти ж кажеш, що твоя Галя танцює. — Хлопці сміються, кажуть, що вона зовсім не танцює, а просто собі підстрибує, як звичайно. А мені здається, що вона ніби до музики прислухається й танцює... — А ти сам умієш танцювати? — запитав я Васька. — А я ж у танцювальному гуртку! Я багато танців знаю: і польку, і краков'яка, і козачка, і гопака, і лезгинку. За лезгинку я навіть приза маю! В районі на вечорі самодіяльності танцював. Мене книжкою преміювали: «Казки Пушкіна». — А ви бачили дресированих птиць? — Бачив,— кажу.— Є дресировані папуги, сороки, галки, журавлі... — І танцюють? — Бачив тільки журавля, як він танцював. Один дідусь його вивчив. Дідусь грає на сопілку, а він танцює. Чудно дуже... Ноги в журавля довгі, і він ними перебирає, а потім ще й присяде, навприсядки танцює... — А галки не бачили, щоб танцювала? — Галки не бачив! — От мені хочеться галку танцювати вивчити. І півня з куркою. І качку. Оце візьму в Івана Кириловича качку і теж учитиму її. Я дуже люблю тварин дресирувати! У мене й кролики вчені: через руки мені стрибають! Я гадаю, що я й птиць навчу! — Спробуй! Терпіння, Васю, треба багато! Може, й вивчиш! Що, може, ти хочеш цирко вим артистом бути, дресирувальником? Васько якось так загадково посміхнувся: — А хіба це погано? — запитав. — Чому,— кажу,— погано! Навпаки, дуже добре: вивчати характери тварини, її особливості, її можливості... Учити її різних штук... Тільки мучити тварину не слід. Читав про дідуся Володимира Дурова, в нього цілий театр із різних тварин був? — Читав! Я все про Дурова прочитав! От якби бути таким, як Дуров!.. — А ти помітив, що Дуров ніколи не бив тварин, він тільки ласкою їх учив! Ласкою та шматочком чогось смачного? — І я свою Галю, як вона до мене прилітає або щось таке зробить, завжди цукром частую! Ні, я і галку, і півника з курочкою дресируватиму, і качку. Я — терплячий... Коли ми прийшли додому, Іван Кирилович запросив Васька обідати. Він одмовився: — Е, ні, побіжу! Я одпросився взяти качку, а всі пішли допомагати колгоспові збирати кукурудзу. Я повинен їх наздогнати й перегнати на збиранні кукурудзи. Я найбільше свинки-довгоносика на буряках назбирав, найбільше від усіх кукурудзи навесні прополов, найбільше колосків назбирав. Я й на збиранні кукурудзи хочу бути першим! До по бачення! — До побачення, Василю Івановичу! Не впусти качки! — Не впущу! — вигукнув Васько й підстрибом подався з гірки на дорогу. Якось надійшов до мене лист од голови колгоспу з того села, де в дитячому будинку живе голубоокий мій товариш Василь Іванович Шумейко. Голова пише: «Дуже вас прошу купити в Києві черевики з ковзанами, такий і такий номер, лижі й костюм для лиж. Правління колгоспу ухвалило преміювати Васька Шумейка за найкращі показники в роботі по збору довгоносика на буряках і за збирання колосків і кукурудзи. Інші подарунки для дітей ми знайшли й тут, у себе в районі, а ковзанів, лиж і лижних костюмів нема. На Жовтневі свята улаштовуємо урочисті збори колгоспників разом з нашими чудесними малими друзями, вихованцями дитячого будинку, де ми їх преміюватимемо за допомогу нам...» Я купив і послав. А після Нового року одержав листа від лікаря Івана Кириловича: «Вітаю з Новим роком! Був у мене на Новий рік, — пише Іван Кирилович,— Василь Іванович Шумейко. Прибіг на лижах, в новенькому червоному лижному костюмі. Біжить, розчервонівся, а на плечі в нього сидить галка. Каже, що галка таки танцює під музику, а качка ніяк не хоче. Але я її,— каже,— все одно навчу! Ой, буде з нашого Василя Івановича другий Дуров. Ой, буде!» А що ви гадаєте? Може, колись нам доведеться побачити велику афішу, на якій буде намальовано .портрет Василя Івановича Шумейка. З галкою на плечі, і написано: «Відомий, оригінальний дресирувальник тварин і птиць Василь Іванович Шумейко».
1 2 3 4 5 Категорія: Остап Вишня \| Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 1390 \| Рейтинг: 0.0/0