Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Василь Іванович"
Василь Іванович

—    А я  ось  і  прийшов!
—    Драстуйте!
—    Драстуй, Васько! Сам прийшов?
—    Сам!
—    І не побоявся?
—    А чого мені боятися?
—    А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
—    А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!
Перед нами стояв білявенький, з синіми-синіми очима хлопчик, у голубій майці і в чорних трусиках.
Ми з лікарем, Іваном Кириловичем, ходили на високім березі річки Оскола, за Турецькою могилою, розшукували кущі шипшини.
Іван Кирилович дуже любить квіти. І не тільки любить, а глибоко на них знається — у нього біля сільської лікарні чудесний квітник: там і гладіолуси, і братки, і айстри, і жоржини, і левкої, і гвоздики, і кручені паничі, і кани, і нагідки...
А які в його троянди! І білі, і рожеві, і чорні, і густо-червоні, бордові... Великі-великі та пишні.
А знаєте, як він викохує троянди?
Восени він іде в ліс, викопує шипшинові кущі, садовить їх у своєму квітнику біля лікарні й прищеплює на них культурні троянди...
—    От і сьогодні ми з ним пішли в ліс, що розлігся   над   Осколом,   шукати  шипшину...
Як же там хороше — над Осколом.
Поміж густими очеретами блищить срібно-голуба річка, що поділилась тут аж на три рукави, вдалині голубіють озера, і скрізь, куди дістає око, по широкому зеленому річищу — стоги зеленої отави...
Ген там, на протилежному березі — село, а за селом, аж до самісінького виднокраю, зеленіє озима пшениця...
Ліворуч — далеко-далеко, де небо з землею сходиться,— кукурудзяний ліс, і по ній, по кукурудзі, білі пелюстки порозкидано — колгоспниці в біленьких хустках кукурудзу ламають...
Праворуч за селом, на горі, вітряк крилами махає, а поруч комбайн соняшники «косить-молотить».
З того боку понад річкою залізниця.
Із-за соснового лісу вискочив паровоз, весело закричав і помчав далі, тягнучи за собою величезний состав порожняка: по вугілля побіг на Донбас.
Іван Кирилович, прищеплюючи до шипшини трояндову гілочку, посміхався:
—    Прищеплю оце та й залишу тут, а на зиму прийду й прикопаю в землю. От дивуватимуться люди навесні, коли на простій шипшині зацвітуть чудесні троянди!
І, помовчавши, додав:
—    Був би в мене час, я б на всіх кущах шипшини в лісі троянди поприщеплював! Яка краса!
Великий квітолюбець і великий мрійник сивоголовий Іван Кирилович.
В цей час і з'явився перед нами голубоокий Васько.
—    А я по качку до вас, Іване Кириловичу! — мовив Васько.
—    Гаразді Підемо додому, забереш свою качку.
Іван Кирилович, бувши в дитячому будинку, де жив Васько, подарував хлопцеві качку. Васько оце по неї й прийшов.

—    Так тебе Васьком звуть? — заговорив я з  хлопчиком,  коли  ми поверталися з лісу.
—    Так. Василь Іванович Шумейко.
—    А літ тобі скільки?
—    Дев'ять.
—    А тато та мама твої де?
Васько з сумом одповів:
—    Я ні татка, ні мами не пам'ятаю. Татко з війни не повернувся, а маму бомбою вбило... Рік мені тоді був.
—    Як же ти ріс?
—    Мене бабуся взяла, я в неї й виріс. Бабуся Наталка... Бабусі колгосп допомагав, бо вона вже дуже старенька. А потім, як я підріс, до дитячого будинку мене взяли.
—    А бабуся де?
—    А бабуся вдома! Дитячий будинок не в тому селі, де бабуся живе. Бабуся живе в своїй хаті, я до неї щонеділі ходжу. Вона ще й тепер, як я приходжу до неї, казки мені розказує! Ой, скільки я казок знаю.
—    А  як у  дитячому  будинку  живеться?
—    Дуже хороше! До школи вже ходжу, у другий клас.
—    А вчишся як?
—    А я відмінник! Усе п'ять! А в мене в дитячому будинку кролики є! Аж дві пари, і маленьких дванадцятеро! Голубі кролики! Я для них сам і кролятник збудував. І курочка з півником живуть! І галка!
—    Яка галка?
—    А справжня галка! Птиця! Така ручна-ручна! Як покличу її: «Галю, Галю!» — вона летить і сідає мені на плече або на голову! Дуже цукор любить! Сяде на плече і зразу: «Кррра!» — «Дай цукру».
—    Де ж ти її взяв?
—    Випала з гнізда! Я її знайшов і вигодував! І ні до кого до рук не йде, тільки до мене. А я в дитячому будинку й музики вчусь. На піаніно. Вчителька каже, що я, як учитимусь, добре гратиму.
—    А тобі хочеться навчитись добре грати на піаніно?
—    Хочеться. Я й на баяні вмію! Я граю, а Галя моя ходить і підстрибує. Танцює! Мені дуже хочеться вивчити танцювати свою галку і курочку з півнем. Приїздив до нас ото якось цирк у клуб, я там бачив, як собачки танцюють під музику. Дресировані. А чи можна вивчити танцювати галку або півника?
—    Ти ж кажеш, що твоя Галя танцює.
—    Хлопці сміються, кажуть, що вона зовсім не танцює, а просто собі підстрибує, як звичайно. А мені здається, що вона ніби до музики прислухається й танцює...
—    А ти сам умієш танцювати? — запитав я Васька.
—    А я ж у танцювальному гуртку! Я багато танців знаю: і польку, і краков'яка, і козачка, і гопака, і лезгинку. За лезгинку я навіть приза маю! В районі на вечорі самодіяльності танцював. Мене книжкою преміювали: «Казки Пушкіна». —    А ви бачили дресированих птиць?
—    Бачив,— кажу.— Є дресировані папуги, сороки, галки, журавлі...
—    І танцюють?
—    Бачив тільки журавля, як він танцював. Один дідусь його вивчив. Дідусь грає на сопілку, а він танцює. Чудно дуже... Ноги в журавля довгі, і він ними перебирає, а потім ще й присяде, навприсядки танцює...
—    А  галки  не  бачили, щоб  танцювала?
—    Галки не бачив!
—    От мені хочеться галку танцювати вивчити. І півня з куркою. І качку. Оце візьму в Івана Кириловича качку і теж учитиму її. Я дуже люблю тварин дресирувати! У мене й кролики вчені: через руки мені стрибають! Я гадаю, що я й птиць навчу!
—    Спробуй! Терпіння, Васю, треба багато! Може, й вивчиш! Що, може, ти хочеш цирко вим артистом бути, дресирувальником?
Васько якось так загадково посміхнувся:
—    А хіба це погано? — запитав.
—    Чому,— кажу,— погано! Навпаки, дуже добре: вивчати характери тварини, її особливості, її можливості... Учити її різних штук... Тільки мучити тварину не слід. Читав про дідуся Володимира Дурова, в нього цілий театр із різних тварин був?
—    Читав! Я все про Дурова прочитав! От якби бути таким, як Дуров!..
—    А ти помітив, що Дуров ніколи не бив тварин, він тільки ласкою їх учив! Ласкою та шматочком чогось смачного?
—    І я свою Галю, як вона до мене прилітає або щось таке зробить, завжди цукром частую! Ні, я і галку, і півника з курочкою дресируватиму, і качку. Я — терплячий...
Коли ми прийшли додому, Іван Кирилович запросив   Васька   обідати.   Він   одмовився:
—    Е, ні, побіжу! Я одпросився взяти качку, а всі пішли допомагати колгоспові збирати кукурудзу. Я повинен їх наздогнати й перегнати на збиранні кукурудзи. Я найбільше свинки-довгоносика на буряках назбирав, найбільше від усіх кукурудзи навесні прополов, найбільше колосків назбирав. Я й на збиранні кукурудзи хочу бути першим! До по бачення!
—    До побачення, Василю Івановичу! Не впусти качки!
—    Не впущу! — вигукнув Васько й підстрибом подався з гірки на дорогу.

Якось надійшов до мене лист од голови колгоспу з того села, де в дитячому будинку живе голубоокий мій товариш Василь Іванович Шумейко. Голова пише:
«Дуже вас прошу купити в Києві черевики з ковзанами, такий і такий номер, лижі й костюм для лиж. Правління колгоспу ухвалило преміювати Васька Шумейка за найкращі показники в роботі по збору довгоносика на буряках і за збирання колосків і кукурудзи. Інші подарунки для дітей ми знайшли й тут, у себе в районі, а ковзанів, лиж і лижних костюмів нема. На Жовтневі свята улаштовуємо урочисті збори колгоспників разом з нашими чудесними   малими   друзями,   вихованцями дитячого будинку, де ми їх преміюватимемо за допомогу нам...»
Я купив і послав. А після Нового року одержав листа від лікаря Івана Кириловича:
«Вітаю з Новим роком! Був у мене на Новий рік, — пише Іван Кирилович,— Василь Іванович Шумейко. Прибіг на лижах, в новенькому червоному лижному костюмі. Біжить, розчервонівся, а на плечі в нього сидить галка. Каже, що галка таки танцює під музику, а качка ніяк не хоче. Але я її,— каже,— все одно навчу! Ой, буде з нашого Василя Івановича другий Дуров. Ой, буде!»
А що ви гадаєте? Може, колись нам доведеться побачити велику афішу, на якій буде намальовано .портрет Василя Івановича Шумейка. З галкою на плечі, і написано:
«Відомий, оригінальний дресирувальник тварин і птиць Василь Іванович Шумейко».






Категорія: Остап Вишня | Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 1073 | Рейтинг: 0.0/0