"Солов'яча яєчня" - Остап Вишня - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Солов'яча яєчня"

Солов'яча яєчня Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий колгоспний садок. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людоч-ку і дозволяв їм гуляти в садку. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка в садок. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко і Людочка побігли в малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла. Славко і Людочка — до куща. Розгорнули кущ, дивляться — а там під кущем, на землі, невеличке гніздечко листячком вимощене, і в гніздечку четверо маленьких яєчок, тільки не біленьких, а темненьких, такого кольору, як шоколад. — Цур моє! — скрикнув Славко. — Ну, і хай буде твоє,— погодилась Людочка.— А як ще десь гніздечко знайдемо, то те вже буде моє! Добре? — Добре! — каже Славко. — А якої ж це пташки гніздечко, що такі, як шоколад, яєчка? — Не знаю,— каже Людочка.— Давай спитаємось у дідуся — він, мабуть, знає! Побігли Славко й Людочка до дідуся-садівника... — Дідусю! — кричать.— А ми гніздечко назнали під малиновим кущем! А в гніздеску четверо малесеньких яєчок, тільки не біленьких, а таких, як шоколад! А дідусь і каже: — То соловейкове гніздечко! Чуєте, як у нас соловейки співають! Тьох-тьох-тьох! Тут їх не один! Я вже їх штук із п'ять по голосу знаю. Бо всі вони по-різному тьохкають! Тут ще десь їхні гніздечка єсть! Ну, назнали, дітки,— так ви ж не видирайте яєчок і гніздечка не руйнуйте. Соловейко — корисна пташка, вона черв'ячки та кузьки всякі їсть, а кузьки та черв'ячки дуже шкідливі для садка! Пташки — наші друзі, вони нам допомагають, щоб у нас, у колгоспі, було багацько яблук, груш, ягід різних... Славко і Людочка побігли до смородини. А з-під смородинового куща теж вилетіла така сама пташка. Вони — туди: і там кубелечко, а яєчок, таких самих шоколадних, не четверо, а п'ятеро аж! — Цур моє! — крикнула Люда. Славко погодився, хоч трішки й заздрив, що в Людоччиному кубельці не четверо, а п'ятеро яєчок. Славко і Люда умовились, що вони не будують руйнувати соловейкових гніздечок. Побігли Славко і Люда, побавились та й пішли додому обідати. Вдома розказали всім, що вони назнали в садку аж двоє соловейкових гніздечок. І Славкова, і Людина мами теж їм говорили, щоб вони не видирали яєчок і не ходили до кубелець, бо пташки можуть наполохатись і покинути свої гніздечка, а тоді яєчка захолонуть, попсуються і вже солов'ята маленькі з них не вилупляться. Славко, як лягав увечері спати, все думав про шоколадні яєчка,— дуже вже йому хотілося, щоб вони в його хаті були, щоб можна було ними гратися. «Соловейкові яєчка! Хіба ж є у кого така іграшка! Ні в кого нема! А в мене буде!» — думав він, засинаючи. А на другий день устав Славко раненько — Людочка ще спала — та й вийшов з хати. — Куди це ти так рано? — питає його мама. — Піду трошки побігаю! Я виспався,— каже мамі Славко. Побіг Славко на город, а звідти через перелаз у колгоспний садок. Дідусь-садівник якраз вулики на пасіці перевіряв і не бачив, як Славко в садок прибіг. А Славко зразу до малинового куща, зігнав з гнізда соловейка, за яєчка — і додому. Біжить, а яєчка в руках держить: у правій руці двоє і в лівій руці двоє. Як ліз він через перелаз, зачепився за сучок і впав. Падаючи, закрив, щоб не подряпати лице руками. А в руках — яєчка. Яєчка побились, вимастили Славкові і лице, і носа, і вуха, і сорочку. Ніс — жовтий, вуха — жовті, сорочка — жовта. І тече все, і капає. І сльози в нього течуть та з жовтком перемішуються... Прийшов він додому, а вже й Людочка до нього прибігла. Мама як побачила: — Що з тобою, Славку? Де це ти в яєчню лицем уткнувсь? А Людочка побачила шоколадну шкаралупу від яєчка та як закричить: — Та це ж він соловейкові яєчка видер! Як тобі не сором, Славку! Яєчня ти солов'яча! Розсердилась Людочка і побігла додому. — Не буду я з тобою дружити! — у воротях крикнула. Довго мама вмивала Славка, доки змила яєчню. І відтоді так і прозвали Славка: «Солов'яча яєчня!» Та й це ще не все! На другий рік уже не прилітав у той куток садка соловейко, що його гніздечко Славко зруйнував. А в Людоччиному кубельці вилупилося п'ятеро солов'яток, вони виросли й полетіли на зиму аж в Африку, бо там тепло, коли в нас зима. А навесні знову прилетіли в колгоспний садок. Старий соловейко полагодив гніздечко під смородиновим кущем — і знову там було п'ятеро яєчок. А молоді нові кубельця собі поробили. Та як забіжить було Людочка в садок, так вони тьохкають уже, тьохкають, ніби навмисне для Людочки співають за те, що вона не руйнує пташиних гніздечок. А Славко і в сад перестав ходити, бо йому було соромно.
1 2 3 4 5 Категорія: Остап Вишня \| Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 2534 \| Рейтинг: 0.0/0