Розділи
| Фольклор [31] |
| Франко Іван [22] |
| Іваненко Оксана [1] |
| Шевченко Тарас [123] |
| Коцюбинський Михайло [34] |
| Остап Вишня [23] |
| Панас Мирний [2] |
| Федькович Юрій [1] |
| Сенченко Іван [1] |
| Руданський Степан [1] |
| Кащенко Адріан [4] |
| Васильченко Степан [4] |
| Олесь Олександр [1] |
| Куліш Микола [1] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня |
"Самокатун - на всіх наїздун"
«Самокатун — на всіх наїздун» У Києві на нашій вулиці,— вулиці Леніна,— зелена-зелена така вулиця, вся каштанами обсаджена, а каштани рясні та пишні, всі в цвіту, і кетяги того цвіту, як чудернацькі електричні лампочки, обліпили каштан-дерево,— так на цій красивій-красивій улиці та трапилася така некрасива-некрасива пригода... І така некрасива пригода, що аж ніби наша весела вулиця похнюпилася, а каштан-дерева аж з сорому почервоніли. Вискочив на самокаті із двору Славко та й помчав, нічого й нікого перед собою не бачивши, вздовж улиці... Летить, торохтить, дзеленчить, брязкотить... Подорожні жахаються, а Славко мчить, мов той вихор... Наскочив на котеня — котеня лежить, нявчить, важко дихає... Славко навіть не озирнувся — летить далі. Лежав на вулиці Трезор — славний такий собачка, любив удень з дітьми бавитися, а вночі, як іде хто чужий, як дзвіночок, зразу голос подає,— налетів Славків самокат на Трезора, переїхав його обидві задні лапи. Трезор скавучить, вертиться, на лапки стати не може, сльози в нього на очах... А Славкові хоч би що!.. Він забув усе на світі: забув, що він не в пустелі безлюдній, а у великому культурному місті, в столиці Радянської України, в чудесному Києві, на одній з найбільших київських улиць, де тротуари завжди повні-повнісінькі народу.... — Трах! — і падає, ойкнувши, від Славко-вого самоката білявенька Ліля... Біжить до Лілі, плачучи, мама, несе поранену Лілю додому, поспішає Лілина бабуся по лікаря, бо напухла в Лілі ніжка і вона на неї ступити не може... — Трах-тарарах! — налітає самокатом Славко на Лілину бабусю, збиває її з ніг... Падає Лілина бабуся і не може підвестися. Одні подорожні біжать і бабусю підводять, другі — до телефону, карету швидкої допомоги викликають. — Ту-ту-ту! — гуде машина швидкої допомоги... Везе карета швидкої допомоги Лілину бабусю до лікарні, а вдома Ліля лежить, стогне, біля неї її мама побивається... Добре, що бабуся догадалася попрохати лікаря швидкої допомоги заїхати до Лілі після того, як її в лікарню завезуть... Заїхав до Лілі лікар, наказав у гумовий пузир льоду накласти та покласти на розбиту самокатом Лілину ніжку... Тут уже й міліціонер не стерпів та за свисток: до Славка біжить, у свисток свистить, Славка затримує й до батьків веде: — От вам ваш самокатун — на всіх наїздун! Прошу припинить таке хуліганство! Таткові неприємно, мама червоніє, а Славків дядя, гвардії полковник,— орденом Суворова II ступеня за відвагу нагороджений,— що якраз приїхав до Києва у відпустку, докірливо головою хитає: — Як же ж ти можеш у суворовській військовій школі вчитися, коли в тебе ніякої самодисципліни нема! Не повезу я тебе до школи імені знаменитого полководця, генералісимуса Суворова! Я за тебе червоніти не хочу! А Славко: — Дядю, та я... — Та ти ж, ти ж, а не я... І в авіаційну, і в артилерійську, і в танкову школу хто тебе такого вирвихвоста прийме? Посади тебе на літака-яструбка — ти всіх птиць у повітрі передавиш... І в льотчика, і в танкіста, і в артилериста — та в усіх людей на кожній роботі дисципліна перш за все! А ти простим самокатом стільки лиха наробив! Хіба тобі можна довірити серйозну машину? А Славко: — Дядю, та я... — Та ти ж, ти ж, а не я... Все життя так і стрибатимеш на самокаті... Товариші на само-льотах ЯКах літатимуть, а такі, як ти, на самокатах стрибатимуть та все живе на вулиці лякатимуть! — Дядю, та я... — Та ти ж, а не я... Стань отам у куток носом та подумай! Та не носом думай, а головою! ...Стоїть Славко у кутку, думає... Що ж він надумає?  | |
| Переглядів: 1402 | Рейтинг: 5.0/1 |