Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Капітан і гарпунник"
Капітан і гарпунник

Наталочка, біленька дівчинка, така непосидюча, рухлива та прудка, зібралася з мамою їхати в Крим, до Євпаторії.
Наталочка дуже була весела, раділа з цього, через скакалку підстрибувала й приспівувала:
—    В Євпаторію! В Євпаторію! Море, море, пляж! Море, море, пляж!
Грай, розумний собачка з чорною мордочкою та довжелезними вухами, і собі підскакував за Наталочкою, хапав її за платтячко й гавкав.
Наталочка любила Грая, їй шкода було залишати його в Києві і їхати без нього в Євпаторію, і вона просила маму:
—    Мамочко! Давай візьмемо Грая з собою в Євпаторію! Він там буде в морі купатися, на пляжі лежати!
—    Грая ми не візьмемо, бо йому там буде дуже жарко! А потім Грай має їхати з татком на полювання, бо він собачка мисливський і має виносити з озера дику качку, як татко її заполює!
Наталочка засмутилася:
—    Ой, шкода, що Грай з нами не поїде! Я за ним сумуватиму. А як би він там на сонці засмалився!
Мама засміялася:
—    Наталочко! Собачка не може засмалитися на сонці, не може загоріти, бо шерсть на сонці не загорає. Загорає й чорніє тіло, а не шерсть.
—    А ми його пострижемо!
—    Ну ти в мене вигадниця! — махнула рукою мама.— Ми без Грая в Євпаторію поїдемо. Тобі треба добре влітку відпочити, здоровенькою, кріпкою бути, ти ж знаєш уже, що восени до школи йдеш!
Наталочка застрибала ще дужче:
—    До школи! До школи! До школи!
Наталочка з нетерпінням чекала, коли вже вона піде до школи, і все розпитувала старшого брата Алика, чи хороша в неї буде вчителька, не сердита.
Алик уже перейшов у четвертий клас, учився на «відмінно», був дуже серйозний і слухняний хлопчик.
На Наталоччине запитання, яка в них буде вчителька, він одповів так:
—    Як будеш учительки слухатися, як будеш «відмінно» вчитися, твоя вчителька ніколи не буде сердитою!
—    Моя вчителька ніколи не буде сердитою. Ось що! — проказала Наталочка і ще веселіше застрибала через скакалку.
—    Наталочко! — гукнула мама.— Ти б уже складала свої речі, іграшки, все, все, що ти маєш брати в Євпаторію! Алик уже зібрався!
Наталочка побігла сходами до квартири, а за нею наввипередки помчав Грай.

У Наталочки була подружка Шура.
Наталочка і Шура були однолітки, ходили разом у дитячий садок і товаришували одна з одною.
Прибігає Шура до Наталочки, весела, грайлива:
—    Наталочко! А ми з мамою кудись їдемо!
—    І ми з мамою теж кудись їдемо! — відповіла Наталочка.
—    Куди?
—    А ви куди?
—    От і не вгадаєш, куди ми.
—    А ти думаєш, що вгадаєш, куди ми?
—    Ну, скажи, куди ви!
—    Ні, ти перша скажи, куди ви!
—    Ми з мамою їдемо...— Шура зупинилася.— їдемо... От угадай!
—    Ну, куди? Ти ж уже почала говорити!
—    Ми з мамою їдемо... їдемо... У місто-герой!
—    Знаю,— підскочила Наталочка.— В Волгоград!
—    От і не вгадала!
—    В Ленінград!
—    От і не вгадала!
—    В Севастополь!
—    І не в Севастополь! Хоч і недалечко від Севастополя, а не в Севастополь!
—    На Чорнім морі?
—    На Чорнім морі.
—    Уже знаю! Уже знаю! В Одесу! — застрибала Наталочка.
—    Вгадала!.. А ви куди? — знов запитала Шура.
—    Ми з мамою їдемо в Євпаторію! Ось куди ми їдемо!
—    Так Євпаторія не герой! — скривилася Шура.
—    А в Одесі море глибоке. А в Євпаторії, мама казала, ідеш у морі, далеко-далеко йдеш, і все мілко-мілко...
—    А я,— сказала Шура,— як повернемося з Одеси, в школу ходитиму.
—    І я ходитиму! А ми попросимо, щоб нам в одну школу ходити. Добре?
—    Мама сказала, що вона в ту школу мене запише, куди й тебе.
—    От здорово буде! Я тобі тоді розкажу, що треба робити, щоб учителька ніколи на нас не сердилася! Мені Алик розказав!
—    А що?
—    Хай потім. Тепер мені треба до Євпаторії збиратися.

Наталочка з мамою й Аликом поїхали в Євпаторію.
Наталочка купалася, заходила в море далеко-далеко, а як припливав до Євпаторії пароплав, розпитувала в мами, звідки він пливе, куди. Наталочка дуже полюбила море...
На пляжі мама познайомилася з жінкою-інженером, що приїхала відпочивати після будівництва Волго-Донського судоплавного каналу імені В. І. Леніна.
Жінка та, її звали Віра Павлівна, розповідала про будівництво каналу, про те, як радянський народ здійснив давню-предавню мрію народу нашого — з'єднати дві великі російські річки Волгу й Дон.
Віра Павлівна розповіла, що Волго-Доннький канал тепер з'єднав аж п'ять морів.
Віра Павлівна погладила Наталочку по голівці:
—    Тепер, Наталочко, з Євпаторії, з Чорного моря, ми з тобою можемо попливти пароплавом аж до Білого моря! Он як!
—    А хто водить пароплави й кораблі? — запитала Наталочка.
—    Капітани! Морські капітани! — відповіла Віра Павлівна.
—    Мамочко! Тьотю Віро! — твердо заявила Наталочка.— Я буду морським капітаном. Я водитиму пароплави й кораблі.

Повернулася до Києва Наталочка з Євпаторії, а Шура — з Одеси.
Наталочка розповіла Шурі про Євпаторію і яро те, як проїхати з Євпаторії Волго-Донським каналом аж до Білого моря.
А Шура розказувала Наталочці про місто-герой Одесу, про те, як вона бачила в Одесі китобійну флотилію «Слава», познайомилася з Людою, донькою гарпунника із «Слави», який гарпуном з гармати стріляє в Антарктиці величезних голубих китів. І як Людин татко зловив птиць-пінгвінів і подарував їх дресирувальникові Дурову, і тепер пінгвіни виступають у цирку як артисти.
—    Я буду гарпунником! — заявила Шура.
—    А я морським капітаном! — одповіла Наталочка.

Коли мами привели Наталочку й Шуру першого вересня до школи, Наталочка принесла до шкільного природничого кабінету багато камінців і черепашок, що їх вона поназбирала на березі моря в Євпаторії, а Шура привезла з Одеси морську черепаху. Обидві вони піднесли вчительці Ганні Петрівні букети квітів.
Ганна Петрівна, ласкаво посміхаючись, запитала:
—    Ким же ви, дітки, хочете бути?
—    Морським капітаном! — сказала Наталочка.
—    Гарпунником! — заявила Шура.
—    А ти не боїшся китів? Вони ж величезні! — засміялася Ганна Петрівна.
—    А я пінгвінів ловитиму! — одповіла Шура.— Вони менші!
—    Щоб стати капітаном або гарпунником, треба вчитися на «відмінно»! — сказала Ганна Петрівна.
—    Єсть учитися на «відмінно»! — відповіли Наталочка й Шура, ніби справжні моряки.


Категорія: Остап Вишня | Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 706 | Рейтинг: 0.0/0