"Як ми колись учились" - Остап Вишня - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Як ми колись учились"

Як ми колись учились Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта. Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині. — Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке. Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час: — Мамо! Моні! — Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,— вона мами не слухає! Жени! Жени! Це були перші й найранніші кроки нашої освіти. Гуси — це був перший і обов'язковий етап нашої освіти. Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життьових умов. Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли. Так, значить, перша наука — це гуси. Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного — це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу. Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просі або на чужій стерні картуза або ж ви, навчаючись поціляти, бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому замість восьми гусенят семеро,— крім того, що на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс. Вищий курс — це свині. Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси. Свиню ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обов'язково потрібні були штани... Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці. Замість дубця потрібний невеликий кийок. Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше — ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, < а найголовніше — поважності. Сказати: — Аля! Бодай була вона тобі здохла! Це не те, що невинне й наївне: — Гиля-гиля! Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом: — А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди ря-а-а-а-ба? А потім солідно додати: — Сибірки на тебе нема! «Володарем» над свинями ми були до десяти-одинадцяти років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти: Телята. Вівці. Корови. Коні... Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяку або прохати в прохожих (тільки не з свого села): — Дядю, закурить нема?! — Нема! — Так дайте ж хоч сірничка! В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі... Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити. Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки. Коли мати, було, почнуть: — Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне!? Уже на вулицю! Можна було матері відповісти: — Та?! А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші: — Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже бутилками пристроюєш? Ти мені дивись! Поб'ю на сукиному синові істика до цурки! Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку: — Та я хіба, тату, що?! Я ж — нічого... Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі». Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат. З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка — коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати. А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в'язальницю. Співати вчилися разом на колодках. Співать — це обов'язково, як дихати. Закінчувалася наша освіта материними словами: Женить би вже лобуряку слід! Або: — Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у М'ясниці й обкрутимо! Час уже! Кінець був нашій освіті. А тепер як подивишся — і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії... Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!
1 2 3 4 5 Категорія: Остап Вишня \| Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 2395 \| Рейтинг: 3.5/2