"Гвоздики" - Остап Вишня - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Гвоздики"

Гвоздики Оля та Толя жили в Києві. Оля жила з татком та мамою на вулиці Леніна, аж там, де вулицю Леніна перехрещує вулиця Чкалова,— там якраз дуже хороший оце садочок посадили з квітковими клумбами, з молодими деревцями — липами та кленами, з рівненькими, піском посипаними доріжками. Серед садочка на клумбах цвітуть різні-різні квіти: і братки, і гвоздики, і флокси, і резеда, і різні ще різні. А понад доріжками кущі ясмину розрослися, і як зацвіте той ясмин навесні,— то так уже пахне, так пахне... Оля там у тому садочку щодня гуляє, з іншими дітьми бавиться, але ні квіточок, ні ясмину не рве й не ламає, бо воріа знає, як хороше, коли скрізь дерева та квіти, скрізь трава зелена, нема тоді куряви, повітря свіже та чисте, і немає кашлю, і не сверблять очі, і ніхто з дітей не робить отак: «ачхи!», бо не лоскоче курява в носі... А Толя, Олин друг і товариш, жив на Печерську, біля «Арсеналу», дідусь Толин був робітник «Арсеналу», тепер дідусь уже старенький і на пенсії, він старий більшовик і разом з іншими робітниками 1917 року перший з рушницею в руках повстав проти панів за Радянську владу. Ой, як він інтересно розповідає, як билися за Радянську владу перші київські червоно-гвардійці... — І ти, дідусю, бився? — запитував його Толя. — Бився! Ще й як бився! Хіба можна було не битися з такими злими людьми, що знущалися з робочого народу та з бідняків! — говорив дідусь. А Толя сидить у його на колінах та й посміхається: — Ой, дідусю, хоч у тебе й вуса отакенні, та ти ж ніколи навіть не сваришся на нас із Олею, як ми пустуємо, а ти кажеш — бився! Ти не вмієш, дідусю, битися! — То я з вами не вмію,— гладив по голівці Толю дідусь,— а з панами вмію! Олина і Толина мами були подруги, частенько приходили одна до одної і брали з собою Толю чи Олю, яким було по чотири роки... Толина мама любила Олину маму, Олина мама любила Толину маму. Толя любив Олю, а Оля любила Толю. Татки їхні товаришували, а дідусь Толин усіх їх любив: і їхніх татків, і Толю, і Олю, і їхніх мам. У серпні щороку святкували дідусів день народження. Толя й Оля дуже любили це свято, бо щоразу дідусь їм у цей день розповідав щось нове і дуже інтересне: і про звірів, і про пташок, і про дерева, й про квіти, і завжди їм показував у своєму садочку якусь квітку, якої ні в кого не було, бо дідусь дуже кохався в квітах і в його невеличкому садочку щороку виростала якась дивна квітка: або величезна багатокольорова жоржина, або ромашки такі завбільшки, як блюдце, або ще щось!.. Толя й Оля вирішили цього року зробити дідусеві подарунки, але так, щоб Толя не знав, що подарує дідусеві Оля, а Оля щоб не знала, що даруватиме Толя. Толя, знаючи, що дідусь дуже любить квіти, вирішив подарувати йому букет червоних гвоздик, і ці гвоздики він вирішив виростити сам. Тільки щоб не знала Оля і не знав дідусь. — Дідусеві,— думав Толя,— буде дуже приємно, що я вмію вже сам викохувати квіти. Він розповів про це мамі, мама похвалила Толю за такий намір, допомогла йому купити кущиків гвоздики, Толя сам викопав у таємному місці грядочку, посадив гвоздики, ходив за ними, поливав, і на серпень у нього розквітли чудові червоні махрові гвоздики. Оля думала, думала, що подарувати дідусеві, і вирішила: — Дідусь дуже любить квіти! Посаджу я гвоздики, викохаю їх та й подарую дідусеві! Йому буде дуже приємно, що я сама вже вмію вирощувати квіти! Правда, мамо! Тільки щоб не знали ні дідусь, ні Толя... Оля зробила те ж саме, що й Толя! І в Олі до дня дідусевого народження розквітли прекрасні, запашні червоні гвоздики. Дідусів день народження. Посходилися гості. Вітають дідуся. У Толі в руках щось загорнуто в папір, і в Олі — так само. Толя підходить до дідуся: — Вітаю вас, дорогий дідусю, з днем народження. Бажаю вам здоров'я на багато років! Прийміть од мене цей подарунок! Це я сам викохав! А за ним Оля: — І я вас, дорогий дідусю, вітаю, бажаю здоров'я й дарую вам оцей подарунок. Це я сама викохала! Дідусь подякував, поцілував Толю, поцілував Олю, розгорнув Толин подарунок — червоні гвоздики! Розгорнув Олин подарунок — червоні гвоздики! А Толя: — Ой! Я й не знав, що й в Олі гвоздики! А Оля: — Ой, я й не знала, що й у Толі гвоздики! А дідусь сміється, а дідусь сміється: — Я дуже,— каже дідусь,— дякую за ваші хороші подарунки! І радий я дуже, що ви самі їх викохали! Значить, і ви так само любитимете квіти, як і я! А гвоздики мені дуже любі та милі квіти, вони мені нагадують колишні часи, коли ми, робітники, працюючи в підпіллі, пізнавали один одного по червоній гвоздиці в петлиці на піджаку. Червона гвоздика — квітка революції. І розповів дідусь Толі й Олі про те, як кохався в квітах великий пролетарський письменник Максим Горький, і особливо любив він гвоздики. Коли гостював у нього на острові Капрі наш український письменник Михайло Коцюбинський, якого дуже любив і поважав Максим Горький, Олексій Максимович подарував Михайлові Михайловичу чудесну, пишну-пишну гаряче-червону квітку гвоздики. — На знак нашої дружби,— сказав Максим Горький. Михайло Михайлович Коцюбинський, привіз дорогий для нього подарунок Максима Горького з далекого італійського острова Капрі до себе в Чернігів і висадив її в своєму квітникові. Михайло Михайлович теж дуже любив квіти, сам за ними ходив, викохував, вирощував,— а найулюбленішою його квіткою була горьківська гвоздика. Пишна та рясна росла вона в садочку М. М. Коцюбинського, і він дарував її своїм друзям. І по ці пори зветься вона «Гвоздика Коцюбинського». — Ось вона! Дивіться! Дідусь підвів Толю і Олю до грядочки в кутку свого садочка, де серед інших квітів червонів, аж горів, кущ гаряче-червоної гвоздики. Дідусь замислився і тихо промовив: — Був і я колись у гостях у М. М. Коцюбинського в Чернігові.
1 2 3 4 5 Категорія: Остап Вишня \| Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 1752 \| Рейтинг: 0.0/0