Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня

"Фазани"
Фазани

—    Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити.
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю.
Дідусь гладив Павлика по голівці й казав йому:
—    Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму...
Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок,— про всіх звірів, що він їх полював.
А одного разу прийшов із лісу та й каже:
—    Павлику, а я фазана бачив!
—    Де ти, діду, фазана бачив?
—    У нашому лісі!
—    Якого фазана?
—    Такого, як ото в зоологічному парку!
—    Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?
—    З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Привезли й випустили. Тепер вони й у нас житимуть.
—    Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!
Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже:
—    Добре, Павлику! Взавтра нідемо в ліс до фазанів.
Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом, що він і вночі прокидався та все питав маму:
—    Мамо! Чи скоро вже ранок?
—    Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.
Дуже рано прокинувся Павлик, бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани й кожушок.
—    Дідусю,— крикнув Павлик.— А мене хіба не візьмеш?
—    Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!
Павлик тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку...
—    Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю та й підемо! — каже до дідуся Павлик.
А дід йому:
—    Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні для фазанів візьмемо. Ходімо!
Вийшли дідусь із Павликом з хати та й пішли під повітку.
А  під повіткою дідусь зарані  заготував кілька снопів з ячменю, не вимолочених, із зерном.
Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.
—    От з якими «рушницями» полюватимемо на фазанів ми з тобою, Павлику!
Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце їх привезли до нашого лісу, а всіляку птицю: і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу...
Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю...
—    Давай, Павлику, заховаємося отут за ліщиною! Подивишся, який красунь-фазан зараз до ячменю прибіжить...
І справді,— тільки-но вони присіли,за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний, червоний красунь-фазан, із хвостом дугою, підбіг до снопа й почав клювати зерно.
Дідусь обняв Павлика та й каже:
—    Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! А як вони розплодяться, тоді вже можна і з рушницею на них пополювати. Візьмемо рушниці, як ти підростеш, підемо в ліс, націлимося та тільки — бах! бах! А тепер хай пташка підгодується. Добре? — запитав дідусь.
—    Добре! — відповів Павлик.







Категорія: Остап Вишня | Додав: ychitel (21.07.2012)
Переглядів: 1312 | Рейтинг: 2.0/1