Розділи
| Фольклор [31] |
| Франко Іван [22] |
| Іваненко Оксана [1] |
| Шевченко Тарас [123] |
| Коцюбинський Михайло [34] |
| Остап Вишня [23] |
| Панас Мирний [2] |
| Федькович Юрій [1] |
| Сенченко Іван [1] |
| Руданський Степан [1] |
| Кащенко Адріан [4] |
| Васильченко Степан [4] |
| Олесь Олександр [1] |
| Куліш Микола [1] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Тексти для читання » Остап Вишня |
"Біля річки"
Біля річки Текла собі річка, річка невеличка, а хоч і невеличка була та річка, та, проте, глибоченька. Над річкою село, а в селі жив білявенький Микола із своєю мамою, і хата їхня стояла над річкою. Миколина бабуня, як іще жива була, казала: — Наш город у річці полощеться. Справді, город їхній спускався аж до самісінької річки, понад річкою щороку садовили капусту, і як треба було Миколці збігати до кооперації чи по гас, чи по сірники, мати казала: — Ти, Миколко, біжи капустами — так ближче! А ще ближче було до кооперації, як перепливти річку, а потім, пробігши навпростець лугом, перебрести через річку, бо там був брід,— там річку і перебродили і возами переїздили... Миколці було там води попідруки, не більше, іноді хіба, як трохи вбік ступнеш, ну тоді булькнеш з головою. — Я, мамо, не капустами побіжу, а пропливу, а потім лугом, а там перебреду, так ближче,— каже було матері Миколка. — А я тобі кажу — біжи капустами, бо ще втопишся,— сердиться мати. — Щоб я та втопився?! Я плавати вмію! — А як ти з бляшанкою та з сірниками пливтимеш? Ось не вигадуй мені, біжи, кажу, капустами! — Вертатимусь з сірниками капустами, а туди перепливу! — сперечався Миколка. Мати знала, що Миколка плавати вмів, річку перепливав вільно. — Та біжи вже,— махала мати рукою, — хіба тебе переспориш?.. Миколка підстрибцем у берег, труси на голову, як картуз, бляшанку чіпляв на шию, та в річку,— і на тім березі. А з крамнички вже вертався або вулицею, або капустами, пливти не можна, сірники замочиш... Річки Миколка не боявся аж ніяк: улітку цілими днями купався, печерував раки з хлопцями, а взимку, як річка замерзне, скільки було для Миколки та його товаришів радощів, скільки веселощів: і на ковзанах по льоду бігати, і на ковзанках,— як розженешся з берега, так аж до того берега перелітаєш — і на двох ногах, і на одній, і навприсядки. А як парубки з дівчатами крутилку було зроблять! Серед річки в кригу вбивається кілок, на кілок надівається старе колесо, між спицями встромлюються довгі дрючки, а до них на кінцях прив'язуються санчата. Хлопці кілками крутять колесо, а санчата по колу вихором літають. Держись тільки! Сприснули руки, не вдержався,— грудкою вилітаєш із санчат І летиш перекидом по кризі та об берег тільки — грюк! ! нічого не болить! Тільки ж весело як! А то ще пізньої осені, коли тільки-но річка починає кригою братися, лід іще тоненький, і як на нього ступнеш, він тільки — рип! — і виляски з того рипу так по всій річці і покотяться. Тоді бійся далі ступати — так і шугнеш під лід з головою! От як лід дужче вже замерзне і хоч рипить-тріщить, та не провалюється, а тільки вгинається, крижана перина на річці робиться, тоді можна розігнатись по тій перині, посковзнутися... і страшно, і радісно: ти летиш, а крига перед тобою хвилями... Тільки так, щоб мати не бачила, бо за такі крижані перини перепадало від матері віником, а то ще було мати й у хаті замкне, доки з роботи прийде. — Я тобі дам крижаної перини! Шугнеш під лід, де я тебе тоді шукатиму?! Сиди вдома! Тоді дуже сумно в хаті сидіти і плакати хочеться... Хоч і сумно в хаті замкнутому сидіти, хоч і невдоволении Миколка із своєї матері, та, проте, краще все-таки матері слухатися. Одного разу треба було Миколці збігати до кооперації по сірники. Діло було пізної осені, річка замерзла і вже взялася тоненькою кригою. — Біжи ж вулицею, не здумай через річку пересковзуватися,— наказувала Миколці мати.— Крига ще тонка, не витримає, провалишся... — Та...— такнув у відповідь Миколка... Вибіг Миколка з хати, озирнувся, чи не дивиться мати,— та не на вулицю вибіг, а подався у берег. Річка вже стала. Лід на ній молоденький та блискучий-блискучий. — Перескочу! Пересковзнусь! — подумав Миколка, розігнався і на лід. Лід затріщав, угнувся і на всі боки пішли виляски й тріщини. І до середини ще не досковзнувся Микола, раптом — трісь! — лід зламався, і Миколка пірнув з головою у крижану воду. Він виринув, не розгубився та замість того, щоб пливти назад до свого берега, вирішив вилізти на кригу, щоб перебігти на той бік. Що візьметься за лід рукою, він — трісь! — і вламався,— трісь! — і вламався. Сусіда, дядько Мусій, якраз витягав на берег човна на зиму. Він побачив, як Микола провалився, й крикнув: — Пливи назад! Сюди ближче! А Микола своєї: пнеться туди, до того берега, і пірнає. Бачить дядько Мусій, що хлопець із сил уже вибивається, вхопив багра, підбіг,— а багор був довгенький,— і зачепив гаком Миколу за штанчата й витяг на берег. — Ну чого тебе туди понесло? Не бачиш хіба, що лід іще тонкий? Біжи швидше додому та на піч, а то застудишся! Було Миколі від матері. Було й на печі, було й тоді, як і з печі вже зліз. Хоч і горілкою мати витерла, і чаєм з липовим цвітом напоїла, та, проте, довелося і віника скуштувати, і в кутку постояти. А найболячіше було те, що, мабуть, із тиждень замикача мати Миколу в хаті, як ішла на роботу. Чи боявся після цього випадку Микола річки? Не дуже! Щоправда з крижаними перинами він був обережніший, а як добре замерзала річка, увесь час він на річці — і на сковзанках, і на ковзанах, і на кру-тилках. А влітку — і раки печерував, як завжди, і вже плавав, плавав, без кінця купався та плавав. А як було хтось нагадає: — Ану розкажи, Миколо, як ти під кригою восени плавав? — Ну то й що? — сердився Микола.— Ну й виплив! Не втопився ж! — Та то ж не ти сам виплив,— сміялися хлопці,— то тебе дядьків Мусіїв гак за штани «виплив»! Микола махав рукою: — Побачимо, як із вами таке трапиться! Коли Микола підріс і ходив уже до школи, він так плавав, що ніхто з товаришів його випередити не міг і ніхто довше, як він, не міг пробути під водою. Як прзвали Миколу до Радянської Армії, призначили його до Чорноморського військового флоту. Там він пройшов школу плавби, і тепер Микола майстер спорту і чемпіон Радянського Союзу з плавання. Тепер він тільки весело посміхається, як приїздить додому, а йому дядько Мусій гака показує: — Оце, Миколо, той гак, що допоміг тобі чемпіоном стати! Коли розпитують Миколу, де він так добре навчився плавати, він замислюється і мрійно говорить: — Добре жити над річкою! — А як річки нема, тоді як? — Ставки треба копати,— говорить Микола.— Нема такого колгоспу, де б не можна запрудити чи викопати ставок. А в ставку так само можна навчитися плавати, як і в річці... Та ще до того коропів розводити... Он що треба робити!    | |
| Переглядів: 2172 | Рейтинг: 5.0/1 |