"Івасик-Телесик" - Фольклор - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Фольклор

"Івасик-Телесик"

Івасик-Телесик Був собі чоловік та жінка, а в них синок-одиначок Івасик. Ото Івасик, як підріс трошки, став просити батька: - Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку ловити та вас обох при старощах годуватиму. - Куди тобі, синку, ти ще малий, - каже батько. А він таки в одно: "Зробіть та й зробіть". От зробив йому батько човна і весельце, і став Івасик рибалити. Попливе Івасик геть-геть річкою, а мати тим часом йому їсти наварить та в горнятка-двійнятка накладе, візьме ті двійнятка, ще й сорочечку білу для Івася, піде до берега, стане та й кличе: Івасику, Івасику, Приплинь, приплинь до бережка, Я дам тобі їсти-пити І хороше походити. А Івасик почує: - Це ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка. Приплине, пообідає, сорочечку білу візьме, подякує, віддасть матері рибку, що наловив, та й знов на річку. Нагледіла Івасика відьма та й каже собі: - Ото б добре Івасикового м'ясця попоїсти! Дай-но я його підманю. Стала в обідню годину на бережку та й кличе: Івасику, Івасику, Приплинь, приплинь до бережка, Я дам тобі їсти-пити І хороше походити. Івасик послухав, послухав: - Ні, це не моєї матінки голосок: у моєї матінки голосок, як шовк, а це такий, як вовк. Пливи, пливи, човнику, далі та далі! Бачить відьма, що так не підманить, пішла до коваля: - Ковалю, скуй мені такий голос, як у Івасикової матері. Коваль скував їй тоненький голос, а вона пішла до річки та вже новим голосом кличе Івасика: Івасику, Івасику, Приплинь, приплинь до бережка, Я дам тобі їсти-пити І хороше походити. - Оце ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка. Тільки що Івасик на бережок, а відьма його - хап! та й потягла до своєї хати. Принесла та й каже дочці: - Ось на, Оленко, цього хлопчика, спечи мені його на обід. - Добре, мамо, - каже Оленка. - Я вже й у печі напалила. - То я піду по сіль, - каже відьма, - а поки вернуся, щоб була мені печеня готова. Відьма пішла по сіль, а Оленка взяла лопату та й каже до Івасика: - Сідай, хлопче, на лопату. - Та я не вмію. - Та сідай, сідай! От Івасик то руку покладе, то голову, а все не сідає, нібито не вміє, а далі до Оленки: - Ти мені покажи, як сідати, то я й сяду. - Та от же так, дивися! Сіла Оленка на лопату, а Івасик її - шух! У піч і заслонкою затулив, там вона й спеклась. Вибіг Івасик з хати, коли чує, відьма йде; він хутчій на явора, сховався та й сидить. Увійшла відьма в хату, бачить: нема Оленки. - Ну, дівка! Тільки я з хати, а вона вже й чкурнула. Я ж тобі дам! Мабуть, що пообідаю сама. Витягла сама печеню, наїлася, пішла, лягла під явором та й качається: - Покочуся, повалюся, Івасикового м'ясця наївшися. А Івасик не витерпів та з явора до неї: - Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшися! - А, то ти тут, сякий-такий сину! Чекай же, я ж таки тебе з'їм! Та й почала відьма явора гризти; гризе, гризе та зубами клацає. Бачить Івасик, що непереливки, аж тут дивиться: летять гуси. Він до них: - Гуси, гуси, лебедята, візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити. А вони кажуть: - Нам ніколи, нехай тебе задні візьмуть.- Та й полетіли. А відьма все гризе, аж явір трясеться. Надлетіли задні гуси. Івасик до них: Гуси, гуси, лебедята, візьміть мене на крилята... - Нехай тебе заднє візьме! - кажуть гуси та й полетіли. А відьма вже так явора підгризла, що він аж похилився, от-от упаде. Коли то летить одна гусочка, одне крильце їй перебите, то вона од гурту одбилась та так сама позаду і летить. Івасик заплакав та до неї: Ой гусятко, лебедятко, візьми мене на крилятко та понеси до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити. Шкода стало гусочці Івасика, от вона й каже: - Та вже сідай, може, якось долетимо. Івасик сів на неї, та й полетіли. Відьма, як побачила, що Івасик таки втік, надулась спересердя та й луснула. А Івасик з гусочкою полетіли-полетіли та під батьковим віконцем сіли. Став Івасик під віконцем та й слухає, що там старі гомонять. А там мати пиріжечки з печі виймає по парі; кладе їх на віконце та й промовляє: - Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю. Івасик з-поза вікна й обзивається: - А Івасикові й нема! - О, старий, - каже мати, - щось мені так як Івасиків голос вчувається! - Та де там, стара, нашого Івасика вже на світі немає. Утерла стара сльози та й знову до пиріжечків: -Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю. Аж Івасик знов: - А Івасикові й нема. - Та ні-таки, старий, - каже мати, - я добре чую, це він. Вийшли старі за поріг, аж дивляться: Івасик стоїть під віконцем. Поздоровкались, почоломкались та такі-то вже раді. Мати Івасикові і головку змила, і сорочечку білу дала, і нагодувала, а гусочці щонайліпшого зерна посипала. Та й стали вони укупочці жити. І досі живуть та хліб жують. От вам казка, а мені бубликів в'язка. Ілюстрації до казки див. у розділі "Фотоальбоми".
1 2 3 4 5 Категорія: Фольклор \| Додав: ychitel (11.08.2012)
Переглядів: 2981 \| Рейтинг: 0.0/0