Антологія дитячого анекдоту_4 - Фольклор - Тексти для читання - Каталог статей

Головна » Статті » Тексти для читання » Фольклор

Антологія дитячого анекдоту_4

* * * — Тату, поганяй слоників. — Мері, вже запізно, слоники хочуть спати. — Т-а-а-т-у... Батько зітхає й бере трубку: — Черговий частини? Говорить полковник Джонсон. Підняти за тривогою першу роту й тричі навколо частий у протигазах. Дівчинка біжить до вікна. — Слоники, любі слоники! * * * На екскурсії в зоопарку: — Діти, хто скаже, чому в лева така велика голова? Мовчання. Врешті Джошуа знайшовся: — А щоб він не виліз із клітки! * * * — Про що думає дитина в утробі і матері? — Перші три місяці — щоб її не викинули. — Наступні три — щоб тато з мамою не розвівся. І Останні три місяці— щоб бабуся не померла, а то не буде кому дитинкою опікуватися. * * * У зоопарку відвідувач питає: — Цікаво, хто там плаває: гіпопотам чи його самиця? Школярик на це йому відповідає: — Це цікавить тільки іншого гіпопотама! * * * Учителька математики пояснює складання дробів: — Спершу складаємо числівники, потім — знаменники і першу суму ділимо на другу. Інспектор, що сидів на уроці, не втримався: — А привести дріб до загального знаменника? Вчителька не розгубилася: — Діти, я вам розповіла, як складати дроби. Всі зрозуміли? — Всі! — кричать учні. — Молодці,— говорить учителька. — Але щойно вийшла постанова партії та уряду про те? що дроби треба складати інакше. Зараз я розкажу вам, як це робиться... * * * У піонертаборі вожатий оголошує: — Сьогодні на сніданок чай! — А він хоча б солодкий? — Може, ти ще й заварку забажаєш? * * * Учитель викликає учнів до дошки. Двійко ледарів перелякалися й схвалися під партою. Учитель ці помітив і грворить: — Гей, ви, вилізайте! Сховатися вирішили? — Та ні, ми тут ручку впустили, то й піднімаємо її. — А чому вдвох? — Та страшенно важка... * * * Учитель ботаніки на екскурсії у садовому розпліднику: — Дивіться, який нестандартний саджанець. Він не дасть гарних бананів. — Звичайно, що не .цасть, пане вчителю. Адже це саджанець апельсинового дерева. * * * На уроці матемаігики учитель написав на дошці: «4:4». — Хто скаже, що буде? Джан випередив усіх: — Нічия, пане вчителю! * * * — Покажи, будь ласка, де розташована Франція. Учень безпорадно веде указкою по карті в районі Китаю. — Ти що, не знаєш, де Франція? — Та знаю — десь у Парижі... * * * Трійко хлопчакш зайшли до крамниці. — Містере Чак!— звернувся один до хазяїн. — Дайте мені на десять центів он тих льодяників з горішньої полиці. Хазяїн бере драбину, лізе нагору і відсипає в кульок цукерки. Затим злазить, відносить драбину в куток, віддає хлопчикові цукерки й запитує решту: — А ви чого бажаєте, хлопці? Другий хлопчик також ступає наперед і ввічливо говорить: — Я теж хочу тих самих льодяників на десять центів. Хазяїн, чортихаючись, знову пішов по драбину, поліз нагору і набрав кульок цукерок. Цього разу він, стоячи на драбині, поцікавився у третього, наймолодшого з хлопчиків: — А тобі не треба льодяників на десять центів? — Ні, сер,— відповів малюк. Хазяїн спустився, знову поставив драбину на місце, віддав цукерки, отримав гроші й запитав: — Так чого ж ти хочеш, малий? — Тих самих льодяників, сер,— почув у відповідь,— але тільки на п'ять центів. * * * — Яніс, що в тебе з обличчям? — Був на рибалці, комар вкусив. — Один комар — і так сильно? — А він перед смертю покликав усю свою банду. * * * Учитель питає: — Що станеться, якщо хтось підсмажить масло, просвердлить степ і провіє пустелю Гобі? — Тоді й наш Чингіз нарешті отримає п'ятірку! * * * Коли Джон Дарлінг був ще підлітком, він побачив, як його маленький брат грається з наперстком. — Викинь зараз же, негіднику! — закричав Джон. — Я сам бачив, як семеро малюків один за одним проковтнули цього наперстка й одразу ж померли! * * * У Нью-Йорку на Лінкольн-сквер стоїть пам'ятник: статуя Авраама Лінкольна, а поруч фігура негритянського хлопчика. Рука Лінкольна лежить на голові дитини. Джон Дарлінг переконував усіх, що бачив, як у страшний мороз Лінкольн не витримав, зняв руку з голови хлопчика й засунув її в кишеню сюртука. А негриняті хоч би що! * * * — Слава небу, слава Будді, слава батькам — від них у мене чудесна сила! Щойно тут сиділа муха, а тепер її нема,— шепотів Нгуєн, витираючи в журналі погану оцінку. * * * — Гогі, хочеш записатися у спортивну школу? Там є секція «Штовхання стегна». — А де тренуєшся, Реваз? — У трамваях і метро. * * * — Чингізе, ну чому я повинен на кожному уроці робити тобі зауваження? — Мабуть тому, вчителю, що ножем вбивають у безлюдному місці, а словом — тільки на людях. * * * — Янісе, кажуть, що тебе Нікос з молодшого класу побив? — Та ні. Просто він так гарненько мене штовхнув, що мені захотілося впасти. * * * Син питає в батька: — Тату, звідкидіти беруться? — Ну,— відповідає батько,— кого в капусті знаходять, кого в магазині купують, а тебе — лелека приніс. Наступного дня мати, прибираючи, знайшла щоденник сина. Останній запис: «Учора розмовляв з батьком на сексуальну тему: дуб дубом». * * * Джек зібрався на перше в своєму житті полювання. Біля лісу він зустрів дорослого мисливця. Той уважно подивився на спорядження Джека і сказав: — У тебе прекрасна рушниця. — Ще б пак! З нею воював мій прапрадід у війну між Північчю та Півднем. — Не може бути! Ствол виглядає зовсім новим. — А це тато поміняв його нещодавно. — Та й замок з курком сучасні. — Ну, це зрозуміло. Старий зовсім заіржавів, і дядько встановив інший. — А приклад? — Той, що був, мав тріщину, нам довелося приладнати цей. — А до чого тут прапрадід? — Як це до чого? Адже з цією рушницею він бився в армії Півночі! * * * — Джоне, я чув, як ти назвав Генрієту дурепою. Зараз же скажи, що жалкуєш. — Добре, сер. Генрієто, я дуже жалкую, що ти дурепа! * * * — Джефрі, яка з книжок тобі найбільше подобається? — Батькова, чекова. * * * Учитель питає: — Джефрі, як ти думаєш, де зараз перебуває Господь Бог? — Мабуть, усе ще в вашій ванній. — Це ж чому?— здивувався учитель. — А вранці, коли я вмивався, тато сказав: — «Господи! Скільки ж ти там сидітимеш!» * * * Чингіз у першому класі. Учитель попросив його порахувати скільки ніг у верблюда. Наступного дня Чингіз каже: — Учителю, дайте мені ще один день! І так — до кінця тижня. Врешті-решт учитель не витримав: — Ти що, не можеш порахувати? — Не можу, вчителю. Скільки не рахую, а більше чотирьох не виходить. * * * — Ти чого бурчиш, Янісе? — Та ось щастить людині. Нічого не вчив, а одержав «добре» за контрольну. — Янісе, так це ж твій зошит! — Та мій... А все одно заздрісно. * * * «Для пам'яті не записуй на хмарах»! Кім пригадав цю народну мудрість і сів писати шпаргалки. * * * — Ти знову зібрався до школи без підручників? — стривожилась мама. Чингіз здивувався: — Ти чула, що сказав учора батько: «Верблюжий вантаж не під силу людині!» * * * — Джефрі, а ти хотів би потрапити в рай? — Так, пане вчителю, але я не зможу. — Чому? — Мама наказала, щоб після уроків Я одразу йшов додому. * * * На уроці праці в київській школі: — Що таке коловорот? — Це щось під хвірткою. * * * — Самуель, розбери речення: «Тато пішов на збори». — Тато — підмет, пішов — присудок, на збори— мама говорить, що це прийменник-привід. * * * Учителька просить придумати речення із словом «ананас». Мата: «Мій тато подарував нам ананас», Петрик: «Мій тато отримав зарплату, пропив, а на нас з мамою плював з високої дзвіниці». * * * Хлопчика привели до лікаря. — Я зовсім сліпий. Онде бачите ту ліану за вікном? — Звичайно,— відповів лікар. — А я зовсім не бачу! * * * Дві прогульниці сидять у кіно. — Знаєш, уп'яте дивлюся цей фільм і дивуюсь. Щоразу актори грають усе гірше й гірше. * * * Батько: — Синку, треба гарно вчитися. Знання— це твоє багатство, його ніхто у тебе не відбере. — Все може статися, тату. А от якщо немає знань, то й відбирати нічого. * * * Сердитий батько: — У тебе в щоденнику п'ятірка, п'ятірка, а потім двійка. Що це таке? — Сонечко, ще сонечко, а потім — сонячний удар! * * * — Шен, хіба так читають? Ти перегортаєш одразу кілька сторінок! — Мамо! Це книжка про шпигунів. Я хочу, щоб їх швидше впіймали! * * * — Синку, перевір снасті й пирогу. У неділю поїдемо на рибалку. — Отакої! Я думав, що гірше за все нам, учням. А в бідної риби навіть вихідних не буває! * * * На уроці домоведення вчителька пояснює, як виводити плями з одягу. — Особливо важко,— говорить вона,— вивести пляму від жирної осетрини. — А що таке осетрина? — цікавиться учениця. — Це, люба моя, смачна й рідкісна риба. — Якщо пощастить її з'їсти, я поставлю пляму напам'ять! * * * — Де ти набрав стільки мандаринів? — У кооперативному саду! — А сторож бачив? — Не знаю. Але якийсь старий з рушницею цілу годину за мною гнався. * * * Син батькові: — Зробиш за мене уроки — одержиш американську сигарету. * * * — Послухай, все мені набридло! — гнівається мати на сина. — Я кликала тебе вже дванадцять разів. І що тільки з тебе виросте! — Офіціант, мамо * * * Два юних привиди повільно прогулюються старовинним замком. Раптом десь у коридорі зарипіли, петлі на дверях. Привид-дївчатко перелякано зойкнуло. — Не бійся! — заспокоїв її привид-хлоггчик. — Невже ти ще dіриш у дурні історії про живих? САДЮЖКИ — Чому, матусю, плачеш? — Та ось, пишуть у газетах, що конка дівчинку розчавила, чи не мого Васятку? — Так ти ж хлопчика маєш, а конка дівчинку розчавила... — Буде та конка розбиратися! (ХІХст.) * * * Маленький мальчик бумажку нашел, С ней в туалет безобразник пошел. Долго смеялась потом детвора — Эта бумажка наждачной бьгла. * * * В страшной агонии корчится котик — Вова принес из детсада наркотик. * * * Васька-подпасок в речушке купался Возле него аллигатор плескался… Странно, но целым уплыл крокодил — Сытым мальчонка, наверное, был. * * * Танечка с тигром в джунглях столкнулась... К бабушке в шубе тигровой вернулась! * * * Леша Морковкин в карьере играл И под бульдозер случайно попал.. Он невредимым вернулся домой: Был у рабочих в тот день выходной! * * * В поле нейтронная бомба лежала, Танечка тихо на кнопку нажала, Некому внругать Танечку эту: Спит вечным сном голубая планета. * * * Дети в подвале играли в садистов. Зверски замучен отряд каратистов. * * * Мальчик нейтронную бомбу нашел, С бомбой в родимую школу пришел... Долго смеялся потом районо — Школа стоит, а в ней — никого. ВОВЧИК З НАМИ Мати каже Вові: — Я піду в магазин, а ти поки що викупай молодшого братика у ванні. Через півгодини вона повертається і чує, що малюк реве як зарізаний. Розчиняє двері у ванну і бачить, що Вовчик занурює хлопчика у воду, тримаючи його за вухо обценьками. — Як ти можеш? Обценьками?! Адже йому боляче! — А що, я лізтиму в окріп голими руками? * * * Тато покликав синів: — Хлопці, викличте лікаря, я захворів. Пальцем не можу поворухнути... Вовчик одразу ж пошепки молодшому: — Саме час зізнатися, що ми розбили вікно! * * * Вовчик прибігає додому і кричить мамі, що витверезник згорів. — Звідки ти таке взяв? — Татко йде додому й співає: «Враги сожгли родную хату». * * * Вовчик приніс на урок співів гадюку. Вчитель розсердився: — Ти що це приніс! Співочу пташку. Вона що, співає. — А ви послухайте! — І кинув гадюкою об стіну. Гадюка зашипіла: — Ш-ш-ш... Не-а! Вовчик знову те саме — об стіну. — А тепер? Гадюка: — Ш - ш н і г о п а д , шнігопад, шнігопад давно минув... * * * Мама питає у Вовчика: — Хочеш подивитися сестричку, яку тобі приніс лелека? — Сестричку ні, а ось лелеку взимку — із задоволенням. * * * — Володю, ти чому такий сумний? — питає вчителька географії. — Карту загубив. Що я тепер батькові скажу? — Ти не хвилюйся, я дам тобі нову. Яку потрібно — контурну? — Та ні, даму пік. * * * — Вово, кого ти більше любиш — сестричку чи братика? — Сестричку. — Та вона ж, дурненька, всі книжки порвала. — От і добре. Я їй двічі свого щоденника підсовував — так і шматочків не лишалось! * * * — Вово, я піду в магазин, а ти підмети в хаті. — Не можу, я дуже зайнятий. — Чим це? — Та треба твір написати на тему: «Як я допомагаю своїм батькам». * * * — Ну, чому мені так не щастить? — скаржиться Вовчик.— В муху з рогатки не поцілив, а вікно розбив, Петрові підказав неправильно, вчора заклав під школу міну, а вона не спрацювала. * * * — Володю! Що ти загубив у зошиті Оленки? — А я, Маріє Іванівно, перевіряю — чи правильно вона в мене списала. * * * — Володю, брюки — це однина чи множина? — Якщо внизу — множина, а у поясі — однина. * * * — Вово, ти в який клас ходиш? — У третій «А». — Що, другий рік? — Ні, минулого року я був у третьому «Б». * * * Вовчик приходить додому й каже: — Уявляєш, мамо, я за тиждень схуднув на десять кілограмів! — Який жах! — стривожилась мати.— Що з тобою? — Та нічого. Просто тоді я важився з портфелем. * * * — Володю, чому у тебе в диктанті стільки пропусків? — Для рекламних пауз, Маріє Іванівно!
1 2 3 4 5 Категорія: Фольклор \| Додав: ychitel (03.08.2012)
Переглядів: 1067 \| Рейтинг: 0.0/0