Розділи
| Фольклор [31] |
| Франко Іван [22] |
| Іваненко Оксана [1] |
| Шевченко Тарас [123] |
| Коцюбинський Михайло [34] |
| Остап Вишня [23] |
| Панас Мирний [2] |
| Федькович Юрій [1] |
| Сенченко Іван [1] |
| Руданський Степан [1] |
| Кащенко Адріан [4] |
| Васильченко Степан [4] |
| Олесь Олександр [1] |
| Куліш Микола [1] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Тексти для читання » Федькович Юрій |
"Бідолашко"
Бідолашко  От і попрямував у місто.  Сюди ідіть, Готовий обід, Ковбаса та кишки Ще й пряжені лишки. Скоріше ходіть! Готовий обід.  — А ти чого, хлопче? — Та ви ж кликали, матусю, на ковбаси та на кишки, так я й думав... А бабуся тоді в сміх та в регіт: — Чи ти не здурів, хлопче? Адже я кликала не тебе, а ні других таких, а кликала усіх сусідських котиків та песиків, щоб моїм скучно не було. Але нічого: знайдеться й для тебе дещо. Сідай! Дала бабуся Бідолашкові добре пообідати, а тоді й каже до нього: — Може б, ти, хлопче, до мене в прислужники найнявся? У мене тобі добре буде, бо не будеш мати іншої роботи, як лиш моїх котиків та песиків доглядати та з ними гратись. Згоден? — Згоден,— каже Бідолашко, а сам такий радий, що йому так швидко служба трапилась, та ще й така легка. От і став він служити... Служить він місяць, служить два, служить півроку, а бабуся за плату й не згадує. Нарешті, став він домагатись, а бабуся в крик: — Ти що, сякий-такий сину?! Ти не рад, що такого здохляка годую, та ще й плати вимагаєш? Я тобі зараз такої плати надаю, що й не донесеш. Ото ж сиди мені тихо! Після сварки бабуся почимчикувала у місто, а Бідолашко гадає: «Немає мені чого тут робити: утечу я від цієї злющої бабусі, доки ще не битий». Зав'язав свої манатки в хустину та й пішов. Але на дверях доганяє його один песик, якого він дуже любив, та й тягне за собою. Він відразу не зрозумів, чого собачка хоче, але нарешті пішов за ним, бо песик дуже скавучав, та так дуже тяг його за собою, що Бідолашко аж здивувався. А песик завів його до однієї кімнатки, що завжди під замком стояла, а сьогодні розлючена бабуся замкнути забула. Та що з того, коли в тій комірчині не було нічого, лише самі відьомські причандалля: прялки, мотовила, якісь зіпсовані коси, серпи, ножі та ще хто знає що, а путнього не було нічого, принаймні такого, щоб Бідолашкові придалося. Лише одні старі черевики та одна паличка стояли в кутку. Бідолашко собі гадає: «І це мені здасться». Узув черевики на ноги, узяв паличку та й пішов.  Але як Бідолашко пробудився, то зразу став думати, що йому робити, аби з свого щастя скористатися. Аж тут прийшло йому на думку, що якби він пішов до столиці, то міг би зараз найнятися у цісаря1 за посланця. Там би йому ліпше було, як у сварливої бабусі котів годувати. Обкрутився він тричі на каблукові, і зразу став у цісаря на подвір'ї. А цісар став його зараз питати: — А чого ти, хлопче, хочеш? — Та якби у вас найнятися за посланця,— каже Бідолашко, чухаючи голову. — Хто? Ти?! — каже цісар, сміючись,— Багато ще тобі треба хліба з'їсти, аби у мене за посланця бути!..  — То добре,— каже цісар.— На ж тобі оцей лист та й біжи з ним до того й до того царя. А як мені за тиждень відповідь принесеш, будеш у мене за мого найпершого посланця. — Добре! каже Бідолашко, узяв листа та й пішов. Але зразу ж за містом обкрутився він три рази на своєму черевикові, погадав собі, де йому треба бути, а черевики занесли його на млі ока просто до того царя, котрому він мав лист віддати.  — А що,— каже,— борзо повернувся? Цісар лише подивився на нього, а потім каже: — Коли ж так, то будеш у мене за першого посланця, і буду тобі платити на рік, що сам схочеш. От і став Бідолашко у цісаря на службу, а цісар його так полюбив, що без нього, бувало, й обідати не сяде.  «Якби я мав багато грошей,— думає він собі,— то я б уже знав що робити: я б доти обсипав усіх двораків грішми, аж доки б вони не перестали на мене злитися та перед цісарем мене оббріхувати. Аж тут прийшла йому на гадку бабусина паличка, і він лише ждав ночі, аби з нею у цісарський город піти, бо чутка ходила, що старий цісар, теперішнього цісаря тато, мав там закопати дуже великий скарб. От і зібрався він уночі, взяв з собою паличку, ліхтар, лопату, мішок та й пішов у город. Тут недовго він і шукав, бо паличка штрикнула під одну яблуню три рази в землю, він став копати, викопав великий котел із золотими червінцями, набрав їх у мішок, скільки лиш міг донести, решту закопав так, як було, та й пішов у свою кімнатку.  — Звідки в тебе стільки грошей? Бідолашко став крутити, але цісар так його притиснув, що він, нарешті, мусив признатися і за паличку, і за скарб, а згодом і за черевики. Тоді цісар наказав усе це у нього відібрати: і паличку, і черевики, і гроші, наказав усе замкнути в свою скарбницю, а Бідолашка прогнав ще біднішого, ніж той до нього прийшов.  Наївся він і з другої груші грушок та й приходить до води — аж дивиться — пропали вже віслюкові вуха й індиків ніс, а він аж підскочив з радощів! «Еге,— каже собі,— тепер я вже знаю, що робити!» Нарвав в одну тайстру з одної груші грушок, а в другу — з другої та й вернувся назад у те місто, де цісар мешкав. Тут зайшов він до одного знайомого чоловіка, переодягся, як простий хлоп, намастив собі лице, приліпив великі вуса, насунув кучму на голову, насипав у кошіль перших грушок та й пішов у цісарський двір.  — Зараз мені докторів з цілого міста скликати! «Ох мої вуха!», «Ох мій ніс!», «Як я завтра стану перед військом на муштру?!», «А як я завтра гулятиму на балу?!» Доки усі так охали та ахали, і доктори позбігались, а Бідолашко побіг швидко в місто, купив собі за ті гроші, що за грушки дістав, докторське убрання, пішов на свою квартиру, перебрався на доктора, набрав собі повні кишені тих других грушок та й пішов до цісаря, нібито він доктор, що лише тепер з другого краю приїхав.  — Рятуй, чоловіче, ради бога, бо оці дурні, оці другі доктори, лиш очі повитріщали, як цапи, а нічого не розуміють. — Спробуємо,— каже Бідолашко; узяв одну грушку та й дав наймолодшому принцові покуштувати, а цей як покуштував, так у нього вуха й ніс зробилися такі, як і були. А цісар каже до нього: — Ходім зі мною, чоловіче, у мою скарбницю і вибери собі, що сам злюбиш, лише вирятуй мене і мою родину від такого сорому! Взяв цісар Бідолашка за руку і повів його у ту комору, де всі його скарби стояли. Але Бідолашко нічого не взяв, а лиш свою паличку і свої черевики на ноги, тоді каже до цісаря: — Ви мене не пізнаєте, пресвітлий пане, але я той самий Бідолашко, що у вас за посланця служив і котрого ви без суду, без права прогнали. Бо я вашого скарбу не крав, а викопав його собі у вашім городі, а при тім скарбі був оцей лист вашого покійного отця, а в тім листі стоїть, що той скарб належатиме тому, хто його знайде. Це сказавши, обкрутився Бідолашко на своєму черевикові і загадав собі, аби миттю у своїм селі опинитися. Понесли його черевики у рідне село, а цісар лишився з довгими вухами та з індичим носом.  | |
| Переглядів: 1741 | Рейтинг: 0.0/0 |