Твір-опис природи за власним спостереженням - Мова - Розвиток мовлення - Каталог статей

Головна » Статті » Розвиток мовлення » Мова

Твір-опис природи за власним спостереженням

Твір-опис природи за власним спостереженням Природа з властивою їй красою та примхливістю завжди поруч з нами. Вона захоплююча, світла, рухлива і жива. Перш, ніж братися до праці: — визнач, що ти описуватимеш: загальний пейзаж ("Зимовий день у лісі", "Село влітку", "Осіння пора") чи конкретний куточок природи ("Ранок за моїм вікном", "Квіти на нашому городі", "Вечорове поле"); — виділи елементи опису: дерева, небо, земля, будинки, дороги, сліди, сонце; — підбери до кожного елементу яскраві художні засоби; — опиши погоду, час дня чи вечора; — не забудь на завершення передати свої емоції від побаченого; — пейзаж завжди несе у собі певну ідею; той, хто описує природу, ніби веде з нею потаємну розмову; чим потаємніша ця розмова, тим більш хвилюючі та емоційні виходять пейзажі. Прочитай художні описи природи. Вибери для себе художні засоби, якими зможеш скористатись у своєму творі. * * * Село було засипане снігом до половини. Низенькі хати осіли під синьою банею неба, немов баби в намітках на коліна стали в церкві; за коловоротом по полю око м'яко бігло снігами аж до крайнеба і не мало на чому спинитись. М. Коцюбинський. * * * Обабіч дороги колосились дозріваючі хліба: наближались жнива; на широких ланах мало не до землі звисали важкі зеленувато-брунатні мітли проса. То тут, то там зустрічались смужки жита чи ячменю, такі вузькі, що їх перестрибував би заєць... Над луками виткнулося сонце, свіже й сочисте, як розрізаний кавун. Під його промінням кожна травинка заграла самоцвітами. Здавалось, ніби хтось вигріб велетенський жар, який від подиху вітерця то іскрився, то згасав. П. Панч. Зразок *Зима у моєму селі* Якось несподівано і крадькома прийшла у наше село зима. Білосніжна володарка зачарувала сад, гай, ліс, поле. Від її подиху все навколо вкрилось інеєм. Зима, напевне, притомилась. Сипала снігом, сипала — а решту витрусила під лісом. Коли я йшла дорогою до школи, навіть здивувалась: звідки ці горбики? І копиць ніби тут не було, і місцевість рівнинна. Піду гляну на поле. Там вже мала де розгулятись зима. Та диво. Скраю від дороги в окремих місцях видно чорні залисини. Ніби хтось акуратно підмітав сніг. А в селі виглядає все по-іншому. Хати зіщулились під снігом, ніби старенькі діди попахкують димом. На парканах шапочки снігу. Протоптані доріжки розповідають, куди попрямували господарі. Село взимку не гамірне, а поважне і спокійне. Лише собаки дратуються, чому так тихо, і гавкають голосно так, що інколи заснути важко. Я люблю своє зимове село. Як би ти не придивлявся і запам'ятовував кожен куточок, наступного дня зима обов'язково щось підмалює інакше. *Гора Смолійка* Стою на самісінькій вершині Смолійки, однієї зі скал Медоборів. Переді мною — поля, поля... Вони вже прокинулись від зимового сну, прийняли у свої обійми золоте зерно і чекають, коли забуяє ніжна зелень. Ген далі — села Зелене і Паївка. Серед перших зелених листочків дахів будівель майже не видно. На поля та в села весна тільки-но заглянула. Але тут, де стою я, по-весняному зелено. Чи то гора ближче до сонечка? Чи, може, скала береже пам'ять про дівчину, ім'ям якої названа? Та земля прокидається тут швидше. Стеляться під ногами зелені буйні трави. Кам'яна плита, що віками лежить на цьому місці, уся потопає в зелені, лиш скраєчку, наче золоті свічечки, палахкотить ніжний горицвіт. І ніжна сон-трава. Вона ще не цвіте, але, здається, у своїх м'якеньких пелюстках-пуп'янках береже події далеких літ. А проліски дивляться на світ очима загиблих. Здалеку гора — наче килим. Та глянеш на каміння, що розкинулося навколо і нагадує людські постаті, і линеш думками у далеке минуле, у ті часи, коли турки і татари нищили наші землі. На місці, де я стою, була велика бочка зі смолою, а поруч — сторожова вежа, з якої проглядався Чорний шлях, що ним вороги вдиралися в село. Бачив сторож — куриться на шляху — запалював смолу. Бачили це люди — і ховали свої достатки, рятували життя. Була серед сторожових дівчина. Справно несла свою службу. Та ось замріялась якось, а вороги вже тут. Як бути? Що робити? І враз дівоча постать перетворилась у смолоскип. Побачили навколишні села цей дивний вогонь і врятувались від ворога-нападника. Вгледіли татари дівочу постать, що палає вогнем, — закам'яніли від здивування. З того часу стали називати гору Смолійкою, а пам'ять про ті далекі події береже кам'яна плита з незрозумілим мені написом.
1 2 3 4 5 Категорія: Мова \| Додав: ychitel (13.03.2012)
Переглядів: 26849 \| Теги: Твір-опис природи за власним спосте \| Рейтинг: 2.3/30