Головна » Статті » Розвиток мовлення » Мова

Твір-опис приміщення за власним спостереженням
Твір-опис приміщення за власним спостереженням

Твір-опис — це зв'язний текст, у якому дається словесне зображення основних ознак предмета, явища, особи в усній чи письмовій формі. Спочатку в описі наводяться загальні відомості про предмет, враження про нього, потім розкриваються його найхарактерніші ознаки; закінчується він оцінкою предмета. Якщо опис науковий, діловий, то в ньому в логічній послідовності, точно, з належною докладністю розкриваються ознаки предмета. В художньому описі в яскравій, виразній формі дається чітке уявлення про предмет за допомогою різних стилістичних засобів мови. Звичайно, ці різновиди описів взаємодіють, адже елементи наукового та ділового опису використовують у художньому, і навпаки. Найголовніше в описі — дати точне або різноманітне та яскраве уявлення про предмет мовлення.

Опис приміщення пов'язують зі словом інтер'єр, яке словник іншомовних слів тлумачить як "архітектурно та художньо оздоблену внутрішню частину будинку, приміщення".

Темами для описів можуть бути речі, тварини, портрет, інтер'єр, пейзаж, внутрішні переживання людини, відтворення подій.
Опис приміщення допомагає краще розповісти про життя людей, їхню працю і побут, інтереси та захоплення. Інколи опис приміщення допомагає зрозуміти навіть внутрішній світ людини.
Складовими опису приміщення є описи місця та предметів.

В описі приміщення у науковому стилі інформація про розмір, форму, освітлення, колір стін, про наявні в ньому предмети з вказівкою на місце їх розташування подається чітко і конкретно, без вказівки на те, як ставиться до цього автор (той, хто складає опис). Слова вживаються тільки у прямому значенні.

Наприклад

Внутрішній кут української хати з одного боку від вхідних дверей завжди займала вариста піч. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, святий вугол). Тут розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками. Під іконами вздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. Біля столу попід пильною (задньою) стіною розміщували довгу дерев'яну лаву. Збоку від столу знаходилася скриня.
(З довідника).

В художньому описі передається ставлення автора до описаного приміщення, тому він — емоційний і барвистий. Яскраві епітети, метафоричні порівняння допомагають вплести опис в художній текст. Мета опису — викликати в читача певне емоційне ставлення до приміщення та людей, які тут живуть чи працюють. Інколи опис приміщення в художньому творі передається через бачення (сприйняття) одного з персонажів твору.

Наприклад

У просторій світлиці козаки вклонились до образів і оглянулись по хаті: в кутку біля дверей стояла обложена зеленими кахлями піч, на кахлях плавали риби, скакали коні. У маленькі вікна з круглими скельцями в олов'яних оболон ках пробивались останні відблиски зорі. Над вікнами висіли білі рушники, вишиті червоною заполоччю, такими ж рушниками була прибрана божниця з образів київського письма.
В світлиці пахло васильками і гвоздиками. Пучечки квітів стирчали за образами і на сволоці, який темним брусом перетинав світлицю.
П. Панч.

Завдання
Прочитай уважно текст. Підготуй відповіді на запитання.

* * *
Бібліотека була розташована у чотирикутній залі зі скляним арочним покуттям і маленькими колонами, оздобленими різьбленням. За полиці для книг правили кам'яні заглиблення в стінах. Усе урочисто, з розмахом, відчувається, що читання книг у цій бібліотеці мало бути не нудним школярським обов'язком, а справжнім святом, торжеством думки і роздуму.
П. Утевська.

—    Вкажи стиль опису.
—    Які деталі підкреслюють, що це — бібліотека?
—    Що передає урочистість приміщення?
—    Чому, на твою думку, автор доповнює опис бібліотеки своїми враженнями?

Склади письмовий опис класної кімнати або своєї домашньої.

Зразок

Опис шкільної кімнати-музею славного земляка, поета-пісняра Степана Галябарди

Ласкавий промінчик грайливого сонечка ніжно торкається моєї щоки. Поступово він освітлює усю кімнату, заливає її краплинами радості, зазирає у кожен куточок... Ось натрапив на загадкову посмішку срібноволосого чоловіка, чий портрет привітно вбирав його тепло. Зацікавившись незнайомцем, вісник весни починає детально вивчати мужнє обличчя. Допитливо блукає волоссям, якого вже торкнувся білосніжний іній нелегких життєвих стежин. Високе чоло, вкрите дрібними зморшками; густі широкі брови, що надають дивної таємничості пронизливому погляду сірих, як ранковий туман, очей, з яких проміняться доброта, вдячність та повага; прямий ніс з горбинкою, що служить опорою для двох невеликих скелець в золотистій оправі; вигнутий дугою вус; тонкі губи, які склалися у привітній посмішці; негостре витончене підборіддя; коротка шия, що статечно здіймається над широкими мужніми плечима, —усе це випромінює любов і тепло, вселяє в душу щирість і довіру, сповнює гордістю та пошаною.
Промінчик мандрує далі. Ось під портретом скромний підпис: Галябарда Степан Петрович. Щось приємно мелодійне вчувається у цих словах. Хто ж цей чоловік? Яка його роль у цьому світі? Такі запитання переповнюють пустотливого промінчика. Як багато я могла б йому розказати про життєвий шлях цієї людини, її прагнення та переконання.
Степан Галябарда — відомий український пісняр, виходець з мого рідного села Суходіл, що "від Збруча за два кроки", вірний син народу, справжній патріот України. Любов до батьківського краю торкає в його душі найпота-ємніші струни — і народжуються вірші. Творити поет почав ще в юному віці, навчаючись у восьмому класі. Перші проби пера виявилися не зовсім досконалими. Потім був Чернівецький університет, робота у Чортківській районній газеті, в якій часто друкувався. У 1991 році вийшла збірка "Не поверну човен", у 1997 —"Догорає калина", а в 2001 — "Пісні райського саду". У рядки віршів Степан Петрович вкладає часточку своєї душі, передає безмежну незрадливу любов до Батьківщини, возвеличує святе почуття кохання.
Та я не встигаю розповісти про все це промінчикові — він знову вирушає в мандрівку. Ось миттєво перестрибнув на різнобарвний стенд і почав уважно перечитувати рядки, в яких відчувається невимовна туга за батьківською хатою:
Я повертаюсь, повертаюсь, повертаюсь
Перед порогом рідним капелюх зніму,
І на Різдво я перед Господом покаюсь,
І на Великдень сиву матір обніму.
                                           ("Я повертаюсь ")
А промінець продовжує свою захоплюючу подорож. Йому відкривається невеличка фотографія старенької сільської хатини, в якій і народився прославлений пісняр. Поруч — родовідне дерево, кожна гілка якого подарувала світові мудрих та відвертих людей. У вірші "Родинне коло" Степан Петрович розкриває нам неоціненне значення родинного тепла:
Родинне коло — то не просто родовід,
І не сузір'я, що зійшлися випадково.
Коріння й крона і краси безмежний світ
Єднає нас в міцнім родиннім нашім колі.
Промінчик спускається нижче. На широкому столі, застеленому білосніжною скатертиною, — біографія письменника. Тут розміщено його доробок, газети, в яких вперше друкувався, різноманітні інтерв'ю, дитячі та юнацькі світлини. А в центрі — книги Степана Петровича, які служать людям невичерпним джерелом духовної наснаги, віри в завтрашній день, гордості за рідну Батьківщину.
Та ось раптом мій мовчазний співрозмовник зник за сірою непроглядною хмаринкою. Я залишилась одна у просторій кімнаті-музеї Степана Галябарди, де кожен куточок дихає життєвою мудрістю. Мою душу переповнюють почуття безмежної вдячності та любові до рідного краю. І хочеться промовити до всіх справжніх українців словами поета:
Будуймо храм любові,
Будуймо Україну.
Кладім свою цеглину
У наш величний дім.
                      ("Будуймо храм любові")
З дитинства захоплююсь чарівним світом поезії. Взірцем для мене є творчість знаного в Україні та за її межами поета-земляка.
Я горда з того, що судилось нам
В однім селі родитись і рости.
Його талант прославленим ім'ям
Зорітиме для мене назавжди.


Моя кімната

У нас з братом невелика, але затишна кімната. Оскільки вікно виходить на південь, вона достатньо світла в будь-яку пору року. Вишневі штори захищають кімнату влітку від яскравого сонячного проміння.
Підлога в кімнаті паркетна. Стіни обклеєні рожевими шпалерами. На підлозі великий пухкий килим зеленого кольору.
Біля вікна — письмовий стіл та стілець. На столі — настільна лампа, глобус, книги.
Праворуч від входу, у кутку, стоїть диван-ліжко, на якому спить мій брат. Біля дивана маленький столик-тумба, а на ньому — музичний центр. На стінах висять картини. Зліва — моє ліжко, вкрите пухнастим коричневим пледом. На ньому багато моїх м'яких іграшок та вишиті диванні подушки.
Навпроти письмового столу під стіною гордо красується чорне фортепіано. Поруч нього — велика шафа.
На жаль, у нашій кімнаті немає ще комп'ютера, а він би так придався нам.
Але, якщо дивитись з порога, можна помітити, що всі меблі розташовані доречно і зручно.
Ми з братом дуже любимо свою затишну кімнату.



Мій улюблений кабінет

Я навчаюсь у дуже гарній школі, розташованій у мальовничому куточку нашого села.
Школа наша весела, гамірна. У ній більше двадцяти класних кімнат. Та найбільше мені подобається кабінет української мови. Коли я працюю у ньому — мені затишно і цікаво.
У класній кімнаті на центральній стіні — дошка, а по обидва боки розміщені вислови українських письменників про мову. Над дошкою —у дерев'яній рамі портрет Тараса Шевченка. Справа від класної дошки — вишитий на полотні "Заповіт" Великого Кобзаря. Навпроти центральної стіни стоять шафи з книгами. Там зберігаються також ілюстрації до художніх творів, портрети письменників та роздатковий матеріал. На шафах багато вазонів. Над вазонами на стінці прикріплено декоративні глиняні та дерев'яні тарілки.
По праву сторону від входу на стіні розміщено стенди, з яких ми довідуємось про історію української мови, ділові папери та вимоги до культури мовлення.
У класі — великі вікна, тому через них падає багато світла. їх прикрашають прозорі тоненькі гардини білосніжного кольору.
Парти розташовані у три ряди. Біля вікна — учительський стіл, на ньому — ваза з квітами.
Мені дуже подобається наш кабінет. Тут є все необхідне. Багато праці доклала наша учителька, аби ми навчались у такому чудовому класі. А ми завжди стараємось тримати його в чистоті.


Наш клас

Я дуже горджуся, що навчаюсь у найкращому класі школи. Ми здобули звання "клас року".
Найперше, що вражає, коли відчиняєш двері в клас, — просторі, широкі вікна. Щоранку через них нас вітає сонце.
Справжнім скарбом, окрасою нашої класної кімнати є зелені вазони, виплекані руками однокласників. Вони всюди: на підвіконнях, на стінах, на шафі. Цей маленький зелений сад створює справжній затишок у класі.
На головній стіні висить велика класна дошка. Вона, ніби здоровенна плитка шоколаду, манить нас до себе. Над дошкою — у вишитому рушнику портрет Кобзаря. З-під густих брів стежить він за нами.
Парти у класі чемно стоять у три ряди. Це — наші робочі місця. У кожного парта відповідно до зросту.
Щодня ми приходимо в наш клас. Це — наша друга домівка, тому ми любимо, бережемо і доглядаємо нашу класну кімнату.



Категорія: Мова | Додав: ychitel (13.03.2012)
Переглядів: 31884 | Теги: Інтер'єр, твір-опис приміщення за власним спо | Рейтинг: 3.6/27