Головна » Статті » Розвиток мовлення » Мова |
Стислий переказ з елементами опису праці Стислий переказ — це короткий лаконічний виклад основного змісту прочитаного, побаченого чи почутого тексту. Такий переказ привчає висловлюватись лаконічно й чітко, уникаючи багатослів'я. Стислість переказу визначаються не тільки тим, що він короткий, а й тим, що в ньому немає нічого зайвого. Тому для такого типу переказу відбирають найважливіше і відкидають другорядне, зберігаючи послідовність зв'язного викладу, яка подається у змісті тексту. Етапи написання стислого переказу
Текст переказу Батькова кузня По лівім боці річки видніється гряда високих круч, праворуч розкинулись поля, а за ними — Мар'янівка, моє рідне село. На самій околиці села й стояла батькова кузня, що була предметом гордості нашого стародавнього ковальського роду. Вже перебігши церковний сад і ступивши на звивисту стежку, чуєш тяжке гупання молота, дзвінкоголосий спів молотка. Ті звуки видались мені з дитинства такими ж природними, як шум вітру. Ступаючи під покрівлю кузні, я відразу ж помічав синій вогник над розпеченим горном і м'язисті батькові руки. На ковадлі — шмат розпеченого металу. Молот, хвацько охаючи, лупить по ньому, мне, плавить, не дає згуснути в постійній формі. Молоток танцює у ковалевій долоні, перескакуючи з ковадла на сяюче, сліпуче залізо. Швидко те вариво набуває досконалої форми, темніє і, пірнувши у відро з водою, випускає хмару густої сивої пари. Згодом, скупавшись, вискакує на світ сокирою або рогачем, плугом або кочергою.Та найбільше мені подобається мить, коли з-під молотка скачуть у різні боки іскри і жодних труднощів не виникає уявити собі батька справжнім володарем вогню. Недарма наші прадіди ще здавна вважали ковалів чаклунами і магами. Батько зауважує мене, проте праці не зупиняє, лише підморгує підбадьорливо. Я сідаю у кутку кузні, затамувавши подих, дивлюсь на батькову працю. Мрії переносять мене у майбутнє, коли я, вже дорослий, приборкую розм'якле від вогню залізо.(За О. Бердником). Зразок Праворуч від річки розкинулись поля, а за ними — село Мар'янівка. На околиці села стояла батьківська кузня. Нею гордився увесь ковальський рід. Коли перебіжиш через сад і ступиш на стежку, відразу чуєш гупання молота і спів молотка.Ті звуки здавались такими природними, як шум вітру. Заглянувши у кузню, відразу бачиш вогник і батьківські мозолисті руки. На ковадлі — великий шмат розпеченого металу. Молот лупить по ньому, мне, плавить і не дає застигнути. Молоток часто перескакує з ковадла на сліпуче залізо. Потім залізне вариво набуває форми і пірнає у відро з водою. Згодом, скупавшись у відрі, виринає сокирою або рогачем, плугом або кочергою. Найсильніше враження справляють все ж таки іскри. Дивлячись на них, можна уявити батька справжнім володарем вогню. Недарма наші прадіди вважали ковалів магами і чарівниками. Батько зауважує мене, підморгує, але від праці не відривається. А я сідаю у кутку і мрію, як колись сам буду приборкувати розм'якле від вогню залізо. | |
Переглядів: 21234
| Теги: |