ТВІР-ОПИС МІСЦЕВОСТІ НА ОСНОВІ ВЛАСНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ
Твір-опис місцевості може бути складений у художньому або науковому стилі.

У художніх текстах опис місцевості поєднується з описом природи, часто — з розповіддю (хто потрапив у місцевість і чому) та роздумами (про що думає персонаж, оглядаючи місцевість). Своє ставлення до опису місцевості автор може висловлювати прямо (Боже! Яка краса навколо!) або за допомогою художніх засобів (Зовсім недавно на нашій вулиці почали рости будинки, як гриби після дощу.).

Науковий опис місцевості лаконічний, стислий. Найголовніше в ньому — відтворити предмети та їх найхарактерніші ознаки. Наукові описи місцевості зустрічаються під час описування ландшафтів, при з'ясуванні положення окремих об'єктів місцевості.

Теми для творів-описів.
"Улюблене місце відпочинку".
"Наша вулиця".
"Міст через річку".
"У долині річка в'ється".

Орієнтовний план твору-опису "Наша вулиця".
1.В якому місті (селі) ти живеш, на якій вулиці?
2. Чому твоя вулиця має таку назву?
3. Опиши свою вулицю:
а) як далеко вона простяглася;
б) широка чи вузька;
в) який транспорт по ній рухається;
г) які будинки розташовані;
ґ) які громадські споруди тут знаходяться (церква, магазин тощо).
4. Що прикрашає твою вулицю?
5.Як змінилася вона за останні роки?
6. Як виглядає у різні пори року? Коли найбільше подобається?
7. Чим радує тебе вулиця?
8.Що б ти хотів на ній змінити?

Словничок.
Пряма-прямісінька, петляє поміж будинками, об'їзна дорога, по обидва боки, посередині, в кінці, переважають, квартал, незначні архітектурні деталі, мікрорайон, в оточенні дерев, милують око, перед центральним входом, створює затишок.

Зразки творів-описів.

Я проживаю у селі Великі Бірки, майже на його окраїні, на вулиці Євгена Коновальця.
Вона не дуже довга, проте широка. У кінці вулиці — сільський стадіон. Біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.
Вулиця Є. Коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. Влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. Коли ввечері йдеш вулицею, тебе обдають дивні пахощі з кожного городу. Ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!
Восени моя вулиця барвиста. Цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. Цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.
Але найбільше я люблю свою вулицю взимку. Все навколо біле-біле. Снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. Взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. Лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.
На нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.
Раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. Але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.
Єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.
Коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.

Для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. І як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. Після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. Отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую Дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.
Вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. Тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. Перетинає вулицю річка Гнізна зі своїми притоками. У кінці вулиці — пасовище та млин. Паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.
Коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.
Я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. Люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.
Але вулиця без людей, як ліс без птахів. На моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. Хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.
Найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. Лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.

Село моє зелено-кучеряве, Між верб, ставків виблискує кришталь. Поміж лугів, поміж пахучі трави Нічлава тихо в'ється в синю даль.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.

Бондар О.С. Рідна мова. Письмові творчі роботи: коментарі та зразки.