Загальна характеристика барокової вітчизняної літератури

Уже в XVI ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів.

Бароко (від італ. barоссо — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ-ХVІІ ст.).

Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається в протиставленні матеріального і духовного, емоційного й раціонального, природного і божественного.

Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських праваах чи матеріальній незалежності. Розв'язання проблеми: повернення до середньовічних традицій, використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів.

Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Для композиції творів бароко характерні динамічність, на­пруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв'язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.

Риси барокової української літератури

 • Центральне місце відводиться Богові.

• Релігійне забарвлення всієї культури.

• Посилення ролі церкви й держави.

• Спроба з'єднати античність із християнством.

• Культ «сильної та вищої людини» для служби Богу.

• Рухливість, динамізм, потреба в русі, зміні, трагічному напруженні та катастрофі.

• Пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, чудернацького, незвичайного.

• Не лякається найрішучішого натуралізму, зображення природи в її суворих, часто неестетичних рисах.

• Поруч із зображенням повного життя є й закоханість у тему смерті.

Стилістичні риси: прагнення перебільшення, гіперболи, антитези, метафоричність мови, переобтяженість формальними елементами.

Жанрова різноманітність бароко.

 • Полемічна література (твори І. Вишенського).

• «Низькі» комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, «різдвяні» й «великодні» вірші-травестії).

• «Середні», «вищі» жанри — риторична проза (Клірик Острозький, Мелентій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Старовецький).

• Епіграматична поезія (Лазар Баранович, циклізований збірник Климентія Зіновіїва, епіграми Івана Величковського).

• Ораторська проза (проповіді Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Стефана Дворського). Емблематична література (Г. Сковорода в прозових діалогах, віршах унаочнював абстрактні поняття та ідеї).

• Історико-мемуарна проза (риси «театральності», риторичність опису в «Літописі» Самійла Величка, «Історія русів»).

• Пісенно-інтимна барочна лірика («етикетна» панегірична поезія на честь титулованих осіб, світська лірика, елегія, пісня).

Значення бароко як творчого методу в українській літературі

Найцінніші надбання бароко — гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо — були засвоєні митцями наступного часу.