Головна » 2012 » Квітень » 26 » Розвиток зв'язного мовлення учнів на уроках читання
20:55
Розвиток зв'язного мовлення учнів на уроках читання
Розвиток зв'язного мовлення учнів на уроках читання

Головним завданням уроків читання є «формувати й розвивати мовленнєві уміння та навички, провідною з яких є повноцінна навичка читання». Наступні завдання уроку читання — «формувати повноцінне ... розуміння, відтворення... художньо-пізнавального тексту; розвивати емоційну й почуттєву сфери учнів, образне мовлення, уміння висловлювати елементарні оцінні судження щодо прочитаного...». Означені завдання вирішуються через зв'язне мовлення (конструювання речень, текстотворення). Отже, формування навичок зв'язного мовлення — важливе завдання в процесі роботи над навчальним текстом. Воно реалізується на основі розуміння фактичного змісту тексту, що читають; засвоєння лексики навчальної статті; систематичної мовленнєвої практики.

Одиницями зв'язного мовлення на уроках читання в умовах школи є: 1) розгорнута усна відповідь учня на поставлене запитання; 2) усний переказ тексту (в різних формах); 3) усні твори в зв'язку з прочитаним текстом (М. Р. Львов).

У роботі над текстом виділяють три етапи
:
—  первинне ознайомлення з фактичним змістом тексту, з'ясування емоційного впливу його на учнів (первинний синтез);

—  аналіз тексту — розгляд розвитку сюжету, мотивів поведінки дійових осіб, їх рис характеру; розбір структури (композиції) тексту, зображувальних засобів;

— узагальнення суттєвих рис дійових осіб (вторинний синтез), визначення ідейної спрямованості пізнавальної цінності твору (Т.Г. Рамзаєва).

Початок роботи по з'ясуванню фактичного змісту тексту — це запитання вчителя і відповіді учнів, складання плану навчальної статті.

Питання до тексту мають бути продуманими, бо від їх формулювання залежить напрямок і зміст думки учня, організація аналітико-синтетичної діяльності у зв'язку з відповіддю, застосування потрібної лексики.

На етапі аналізу твору спочатку треба застосовувати цитатні запитання, які вимагають повторного читання уривків оповідання. Іноді у відповіді на запитання такого характеру може поєднуватись кілька цитат (Знайдіть і порівняйте частини, де говориться про зиму).

Для практики слововживання і застосування форм у мовленні важливі запитання за деталями тексту, які вимагають відтворення змісту. Саме запитання підказує учневі, як конструювати відповідь (частину слів та словосполучень під час відповіді учень бере із запитання).

Найбільш складною формою запитань є такі, що вимагають зміни форм слів, заміни прямої мови дійової особи словами оповідача, розповідної форми викладу змісту діалогом.

На другому та третьому етапах роботи над текстом широко використовуються питання для вільного переказу зі вставкою своїх слів, із заміною слів у тексті своїми словами (про художні засоби мови, про соціальне значення твору).

Побудова зв'язних висловлювань для молодших школярів являє велику складність, бо ще недостатній активний словник, навички слововживання та побудови речень.

У практиці навчання важливі вправи на розвиток умінь в учнів ставити запитання до тексту. Постановка учнем правильного запитання — не свідчення того, що зміст прочитаного він зрозумів, що структура запитання усвідомлена, що закладені потенційні можливості відповіді.

Треба систематично навчати учнів ставити запитання до тексту. Спочатку робота здійснюється колективно і має навчальний характер. Учитель визначає уривок тексту, до якого мають поставити запитання. Діти ставлять запитання, вчитель аналізує, чому частина запитань невдала (за смислом, за структурою). Запитання можуть охоплювати всі сторони тексту, який аналізується, в тому числі і художньо-зображальні засоби.

Відповіді на запитання мають бути правильно побудованими реченнями, повними. За звичаєм, діти дотримуються порядку слів, який у запитанні. Тому доцільно зосереджувати увагу на структурі відповідей учнів, на порядку слів у ньому; показувати, як знаходити форму відповіді. Так, на запитання «Що сталося з хлопчиком на шкільному
ґанку?» (І. Кожедуб. «Учителька».) діти часто відповідають — «З хлопчиком сталося на шкільному ґанку те, що він смикнув двері, а було зачинено». Щоб спрямувати дитину на правильну відповідь, треба орієнтувати її на застосування прямого порядку слів: Про кого треба сказати? (Про хлопчика). Так і розпочинай: Хлопчик піднявся на ґанок, смикнув двері, але вони були зачинені.

У процесі відповідей на запитання формуються навички побудови речень. Діти вживають у своєму мовленні речення з різними доповненнями, обставинними словами (часу, місця), менше — зі словами, що показують якість предмета і дії. Тому в процесі відповідей потрібна практика у застосуванні означених смислових зв'язків.

Навички складання плану діти набувають теж поступово. Значною мірою удосконаленню навичок складання плану та розвитку зв'язного мовлення сприяє аналіз тексту за структурою (композиційний аналіз). Він мас передувати складанню плану. Спочатку діти визначають у тексті підготовку до події, потім аналізують головну її частину, далі визначають кінець події. Кожна з цих структурних частин широко висвітлюється учнями (можливе і перечитування), розглядаються сюжетні деталі, мовні особливості. Навколо цих структурних частин додатково можуть бути виділені сюжетні деталі, які всі разом становлять пункти плану. Під час означеного аналізу тексту учні бачать, що є головним у сюжеті і важливе для розкриття ідейного смислу прочитаного, готуються до складання плану (називають коротко кожну частину).

Основним видом роботи, що готує до складання плану, є вибіркове читання - діти вичитують ті частини тексту, які є відповіддю на запитання, вчаться виділяти деталі тексту, ділити його на частини.

Найбільшу складність під час створення плану діти зазнають у формулюванні його пунктів, бо практика мовлення ще недостатня. Дітям легше складати план у формі запитань, важче — з наказових, називних та стверджувальних речень. Утруднення також становить застосування віддієслівних іменників (Спасіння тварин).

Шкільною практикою доведена ефективність змішаної форми плану. Наприклад, Остап Вишня. «Фазани»: 1. Хочу на полювання! 2. Дідусь бачив фазанів. 3. Завтра підемо в ліс. 4. На зустріч з фазанами! 5. Красень-фазан.

Для з'ясування фактичного змісту тексту і розвитку зв'язного мовлення особливо корисне складання плану в картинках: Які картинки можна намалювати до оповідання? Діти послідовно визначають (розповідають) картинки і називають їх («підписують»). Після словесного опису картинок учитель записує на дошці назву кожної — пункти плану.

Хитрий півень (Українська народна казка)

1.Півень.                                             Півень злетів на пліт, кукурікає.  
                                                              Підкрадається лисичка.
                 

2. Розмова Півня і Лисички.    
       Розмовляють, дивляться одне на одного.

3. Лисиця понесла Півня до лісу.    Лисиця несе півня до лісу.
4. Хитрий Півень.                              Лисиця заплющила очі і щось шепоче,
                                                              а Півень змахнув крилами та й злетів на дерево.


Картинний план найдоцільніший під час аналізу віршів. Вірші не можна переказувати, щоб не порушити їхню образність, а картинки, які намальовані до оповідання, можна описувати. Спочатку визначають, скільки можна намалювати картинок, які; називають кожну (пункт плану), описують.

Переказ — це ефективний засіб розвитку умінь висловлювати думки. Він здійснюється під контролем вчителя, пояснює недоліки у вимові, доборі слів, творенні форм, у побудові речень.

У методиці роботи над переказом є ще немало прорахунків та одноманітності. Причина цього перш за все в тому, що цей вид роботи вважають легким, а тому і ставляться до нього невимогливо. Нерідко задовольняються лише відтворенням змісту прочитаного, не пов'язують цю роботу з активною розумовою діяльністю учнів, з розвитком точності та правильності мовлення.

У підготовці до переказу доцільно більше надавати уваги аналізу мовних особливостей твору, його зображувальних засобів.

Активному засвоєнню лексики навчального тексту, структури речень сприяє репродуктивний переказ (близький до тексту). Учень може переказувати за допомогою запитань за деталями тексту, за опорними словами (вчитель спрямовує переказ), за планом, за картинками. В міру того, як зростають успіхи учнів під час переказу, не варто застосовувати полегшувальні засоби, треба збільшувати самостійність учнів у переказі.

Невеликий за обсягом текст не можна давати для переказу, бо діти запам'ятовують і розповідають напам'ять.

Основним недоліком репродуктивного переказу є збіднення мови (невиразність, схематичність). Учитель може усувати цей недолік через введення змістовної роботи над виражальними засобами мови, над структурою речень до початку переказу (М.Р. Львов).

У практиці роботи спостерігається недоречне використання репродуктивного переказу: після неодноразового перечитування навчального тексту вчитель пропонує дітям передати його зміст близько до тексту. Означене завдання можна пропонувати тільки після варіативного читання і детального аналізу всього тексту — поділ на частини, складання плану, аналіз мовних засобів і переказ за частинами.

Спочатку для репродуктивного переказу використовуємо розповідний текст, на пізнішому етапі навчання — з елементами опису та з діалогом.

У процесі переказу доводиться замінювати діалогічну форму розповідною (творчий переказ). Цього треба учнів навчати. Покажемо на прикладі читання оповідання В.О. Сухомлинського «Втрачений день». Майже все воно написане в діалогічній формі. Під час навчання переказу вчитель показує, як перетворювати пряму мову в непряму, дає зразки побудови речень без прямої мови.

Втрачений день

В одного батька було троє сипів — маленьких хлоп'ят. Якось увечері батько питає синочків і просить розповісти, як вони сьогодні прожили день. Юрко відповів, що посадив дерево. Батько сказав йому, що він добре прожив день. Миколка відповів, що він сьогодні зайчика намалював. Батько сказав, що він теж непогано прожив день. Петрик відповів, що сьогодні грав у м'яча, морозиво з’їв. Посмутнів батько і сказав, що у Петрика сьогодні втрачений день.

Описана робота, крім розв'язання завдань на створення тексту, формує уміння стисло викладати думки.

Однак не завжди під час переказу розмовна форма має замінюватись розповідною, можливе збереження її: «Костик почав плакати. — Там сторож. Він нам свистів, а ми втекли.
Ну, як тобі не соромно! каже мама. — Адже дідусь за ці огірки відповідає» М.Носов. «Огірки»).

Переказ не завжди можна застосовувати. Так, під час аналізу прозових творів він може бути. Ліричні ж вірші не варто переказувати, бо порушується образність, створена поетом. Зрозуміти смисл прочитаного в такому випадку допоможе бесіда за змістом, аналіз мовних засобів, застосування словесного малювання — визначення картинок в тексті та опис їх. Епічні вірші (мають сюжет) можна переказувати. (II. Грабовський. «Вийшла з хати стара мати»).

У процесі переказу усвідомлюється фактичний зміст та деталі тексту, тому стає доцільним вибірковий переказ. Увага в цьому виді роботи зосереджується на якихось деталях у змісті тексту: Розкажіть ту частину тексту, якій можна дати заголовок "Природа шумує" (За Ю. Смоличем «Квітує земля»); Для кого дядько Роман розклав яблука на стовпчиках? (О. Гончар. «Яблука на стовпчиках»).

Більш складною формою вибіркового переказу є такті, що вимагає від учня зібрати факти по всьому оповіданню: Які сестри-лиходійки? Підтверджуйте ваші думки словами тексту. («Срібне блюдечко і наливне яблучко», казка).

Більш складною формою зв'язного мовлення вважається стислим (конспективний) переказ. Він вимагає від учнів не тільки послідовного викладу прочитаного (почутого), але й умінь вибирати зі всього прочитаного (почутого) найсуттєвіше (логічне завдання), зв'язного мовленнєвого оформлення. Однак означеному виду переказу відводиться на уроках недостатньо уваги. Цим, очевидно, і пояснюється той факт, що учні, як правило, погано володіють стислим переказом.

Під час навчання стислого переказу головним є вибір основного змісту з тексту (виклад сюжету, передача його зв'язно, послідовно, виразно з боку мовно-мовленнєвого оформлення), для стислого переказу спочатку треба використовувати невеликі тексти розповідного характеру, в яких легко прослідковується дія, пізніше — з елементами опису та діалогом.

Стислого переказу дітей треба спеціально навчати. Особливо важка підготовка до означеного виду роботи.

У методиці відомо кілька способів скорочення тексту в стислому переказі.

Перший спосіб. Скорочення тексту на основі його логічної переробки. У процесі аналізу оповідання в цілому (якщо текст невеликий) або його частин відбирається суттєве в змісті, за допомогою виділених деталей складається стислий текст.

Другий спосіб. Чому оповідання називається «Надійний товариш»? (Є. Перм'як. «Надійний товариш»). Діти добирають з усього тексту суттєве, що становить відповідь.

Третій спосіб. Добір опорних слів та розповідь за ними (Я. Зазека. «Господар пущі»). У процесі аналізу тексту виписують слова, що можна віднести до слова «зубри». Далі розповідають (переказують), яким уявляють собі зубра, вживаючи виписані слова (стислий переказ за опорними словами).

Четвертий спосіб. Складання стислого переказу (до розміру невеликого тексту) на основі розширення заздалегідь опрацьованого плану. Для цього на кожен пункт плану складають діти по два-три речення. У даному випадку одне вміння (складання плану) слугує основою для іншого (стислий переказ).

Наведемо приклади стислого переказу з урахуванням способів скорочення тексту.

І. Драч. «Славетна співачка» (про С. Крушельницьку). Заздалегідь на дошці вчитель записує план (бо великий текст):

Зачин
1.Дівчина з Тернопільщини.
2. Виховання Соломії.
3. Настанови батька.

Основна частина
4. Концерти для народу.
5. Пісні рідного краю за кордоном.
6. Зустріч з народом.
7. Оперна співачка.

Кінець події
8. Соломія Крупіельнииька — приклад для наступних поколінь.

Опрацьовуються визначені частини — перечитуються варіативним читанням; проводяться словникова робота, смисловий та композиційний аналізи; переказують частини, ставлять запитання до кожної з них. Далі учні будують стислий переказ — по 2-3 речення на кожний пункт плану.

В. Кава. «Добраніч, мамочко».

Після неодноразового варіативного чигання тексту (він невеликий) та його аналізу учні виписують під керівництвом вчителя опорні словосполучення: Лесині «успіхи», ... і четвірки сьогодні, ... і трійка з малювання, і двійка з читання. Під час переказу мають послідовно та стисло розкрити кожне словосполучення і простежити, як Леся повідомляла про свої «успіхи», чи й насправді вона була забудькуватою.

Є. Гуцало. «Якого кольору слова».


Йдеться про те, які кольори є в природі і які слова є на позначення цих кольорів. Учні мають навчитись вживати в своєму мовленні слова різних кольорів, щоб воно ставало в них точнішим і яскравішим.

Встановлюють по ходу читання й бесіди, які в природі бувають кольори та до чого (кого) їх можна віднести:

• синій — небо, море, волошки, півники, плаття, очі;
• білий — молоко, сметана, сир, вареники, пролісок;
• зелений — зелень на деревах, вербовий цвіт;
• жовтий — яблука, груші;
• чорний — ворона.

Означена робота супроводжується вибірковим читання. З'ясовують, що в природі переважають теплі кольори, адже вона найчастіше гріє людей, дає людям добро. Далі діти стисло переповідають текст, спираючись на запис на дошці.

Для формування умінь стисло переказувати треба користуватися зразками стислого викладу тексту, їх може дати сам вчитель або кращий оповідач класу. Стислі перекази доцільно записувати, щоб мати можливість аналізувати їх позитивні та негативні якості.

Стислий переказ важливий у формуванні навички зв'язного мовлення учнів. Він сприяє удосконаленню умінь стисло, чітко висвітлювати думки, розвиває логічне мислення, готує учнів до письмового переказу. Однак надмірне захоплення цим видом роботи може привести до збіднення мови, відучити учнів від використання художніх засобів (М.Р. Львов).

Для розвитку навичок зв'язного висловлювання корисно чергувати «зорові» перекази із «слуховими», коли діти переказують те, що вчитель сам прочитав. Необхідність цієї роботи пояснюється тим, шо діти швидко запам'ятовують те, що вони самі прочитали. І тоді переказують "напам'ять".

Під час переказу можуть бути помилки різного характеру: у змісті, послідовності викладу, доборі та вимові слів, побудові речень, інтонуванні. Щоб не переривати учня під час його висловлювання (увага відволікається, порушується хід думок), помилки в змісті (спотворення; внесення думок, яких немає в тексті; пропуск суттєвого) і в плані (порушення послідовності подій, пропуск і перестановка пунктів плану) виправляються учнями і вчителем після закінчення переказу. У такий спосіб виправляються помилки у виборі слів, в інтонуванні. Помилки в зворотах мовлення, у вимові не варто залишати до кінця переказу, їх треба виправляти по ходу роботи.

Розвиткові умінь зв'язно викладати думки та поглибленню розуміти зміст прочитаного сприяють різні види творчого переказу.

Дуже поширеним у практиці навчання є переказ із заміною особи оповідача: у тексті розповідається від першої особи, в переказі — від третьої і навпаки. Такий переказ вимагає зміни граматичних форм, структури речень. Щоб підготувати учнів до розповіді від третьої особи в оповіданні «Надійний товариш» Є. Перм'яка, з'ясовуємо — Як ви собі уявляєте, що відбувається на вулиці? (спостерігаємо з боку).

— А вранці Андрійко стояв біля ґанку будинку, де жила Ася. Вона, як завжди, вийшла з бабусею. Бабуся проводжала маленьку боягузку до школи. Андрійко звернувся до старенької, щоб вона не турбувалась, що він буде проводжати Асю до школи і приводити її додому. Ася злякано подивилась на Андрійка. Вона боялась його. Вона могла чекати всього...

Аналогічною формою роботи є переказ тексту від однієї з дійових осіб.

Практикуються також перекази з доповненням до тексту. Творчі доповнення можуть бути різними:
— про подальшу долю героя (Ким міг би стати герой?):
— про наступні події (продовження оповідання): Що було б з Ніною, копи б вона з 'явилась наступного дня в школі? (А. Гайдар. «Совість»); Що далі буде з Павликом, коли він не побачив дідуся у сквері на лавці? (В. Осєєва. «Чарівне слово»);
— про корисні справи на основі описаного в тексті: Що б ти зробив, якби побачив зламану гілочку? (А. Бортняк. «Зламана гілка»).

Особливо часто практикується складання оповідання за аналогією: Чи доводилось всім робити добрі справи? Які? Розкажіть (К. Пасічна. «Такий самий дриль».).

У практиці знаходить широке застосування ілюстрування в двох його видах — словесне малювання та графічне (на папері).

За допомогою словесного малювання ілюструються описи природи, портрети, картинки до тексту.

Словесне малювання використовується вчителем для складання плану (визначають можливі картинки за допомогою слів — пункти плану) під час підготовки до переказу (складають усно картинки до кожної частини), для закріплення деталей сюжетної лінії твору (діти малюють словесно картинки до кожної частини тексту і «підписують»).

У практиці роботи шкіл відоме словесне малювання у формі екранізації тексту: діти описують кадри, добирають слова (або підписи) до них, музику тощо.

Часто на уроках читання використовується і малювання на папері. Через порівняння виконаного на папері та словесного малювання виявляється, які деталі тексту не засвоєно учнями.

«Духовне життя дитини може бути повноцінним лише тоді, коли вона живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона — засушена квітка» (В.О. Сухомлинський. «Серце віддаю дітям».). У зв'язку з останнім актуальним є використання на уроках читання драматизації — інсценування. Останнє готується через читання за ролями.

Вдале інсценування оповідання учнями — це глибоке, емоційне і логічне осмислення його. Інсценування можливе лише тоді, коли оповідання неодноразово перечитане, з'ясовано його ідейний зміст, охарактеризовано героїв, проаналізовано мовні та художні особливості.

Не кожний твір підходить для інсценізування. Інсценізувати можна тексти з яскравим, цікавим сюжетом, гострим конфліктом, виразними діалогами, з характерами, що запам'ятовуються.

Усі види творчого переказу відволікають учня від дослівного відтворення тексту і створюють умови для розвитку мовленнєвих умінь. Цей вид переказу не використовується на ранньому етапі опрацювання тексту, бо вимагає застосування умінь вживати слова і будувати речення залежно від тексту.


Коваль Г.П., Іванова Л.І., Суржук Т.Б.
Методика читання: Навчальний посібник. -
Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. - 280 с.



Категорія: Методика | Переглядів: 7082 | Додав: ychitel | Теги: читання за ролями, переказ, творчий, вибірковий, малюнок, словесний, стислий, план | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: