Анафора - 19 Червня 2013 - Допомога учням, студентам, учителям
Головна » 2013 » Червень » 19 » Анафора
10:42
Анафора
АНАФОРА

1. Анафора (від гр. anaphora - винесення нагору) - повторення слова або віршованого рядка.
2. Анафора створюється шляхом повтору початку речення, поетичного рядка, строфи, прозової фрази, абзацу, слова чи групи слів.
3. Анафора (повторення) - стилістична фігура, яка утворюється повтором слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць (єдинопочаток).

Наприклад:

Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Подивись, мій голубе,
Подивись, на мене:
Я Катруся твоя люба.
Т. Шевченко


У поемі М.Рильського "Слово про рідну матір" кожна нова строфа починається піднесенням і урочистим рядком:

Благословен той день і час...
Благословенна ти в віках...
Благословенні ви, сліди...


Анафора - форма організації поетичної мови.
Зустрічається анафора і в епічних творах. Так, кожний із дванадцяти роділів повісті Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма" починається фразою: "Смутний і невеселий...". "Смутно і невесело...", "Смутна і невесела...".
Ця анафора є засобом комічного, бо вона - контраст між похмурим настроєм персонажа і сатирично-гумористичним сприйняттям його читачем.
В окремих прозових творах анафора виконує емоційно-підсилювальну роль значення окремого слова, служить окрасою змісту. Прикладом такого тексту є художня замальовка О. Драганюк "Слово про слово".

"Слово... Небесне неоціненне багатство, дароване людству.  Змінюються пори року, пролітають літа, люди помирають і народжуються, щодня сходить і заходить сонце, річка то міліє, то виходить із берегів, але в цій життєвій метушні живе вічне і незмінне - слово. Його топчуть і зневажають, оберігають і возвеличують, воно може поранити і водночас ощасливити...
Слово - це пісня, що звучить із ніжних материнських губ, яка окриляє і надає сили.
Слово - це душа нації, воно оберігає державу, відображає її самобутність і неповторність.
Слово - це любов, щира і взаємна.
Слово - це криниця поезій, що так тривожать серце и ранять душу.
Слово - це віра, тверда і непорушна.
Слово - це сила народу і людини, сила, завдяки якій існує нація.
Тож бережімо його, вічний і світлий скарб - слово! Бо поки живе слово, доти крутиться земля, по якій люди щодня сіють мільйони справ, передаючи з покоління в покоління свій скарб".

Юніцька Н.М. Теорія літератури в школі. - Х.: Вид. група "Основа", 2012. - 127 с



Категорія: Вивчення теорії літератури | Переглядів: 3030 | Додав: ychitel | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: