Притча — оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру. В давнину притчами називали також байку.
Притча, як і байка, має сюжет, діалог, яскраво висловлену мораль. Але в притчах немає традиційних для байки алегоричних персонажів з рослинного й тваринного світу. Це, переважно, розповідь про події і детальний висновок — мораль.
Багато притч містить Біблія, давньоруські книги "Златая цепь", "Пчела" тощо.
Писав притчі Г. Сковорода ("Вдячний Еродій", "Вбогий Жайворонок"), цілий розділ займають притчі у збірці поезій І. Франка "Мій Ізмарагд" ("Притча про вдячність", "Притча про радість і смуток" тощо).
У біблійній притчі про блудного сина розповідається: у одного чоловіка було два сини. Поділив він між ними свій маєток. Незабаром молодий син залишив дім батька, забравши усе своє, подався в далекі краї, жив марнотратно, все своє добро прожив і став бідувати. Згадав про батька, у якого багато наймитів, і вирішив проситись до батька хоч наймитом. "І вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, — і переповнився жалем: і побіг він, і кинувся на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: "Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм". А батько рабам каже : "Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!" І почали веселитись вони... " Коли дізнався про це старший син, що повернувся з поля, він розгнівався і сказав батькові: "Ото скільки років служу я тобі і ніколи наказу твого не порушив, — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я.... І сказав він йому: "Ти завжди зі мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!"