Вставні слова і речення

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ. 3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на увазі, буде дощ. 6. Отже, буде дощ.

У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, належно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв'язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.
Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні.
Вставні слова і речення в усній вимові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються з обох боків комами, рідше — тире.
Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.
1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами.
1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (Ю.Мушкетик.)

2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.
Присудок вставного речення найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).
Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи. власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (Л.Дмитерко.)

3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами.
Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на щастя.
1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І.Франко.) 2. Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється останній. (М. Стельмах.) 3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І.Котляревський.) 4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.)

4. Після сполучників перед вставним словом ставиться кома: В поля виходжу і, здається, бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу. (А.Малишко.)

5. Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, кома між ними може ставитись і може не ставитись. Коли вставне слово утворює із сполучником одне ціле, кома не ставиться: А може, цього й справді не було? (В.Грінчак.) Після сполучника а кома ставиться тільки тоді, коли перед ним стоїть слово з часткою не: Запасним видом палива може бути не вугілля, а, скажімо, торф.

6. Слово нарешті (врешті, зрештою) у ролі вставного виступає лише тоді, коли вказує на порядок викладу думок або зв’язок між ними: Пор.: Та й, нарешті, за віщо я маю каратись за других? (Леся Українка.) – І ось нарешті вершина наша. (О. Гончар.)

8. Слова проте, однак (одначе) бувають вставними тільки в середині або в кінці речення: Художник не здався, одначе, й відкинув облудну містику. (П.Перебийніс.)

!!!Щоб визначити, чи вставне слово, чи ні, треба вилучити його з речення. Якщо зміст речення зберігається, то слово вставне, якщо зміст змінився – слово не виділяємо, бо воно не вставне.

Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію.
Залежно від того, як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють з обох боків комами, тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту і від волі автора.
У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповідно до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але може стояти знак оклику або знак питання.
1. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами.1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.) 2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — так! — до святого хліба! (М. Рильський.)

2. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире. Такі конструкції вносять додаткову інформацію або містять побіжні зауваження, можуть виділяться дужками або тире, у кінці таких речень може стояти знак оклику чи питання. 1. Є ж люди на землі — а то б не варто й жити,— що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.) 2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.) 3. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (І.Жиленко.)

3. Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони виділяються дужками або іноді комами з тире. Якщо вставлене речення, що береться в дужки, стоїть між частинами складного речення, кома, яку слід було поставити після першого речення, ставиться після дужки. Кома з тире ставиться, якщо на місці розриву речення вставним повинна стояти кома:1. Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові (рано вони зацвітають і швидко гаснуть), зате літо смагляве вже виглядає із-за кучугур. (О. Гончар.) 2. З-за погрібника пахло м'ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли.(Є. Гуцало.) 3. У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться. (Григір Тютюнник.) 4. Зі скреготом і брязкотом у двір, — якщо те, що залишилося, можна назвати двором,— в'їжджають два бульдозери. (О. Довженко.)