Повні і короткі прикметники
За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.
Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.

Загальновживаними в сучасній українській мові є повні змінні форми прикметників: нестягнені форми чоловічого роду (високий, гарний, веселий) і стягнені форми жіночого і середнього роду однини і у називному відмінку множини (висока, гарна, весела; високе, гарне, веселе; високі, гарні, веселі).
Нестягнені форми жіночого і середнього роду можливі лише в називному та знахідному відмінках однини і множини: добрая, синяя; добреє, вечірнєє, синєє; добрії, вечірнії, синії. Вживаються вони переважно в народній творчості, а також у поетичному мовленні для стилізації під народну пісню: Ой у полі три криниченьки. Любив козак три дівчиноньки — Чорнявую та білявую, Третю руду та поганую (Нар. пісня); Ні, мамо, не можна нелюба любить. Нещасная доля із нелюбом жить (Є.Гребінка).

Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими.
Незначна кількість прикметників паралельно до загальновживаної повної форми має коротку (незмінну) форму: винен, певен, варт, потрібен, годен, ладен, повен, здоров, рад, славен, ясен, срібен, дрібен, зелен, красен та ін. Вони зустрічаються переважно у фольклорі, використовуються у народному мовленні, в художньому стилі, в основному у поезії для створення народнопісенного колориту, наприклад: Один товариш — ясне сонечко, Другий товариш — то місячко, Третій товариш — то дрібен дощик (Колядка); Виплива на сині ріки ясен вечір іздаля. Ходить пісня берегами, ходить селами й містами, в золот бубон б'є (М. Рильський).

Тільки коротку формумають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (чий?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок "Івановий" не є нормативними.

Паралельно вживаються форми маків і маковий цвіт; але тільки королевий цвіт.