Фонетика

Фонетика вивчає звуки мови.
Звуки мовлення служать для побудови слів і розрізнення їх значень. Звуки творяться мовним апаратом людини, її мовними органами.
Усі звуки мовлення поділяються на голосні та приголосні.

Голосні – це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря вільно проходить через ротову порожнину.
В українській мові 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і], що на письмі передаються 10 буквами: а, я, о, у, ю, е, є, и, і, ї.
Голосні звуки чітко вимовляються під наголосом. У ненаголошеній позиції звуки [e], [и] вимовляються нечітко, з наближенням один до одного: [е^и], [и^е] – [в е^ис н á], [ш и^ер ó к и й]. У позиції між м'якими приголосними виступає ще більш звужений варіант, який можемо виразити знаком [е^і] або [и^і]. Він буває у формах заєць, змагається, передвечірній і под. [з á й е^і ц´] і
[з á й и^і ц´], [з м а г á й е^і ц´: а] і [з м а г á й и^і ц´: а], [п е^и р е^и д в е^и ч’ í р н´ и^і й].

Ненаголошений звук [o] перед наголошеним [y] вимовляється як [o^y]: кожух [к о^у ж ý х]. Такий самий варіант відомий, хоч поширений значно менше, й у позиції перед наголошеним складом із голосним і: ходім, собі, воріт [х о^у д´ í м], [с о^у б’ í], [в о^у р´ í т].
Букви я, ю, є можуть позначати один ([а], [у], [е]) і два звуки ([йа], [йу], [йе]).
Два звуки ([йа], [йу], [йе]) передають я, ю, є:
-    на початку слова: яблуко,
-    після голосного: моє,
-    після апострофа: п’єса,
-    після м’якого знака в іншомовних словах: донья.
Один звук [а], [у], [е] букви я, ю, є передають тоді, коли стоять після приголосного: знання [з н а н': á].
Буква ї завжди позначає два звуки [йі].

Приголосні
– це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря зустрічає різні перешкоди, що їх створюють органи артикуляції (губи, зуби, піднебіння, язик).
Приголосні звуки бувають:
- тверді, м’які й напівпом’якшені. Тверді приголосні тоді, коли після них іде твердий приголосний, або апостроф, або звуки [a], [o], [y], [e], [и], або вони стоять у кінці слова.
М’які приголосні тоді, коли після них іде м’який знак, або звук [і], або букви я, ю, є, або вони стоять перед іншими м’якими приголосними;
(!Звук [й] завжди м’який приголосний).
Напівпом’якшеними (або пом’якшеними) можуть бути б, п, в, м, ф, ш, ж, ч, г, к, х, ґ, коли після них стоять букви і, я, ю, є;
- сонорні, глухі, дзвінкі (див. таблицю «Приголосні звуки»);
- шиплячі (ж, ч, ш, дж), свистячі (с, з, дз), губні (б, п, в, м, ф), зубні (д, т, з, с, ц, н, дз, дж), язикові (див. таблицю «Приголосні звуки»).

Приголосні звуки

За способом творення	Губні	Передньоязикові	Середньоязикові	Задньоязикові	Гортанні
Дзвінкі	б	д  д´   ͡дз  ͡дз´ ͡дж  з  з´ ж		ґ	г
Глухі	п  ф	т   т´   ц   ц´   ч   с  с´  ш		к  х
Сонорні	м  в	н  л  р  р´	й  л´  н´

В українській мові 32 приголосних звуки. Їх розрізняють так:
а) за участю тону й шуму: сонорні - тон переважає над шумом: м, в, н, н´, л, л´, р, р´, й ("ми винили рій"); дзвінкі - шум переважає над тоном: б, д, д´, дз, дз´, з, з´, дж, ж,  ґ, г, ("буде гоже  ґедзю у джазі"); глухі - складаються тільки з шуму: п, ф, т, т´, ц, ц´, с, с´, ч, ш, к, х ("усе це кафе "Птах і чаша");
б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря: губні - м, в, п, б, ф ("мавпа Буф"); зубні - д, д´, т, т´, з, з´, дз, дз´, с, с´, ц, ц´, л, л´, н, н´ ("де ти з'їси ці лини"); передньопіднебінні - р, р´, й, дж, ж, ч, ш; задньоротові - задньоязикові  ґ, к, х, глотковий г;
в) за способом подолання перепони: зімкнені (проривні): м, б, п, н, н´, д, д´, т, т´, ґ, к; щілинні (фрикативні) - в, ф, л, л´, з, з´, с, с´, г, х; зімкнено-щілинні (африкати) - дз, дз´, ц, ц´, дж, ч, (вібранти р, р´);
г) тверді і мякі;
ґ) шиплячі - ш, ч, ж, дж ("ще їжджу"), свистячі - с, с´, ц, ц´, з, з´, дз, дз´ ("сце їздзу").

Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні

Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди вимовляються звучно.
Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а перед приголосним і в кінці слова після голосного наближається до голосного у: вчора [ÿ ч ó р а], завтра [з á ÿ т р а], вовк [в о ÿ к], кров
[к р о ÿ]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає свою звучність: нерв [н е р в], битв, мальв.
Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз.
Виняток становить звук г, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви г у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглушується звук д у слові жердка.
У перфіксах роз-, без- кінцевий звук з може зазнавати різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголосного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приголосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеться тільки буква з: розпорядження, безшовний.
Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжовклий. Однак перед к, ф, п, т, х ("кафе "Птах") префікс з- змінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвалити, стислий.
У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т (хоч дихати, надихати).
Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків небагато: просьба [п р ó з´ б а].
Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним або сонорним: молотьба - молотити, просьба - просити, повсякденний - всякий день, отже - отож, мимохідь - мимо проходячи, мимохіть - мимо хотіння, мабуть - має бути.

Транскрипція

Система літер і додаткових позначок, що служать для відтворення звукової системи мови, називається фонетичним алфавітом.
Запис усного мовлення за допомогою фонетичного алфавіту називається фонетичною транскрипцією.

Закони фонетичної транскрипції:
1. Фонетична транскрипція записується у квадратних дужках: [л и с].
2. Замість розділових знаків ставляться: у середині речення – /, а в кінці речення – //.
3. Над словами, які мають два і більше склади, ставиться наголос.
4. Знаки записуються окремо один від одного: [к о р ó в а], а не [корóва].
5. [ ' ] після літери вгорі – м’якість приголосного: [с' а д'].
6. [ ’ ] після літери вгорі – напівм’яка вимова приголосного: [й á в’ і р] (ставиться після напівпом’якшених приголосних б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, ґ!).
7. [ ´ ] над голосними або я, ю, є, ї – позначає наголос.
8. [:] після літери – подовження звука. Подовження звука передається: -ння [н':а], -ться [ц':а], -шся [с':а] (див. розділ «Орфоепія»).
9. Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і справа вгорі – літерою того звука, до якого схильний даний звук: [е^и], [и^е], [o^y].
10.У транскрипції ніколи не пишуться букви я, ю, є, ї; ь; щ. Букви я, ю, є, коли передають один звук, то позначаються [a], [y], [e], коли два звуки, то позначаються як [йа], [йу], [йе]; буква ї завжди позначається [йi]; м’який знак позначає м’якість приголосного, біля якого ставиться [']; буква щ передається звуками [шч].
11. Як один звук є африкати [ ͡дз], [ ͡дз'], [ ͡дж], якщо належать до кореня: дзвін [ ͡дз в’ і н].
12. Слова у транскрипції не переносяться.
13. Одноосновні прийменники, сполучники, частки з наступним словом пишуться разом: [й á ґ ж е] (як же), [б е^из т é б е] (без тебе).

Приклад фонетичного запису речення

Соловей крилом в кущах заб’ється. [с о л о в é й   к р и^ел ó м   в к у ш ч á х   з а б й é ц':а//]