ДІЄСЛОВО
Дієслово – самостійна частина мови, яка називає дію або стан предмета і відповідає на запитання що робити? що зробити?

Дієслівні форми
І. Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має п'ять форм:
1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова, яка, називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число, відповідає на запитання що робити? що зробити?, має інфінітивний суфікс -ти (-ть), що не входить до основи.

2. Особові форми, їх краще назвати способовими, бо тут ідеться про способи (дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного способу, про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу та у наказовому способі і про родові форми у минулому часі й умовному способі.
Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.
Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники.
1-а особа я, ми
2-а особа ти, ви
3-а особа він, вона, воно, вони
Наприклад: ходжу (я) – 1-а особа однини.

3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.
Такі дієслова називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи). Тому вони не поєднуються з підметом, мають тільки одну форму, не змінюються.
Безособові дієслова можуть означати:
1) явища природи (світає, розвидняється, смеркає, підмерзає, замело, занесло, хурделить, вечоріє, задощило);
2) фізичний або психічний стан людини (нудить, морозить, гнітить, кортить, не віриться, бачиться, примарилось, не сидиться, не хочеться);
3) випадковість (щастить, повезло, не везе, таланить, удалося);
4) буттєвість (минулося, не стало, було, не було, немає).
Безособові дієслова виступають головним членом у односкладних реченнях, і такі речення називаються безособовими: Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться (Нар. творчість); Краю плавням не було (М. Коцюбинський); Пахло полином. І тишею, спокоєм віяло звідусіль (А. Головко).
Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях:
Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито.
Ой убито-вбито, затягнено в жито,
Червоною китайкою личенько покрито (Нар. пісня).
Уже мене пошарпано, всі квітоньки загарбано,
Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки(Леся Українка).

4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.

5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію і відповідає на питання щ о р о б л я ч и? щ о з р о б и в ш и?: Над сріблом води лісової, знімаючись, щиглик дзвенів (М. Рильський); Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп'янків, натрапив я на моркву (О. Довженко).

II. Дієслова мають специфічні, тільки їм властиві граматичні ознаки перехідності (неперехідності), виду, способу, часу, стану.