"Назар Стодоля" (продовження) - Шевченко Тарас - Тексти для читання - Каталог статей - Допомога учням, студентам, учителям
Головна » Статті » Тексти для читання » Шевченко Тарас

"Назар Стодоля" (продовження)

Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первые голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
Стеха
До півнів ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тітко?
Хозяйка
Звісно, казку, поки ще не так пізно; а опісля і слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; мені все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дідусю, для смілості.
Кобзарь
(випивши)
Спасибі тобі, дівко! (Прокашлявшись.) Слухать, що їсти, в горшку не бовтати, усів не марати, слов не пропускать, другим не мішать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собі.
Другой
А то виженем.
Стеха
А хто б посміві Сотник вас усіх перевішає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на одній осичині не повісили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчіть же, бога ради! (К кобзарю.) Кажи, дідусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тій горі нора глибока; в норі сидить не звір, не птиця — турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця — не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще вона була у Туреччині важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з'їла її, та з того часу сидить у норі і, невгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсгь тобі всіх та й годі,— і дівчаток і хлопчиків...
Стеха
(быстро)
І хлопчиків! Ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тієї гори.
Голос
А що б ти зробила?
Стеха
Що? Задушила б.
Голос
Куди тобі, погане!
Другой
Ти й за двері сама боїшся вийти.
Стеха
Хто, я?
В толпе
Та не мішай же слухать! Не хто ж більш, ти!
Стеха
Я боюсь? Хочеш, зараз піду на гробовище? А коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
В толпе
Прудка дуже! За поріг не вийдеш, умреш.
Стеха
Я вмру! Що ставиш?
В толпе
Мої музиканти на всю; а ти?
Стеха
Піввідра слив'янки, три куски сала і паляниця.
В толпе
Добре! Тільки щоб, знаєш, слив'янка була з панського льоху.
Стеха
Та вже де не візьму, до сього вам діла нема, а поставлю. Де мій байбарак? (Надевает верхнєє платье.) Гляди ж, не цурайся слова. (Кобзарю.) Як я вернусь, так тоді докажеш, дідусю; а то я і не хочу.
(Уходит.)
Кобзарь
Добре.
В толпе
А щоб повірили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тільки з корчми.
Стеха
(за сценою)
Добре, добре.
Голоса
От дівка голінна, так так!
Другой
Чуприну їй та уси, тоді хоч у пекло...
Третий
Так подумають, що козак.
Хозяйка
Вже козир-дівка, не вам рівня. Отже й піде: тоді плати.
Голос
Або слив'янку пий, а салом і паляницею закусуй.
Хозяйка
Побачим, побачим, чия візьме. Чого сидіти? Щоб не даром музикам платить, ну лиш потанцюєм лучче. Ану, вдарте, та не по-жидівський, а по-нашому.
(Толпа в беспорядке расступается. Козак с девушкою выходит танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавес тихо опускается.)

АКТ ТРЕТИЙ
Внутренность развалин корчмы. Стены без потолка и несколько уцелевших стропил. Все занесено снегом и освещено луною. Несколько минут молчания. Вдали слышна песня, потом ближе, ближе, й является Стеха, робко припевая: "Ох, сережки!..” Она останавливается у развалившейся печи й с робостию осматривается кругом.
Стеха
Як страшно! Де ж вони? І коней теж не видно; Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Осматривает следы.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів... Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там. Розкажуть, що я помогла,— тоді усе пропало.
(Поспешно возвращается.) (Навстречу ей Назар несет на руках Галю.)
Стеха.
Се ви? А тут так страшно... Чи не случилось чого?
Назар
(опустив Галю)
Нічого не бійсь. А коні тут?
Стеха
Ні, я не бачила.
Назар
Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.
Галя
Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: батюшка прокинеться? Біжи-бо!
Стеха
Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу.
(Поспешно выламывает из печи изразец.)
Галя
Що ти робиш?
Стеха
Зараз. Се од вовків.
(Быстро удаляется.)
Галя
Ходім на дорогу: мені тут страшно.
Назар
Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.
Галя
(грустно)
Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже. На зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!
Назар
Лучче нічого, не можна було зробить.
Галя
Батюшка мене проклене.
Назар
Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимает плащ и расстилает по снегу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащ. Назар вкладывает ее ноги в свою шапку.) Отак тепліш (целует ее), тепліш, моє серденятко.
Галя
О, мій голубчику, мій сокіл ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.
Назар
Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді... коли...
Галя
Коли? Що подумав? Може, недобре?
Назар
Не то що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра... що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладет ей на колени свою голову. Галя перебирает его волоси. Назар, подняв голову, с нежностию смотрит ей в очи.) О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчав.) Серце моє, ти не казала батюшці, що підеш заміж за полковника? Не казала?
Галя
Оп'ять! Який же ти справді!.. Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?
Назар
Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає.
Галя
Я молитимусь за його гріхи. Може, бог йому простить.
Назар
Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко... Я вмру тоді.
Галя
Який ти чудний! Ти думаєш, що я тільки так тебе люблю. Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю... Як би тобі розказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти — так се я, а що я — так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені приставиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться, опріч на тебе... У мене в очах так і потемніє... Я заплачу, заплачу, так важко на серці стане. Од чого воно так, Назаре? Ти не знаєш?
Назар
Знаю, моє серденько, знаю! Як любо, як мені ти говориш! Промов ще раз, обійми мене. (Обнимаются, целуются.) Ще, ще один, останній раз.
(В изнеможении кладет ей голову на колени.)
Галя
Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи мені, Назаре.
Назар
(не поднимая голови)
Увесь вік!
Галя
Куди ж ми поїдемо?
Назар
У рай.
Галя
Я се знаю; та де ж він?
Назар
(подняв голову)
Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками — і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.
Галя
(грустно)
Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує недобру годину або яке горе.
Назар
Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.
Галя
Не знаю, Назаре, тільки мені щось на серці так важко, так гірко... Я все думала про батюшку.
Назар
Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город... От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось; тоді і сам гетьман нас не розлучить, і будемо довго, довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свірговського, про всіх, про-всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: "Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!” Що, весело?
Галя
Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.
Назар
Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоть нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівкої
Галя
Знаєш що? Ходім додому, розбудимо його, станем перед їм на коліна... Він нас простить: він мене любить.
Назар
Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?
Галя
Бачила, ти просив— Назаре, він мій батько,
Назар
Лучче б не знать такого батька.
Галя
Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула... Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий.
(Обнимаются й целуются.)
Назар
О, моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер. А ніч-то, ніч! Неначе празникує наше щастя. Тиха, світла, як твої ясні очі. Ти не боїшся? Побудь тут одна. Я піду подивлюсь на дорогу.
Галя
Ні, не боюсь.
Назар
Чого ж ти знов зажурилась?
Галя
Так, нічого. Я згадала покійницю няньку. Вона мені розказувала, що в сій корчмі давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясмині; і що тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії, покритого червоною китайкою; і що тут запорожці вирізали жидів. З тієї години ніхто в їй не жив: усе ніччю ходять мертві жиди... Ух, як страшно тут!
Назар
Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя
Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на мінуточку розрізниться з тобою.
Назар
Я не піду... Ти не змерзла?
Галя
Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.
Назар
Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!
Галя
(надевает ему шапку)
Отак краще! Постій, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?
Назар
Се ти ще й завтра зробиш...
Галя
Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару ) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.
Назар
Спасибі, серце моє.
Галя
Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?
Назар
Коли весела, заспівай.
Галя
Ні, не весела, та мені сидіть уже остигло. Слухай же.
(Выходит на край сцены.)
(Назар стоит задумавшись.)

Галя
Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать.
Назар
Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя
Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально) Тільки не знаю, коли.
(Плаче, помовчавши)
Назар
Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя
Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар
Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.
Галя
Ба я щасливіша за тебе Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй'
Назар
Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із за шкапи.)
Хома
Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя
Батько!.. Пропала я!
Стеха
(пробігає коло їх)
Полковниця! Полковниця!
(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)
Хома
(скаженіє)
Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята! (До челяді) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!
(Челядь торопіє.)
Назар
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми ) Ти чого хочеш?
Хома
Смерті твоєї, злодію!
Назар
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома
Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!
(Б'ються на шаблях)
Галя
(пада між ними на коліна)
Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома
Цить, кошеня крадене!
Назар
(Хомі)
Цить, сатано люта!
Хома
Дочку оддай!
Галя
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя
Топчи, души мене: я твоя дитина!
Хома
(до челяді)
Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)
Галя
Одурить! Одурить!
Хома
Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.)
Хома
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар
Цить, жабо погана!
Галя
(перед Хомою на колінах)
Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе,— я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника піду...
Назар
Галю!
Галя
Ні, ні...
(Зомліла, падає.)
Хома
(до челяді)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру зніміть.
(Челядинець замахнувся києм на Назара.)
Хома
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач,—що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха
(падає коло Галі зомлілої)
Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
Хома
Отак добре! Тепер зав'яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
(Зав'язують хусткою рот.)
Хома
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека поживу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину — нехай, проспиться та подума, з ким жартує.
(Челядь кладе Назара на сніг.)
Хома
(на Галю)
А ця учаділа... Возьміть її додому... Прочумається. (Челядь бере на руки Галю і несе з собою.)
Стеха
(бере Хому за руку і веде його за Галею)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома
Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.)
Голос Хоми здалека
Киньте її! В'яжіть його!
Гнат
(за сценою)
Я тебе зв'яжу, недовірку проклятий! (Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.)
Галя
Орле мій, серце моє!
(Розв'язує хустку.)
Назар
Душно мені, душно!
Гнат
(веде за груди Хому)
Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?
Хома
Ні!
Гнат
Здихай же, собако скажена!
(Заміривсь шаблею.)
Хома
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..
Гнат
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму.
(Цілить пістолем.)
Хома
В'яжіть його!
(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)
Назар
О, доле моя! Серце моє!
Гнат
Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! Поховай мене. Прощай! а ми...
Назар
Стривай!
Галя
(до Гната)
Стривай!
Назар
Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі бог занапастить мене; а я чужеі крові не бажаю. Іди собі!
Хома
(пада перед Назаром)
Назаре! сину! батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я світа не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мій, боже мій!
Назар
(підводить його)
Устань, молися богу, грішний. Коли прощають люди, то бог милостивіший за нас.
Хома
(вставши, утирає сльози)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець... спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько. (Назар і Галя обнімаються.) Боже вас благослови!





Джерело: http://www.ukrcenter.com/
Категорія: Шевченко Тарас | Додав: ychitel (03.07.2012)
Переглядів: 545 | Теги: тарас, Стодоля, шевченко, Назар | Рейтинг: 0.0/0