Головна » Статті » Тексти для читання » Фольклор

Антологія дитячого анекдоту_4
* * *
—    Тату, поганяй слоників.
—    Мері, вже запізно, слоники хочуть спати.
—    Т-а-а-т-у...
Батько зітхає й бере трубку:
—    Черговий частини? Говорить полковник Джонсон. Підняти за тривогою першу роту й тричі навколо частий у протигазах.
Дівчинка біжить до вікна.
—    Слоники, любі слоники!

* * *

На екскурсії в зоопарку:
—    Діти, хто скаже, чому в лева така велика голова?
Мовчання.   Врешті   Джошуа знайшовся:
—    А щоб він не виліз із клітки!

* * *

—    Про що думає дитина в утробі і матері?
—    Перші три місяці — щоб її не викинули.
—    Наступні три — щоб тато з мамою не розвівся. І Останні три місяці— щоб бабуся не померла, а то не буде кому дитинкою опікуватися.

* * *

У зоопарку відвідувач питає:
—    Цікаво,   хто   там   плаває: гіпопотам чи його самиця?
Школярик на це йому відповідає:
—    Це цікавить тільки іншого гіпопотама!

* * *

Учителька  математики  пояснює   складання дробів:
—    Спершу складаємо числівники, потім — знаменники і першу суму ділимо на другу.
Інспектор, що сидів на уроці, не втримався:
—    А привести дріб до загального знаменника?
Вчителька не розгубилася:
—    Діти, я вам розповіла, як складати дроби. Всі зрозуміли?
—    Всі! — кричать учні.
—    Молодці,— говорить учителька. — Але щойно вийшла постанова партії та уряду про те? що
дроби треба складати інакше. Зараз я розкажу вам, як це робиться...

* * *

У піонертаборі вожатий оголошує:
—    Сьогодні на сніданок чай!
—    А він хоча б солодкий?
—    Може, ти ще й заварку забажаєш?

* * *

Учитель   викликає   учнів до дошки. Двійко ледарів перелякалися  й   схвалися   під   партою. Учитель ці помітив і грворить:
—    Гей, ви, вилізайте! Сховатися вирішили?
—    Та ні, ми тут ручку впустили, то й піднімаємо її.
—    А чому вдвох?
—    Та страшенно важка...

* * *

Учитель ботаніки на екскурсії у садовому розпліднику:
—     Дивіться, який нестандартний саджанець. Він не дасть гарних бананів.
—     Звичайно, що не .цасть, пане вчителю. Адже це саджанець апельсинового дерева.

* * *

На уроці матемаігики учитель написав на дошці: «4:4».
—    Хто скаже, що буде?
Джан випередив усіх:
—    Нічия, пане вчителю!

* * *

—    Покажи, будь ласка, де розташована Франція.
Учень  безпорадно веде указкою по карті в районі Китаю.
—    Ти   що,   не   знаєш,   де Франція?
—    Та знаю — десь у Парижі...

* * *

Трійко хлопчакш зайшли до крамниці.
— Містере Чак!— звернувся один до хазяїн. — Дайте мені на десять центів он тих льодяників з горішньої полиці.
Хазяїн бере драбину, лізе нагору і відсипає в кульок цукерки. Затим злазить, відносить драбину в куток, віддає хлопчикові цукерки й запитує решту:
—    А ви чого бажаєте, хлопці?
Другий хлопчик також ступає наперед і ввічливо говорить:
—    Я теж хочу тих самих льодяників на десять центів.
Хазяїн, чортихаючись, знову пішов по драбину, поліз нагору і набрав кульок цукерок. Цього разу він, стоячи на драбині, поцікавився у третього, наймолодшого з хлопчиків:
—    А тобі не треба льодяників на десять центів?
—    Ні, сер,— відповів малюк.
Хазяїн спустився, знову поставив драбину на місце, віддав цукерки, отримав гроші й запитав:
—    Так чого ж ти хочеш, малий?
—    Тих самих льодяників, сер,— почув у відповідь,— але тільки на п'ять центів.

* * *

—    Яніс, що в тебе з обличчям?
—    Був на рибалці, комар вкусив.
—    Один комар — і так сильно?
—    А він перед смертю покликав усю свою банду.

* * *

Учитель питає:
—    Що станеться, якщо хтось підсмажить масло, просвердлить степ і провіє пустелю Гобі?
—    Тоді й наш Чингіз нарешті отримає п'ятірку!

* * *

Коли Джон Дарлінг був ще підлітком, він побачив, як його маленький брат грається з наперстком.
—     Викинь зараз же, негіднику! — закричав Джон. — Я сам бачив, як семеро малюків один за одним проковтнули цього наперстка й одразу ж померли!

* * *

У Нью-Йорку на Лінкольн-сквер стоїть пам'ятник: статуя Авраама Лінкольна, а поруч фігура негритянського хлопчика. Рука Лінкольна лежить на голові дитини.
Джон Дарлінг переконував усіх, що бачив, як у страшний мороз Лінкольн не витримав, зняв руку з голови хлопчика й засунув її в кишеню сюртука. А негриняті хоч би що!

* * *

—     Слава небу, слава Будді, слава батькам — від них у мене чудесна сила! Щойно тут сиділа муха, а тепер її нема,— шепотів Нгуєн, витираючи в журналі погану оцінку.

* * *

—    Гогі, хочеш записатися у спортивну школу? Там є секція «Штовхання стегна».
—    А де тренуєшся, Реваз?
—    У трамваях і метро.

* * *

—    Чингізе, ну чому я повинен на кожному уроці робити тобі зауваження?
—    Мабуть тому, вчителю, що ножем   вбивають  у   безлюдному місці, а словом — тільки на людях.

* * *

—    Янісе, кажуть, що тебе Нікос з молодшого класу побив?
—    Та ні. Просто він так гарненько мене штовхнув, що мені захотілося впасти.

* * *

Син питає в батька:
—    Тату, звідкидіти беруться?
—    Ну,— відповідає батько,— кого в капусті знаходять, кого в магазині купують, а тебе — лелека приніс.
Наступного дня мати, прибираючи, знайшла щоденник сина. Останній запис: «Учора розмовляв з батьком на сексуальну тему: дуб дубом».

* * *

Джек зібрався на перше в своєму житті полювання. Біля лісу він зустрів дорослого мисливця. Той уважно подивився на спорядження Джека і сказав:
—    У тебе прекрасна рушниця.
—    Ще б пак! З нею воював мій прапрадід у війну між Північчю та Півднем.
—    Не може бути! Ствол виглядає зовсім новим.
—    А це тато поміняв його нещодавно.
—    Та й замок з курком сучасні.
—    Ну, це зрозуміло. Старий зовсім заіржавів, і дядько встановив інший.
—    А приклад?
—    Той, що був, мав тріщину, нам довелося приладнати цей.
—    А до чого тут прапрадід?
—    Як це до чого? Адже з цією рушницею він бився в армії Півночі!

* * *

—    Джоне, я чув, як ти назвав Генрієту дурепою. Зараз же скажи, що жалкуєш.
—     Добре, сер. Генрієто, я дуже жалкую, що ти дурепа!

* * *

—    Джефрі, яка з книжок тобі найбільше подобається?
—    Батькова, чекова.

* * *

Учитель питає:
—    Джефрі, як ти думаєш, де зараз перебуває Господь Бог?
—    Мабуть, усе ще в вашій ванній.   
—    Це ж чому?— здивувався учитель.
—    А вранці, коли я вмивався, тато сказав: — «Господи! Скільки ж ти там сидітимеш!»  

* * *

Чингіз у першому класі. Учитель попросив його порахувати скільки ніг у верблюда. Наступного дня Чингіз каже:
—    Учителю, дайте мені ще один день!
І так — до кінця тижня.
Врешті-решт учитель  не витримав:
—    Ти що, не можеш порахувати?
—    Не можу, вчителю. Скільки не рахую, а більше чотирьох не виходить.

* * *

—    Ти чого бурчиш, Янісе?
—    Та ось щастить людині. Нічого не вчив, а одержав «добре» за контрольну.
—    Янісе, так це ж твій зошит!
—    Та мій... А все одно заздрісно.

* * *

«Для пам'яті не записуй на хмарах»!
Кім пригадав цю народну мудрість і сів писати шпаргалки.

* * *

—    Ти знову зібрався до школи без підручників? — стривожилась мама.
Чингіз здивувався:   
—    Ти чула, що сказав учора батько: «Верблюжий вантаж не під силу людині!»

* * *

—    Джефрі, а ти хотів би потрапити в рай?
—    Так, пане вчителю, але я не зможу.
—    Чому?
—    Мама наказала, щоб після уроків Я одразу йшов додому.

* * *

На  уроці   праці   в   київській школі:
—    Що таке коловорот?
—    Це щось під хвірткою.

* * *

—   Самуель,  розбери речення: «Тато пішов на збори».
—     Тато — підмет, пішов — присудок, на збори— мама говорить, що це прийменник-привід.

* * *

Учителька просить придумати речення із словом «ананас».
Мата: «Мій тато подарував нам ананас», Петрик: «Мій тато отримав зарплату, пропив, а на нас з мамою плював з високої дзвіниці».

* * *

Хлопчика привели до лікаря.
—    Я зовсім сліпий. Онде бачите ту ліану за вікном?
—    Звичайно,— відповів лікар.
—    А я зовсім не бачу!

* * *

Дві прогульниці сидять у кіно.
—    Знаєш, уп'яте дивлюся цей фільм і дивуюсь. Щоразу актори грають усе гірше й гірше.

* * *

Батько:
—    Синку, треба гарно вчитися. Знання— це твоє багатство, його ніхто у тебе не відбере.
—    Все може статися, тату. А от якщо немає знань, то й відбирати нічого.

* * *

Сердитий батько:
—    У тебе в щоденнику п'ятірка, п'ятірка, а потім двійка. Що це таке?
—    Сонечко, ще сонечко, а потім — сонячний удар!

* * *

—    Шен, хіба так читають? Ти перегортаєш одразу кілька сторінок!
—    Мамо! Це книжка про шпигунів. Я хочу, щоб їх швидше впіймали!

* * *

—    Синку, перевір снасті й пирогу. У неділю поїдемо на рибалку.
—    Отакої! Я думав, що гірше за все нам, учням. А в бідної риби навіть вихідних не буває!

* * *

На уроці домоведення вчителька пояснює, як виводити плями з одягу.
—    Особливо важко,— говорить вона,— вивести пляму від жирної осетрини.
—    А що таке осетрина? — цікавиться учениця.
—    Це, люба моя, смачна й рідкісна риба.
—      Якщо пощастить її з'їсти, я поставлю пляму напам'ять!

* * *

—    Де ти набрав стільки мандаринів?
—    У кооперативному саду!
—    А сторож бачив?
—    Не знаю. Але якийсь старий з рушницею цілу годину за мною гнався.

* * *

Син батькові:
—    Зробиш за мене уроки — одержиш   американську сигарету.

* * *

—    Послухай, все мені набридло! — гнівається мати на сина. — Я кликала тебе вже дванадцять разів. І що тільки з тебе виросте!
—    Офіціант, мамо

* * *

Два юних привиди повільно прогулюються старовинним замком. Раптом десь у коридорі зарипіли, петлі на дверях. Привид-дївчатко перелякано зойкнуло.
—    Не бійся! — заспокоїв її привид-хлоггчик. — Невже ти ще dіриш у дурні історії про живих?

САДЮЖКИ

—    Чому, матусю, плачеш?
—    Та ось, пишуть у газетах, що конка дівчинку розчавила, чи не мого Васятку?
—    Так ти ж хлопчика маєш, а конка дівчинку розчавила...
—    Буде та конка розбиратися!
(ХІХст.)

* * *

Маленький мальчик бумажку нашел,
С ней в туалет безобразник пошел.
Долго смеялась потом детвора —
Эта бумажка наждачной бьгла.

* * *

В страшной агонии корчится котик —
Вова принес из детсада наркотик.

* * *

Васька-подпасок в речушке купался
Возле него аллигатор плескался…
Странно, но целым уплыл крокодил —
Сытым мальчонка, наверное, был.

* * *

Танечка с тигром в джунглях столкнулась...
К бабушке в шубе тигровой вернулась!

* * *

Леша Морковкин в карьере играл
И под бульдозер случайно попал..
Он невредимым вернулся домой:
Был у рабочих в тот день выходной!

* * *

В поле нейтронная бомба лежала,
Танечка тихо на кнопку нажала,
Некому внругать Танечку эту:
Спит вечным сном голубая планета.

* * *

Дети в подвале играли в садистов.
Зверски замучен отряд каратистов.

* * *

Мальчик нейтронную бомбу нашел,
С бомбой в родимую школу пришел...
Долго смеялся потом районо —
Школа стоит, а в ней — никого.


ВОВЧИК З НАМИ

Мати каже Вові:
—    Я піду в магазин, а ти поки що викупай молодшого братика у ванні.
Через півгодини вона повертається і чує, що малюк реве як зарізаний. Розчиняє двері у ванну і бачить, що Вовчик занурює хлопчика у воду, тримаючи його за вухо обценьками.
—    Як ти можеш?  Обценьками?! Адже йому боляче!
—    А що, я лізтиму в окріп голими руками?

* * *

Тато покликав синів:
—    Хлопці, викличте лікаря, я захворів. Пальцем не можу поворухнути...
Вовчик одразу ж пошепки молодшому:
—    Саме час зізнатися, що ми розбили вікно!

* * *

Вовчик прибігає додому і кричить мамі, що витверезник згорів.
—    Звідки ти таке взяв?
—    Татко йде додому й співає: «Враги сожгли родную хату».

* * *

Вовчик приніс на урок співів гадюку. Вчитель розсердився:
—     Ти що це приніс!
Співочу пташку. Вона  що,   співає.
—    А ви послухайте! — І кинув гадюкою об стіну.
Гадюка зашипіла:
—    Ш-ш-ш... Не-а!
Вовчик   знову   те саме — об стіну.
—    А тепер?
Гадюка:
—    Ш - ш н і г о п а д , шнігопад, шнігопад давно минув...

* * *

Мама питає у Вовчика:
—    Хочеш подивитися сестричку, яку тобі приніс лелека?
—    Сестричку ні, а ось лелеку взимку — із задоволенням.

* * *

—    Володю, ти чому такий сумний? — питає вчителька географії.
—    Карту загубив. Що я тепер батькові скажу?
—    Ти не хвилюйся, я дам тобі нову. Яку потрібно — контурну?
—    Та ні, даму пік.

* * *

—    Вово, кого ти більше любиш — сестричку чи братика?
—    Сестричку.
—    Та вона ж, дурненька, всі книжки порвала.
—    От і добре. Я їй двічі свого щоденника підсовував — так і шматочків не лишалось!

* * *

—    Вово, я піду в магазин, а ти підмети в хаті.
—    Не можу, я дуже зайнятий.
—    Чим це?
—    Та треба твір написати на тему: «Як я допомагаю своїм батькам».

* * *

—    Ну, чому мені так не щастить? — скаржиться Вовчик.— В муху з рогатки не поцілив, а вікно
розбив, Петрові підказав неправильно, вчора заклав під школу міну, а вона не спрацювала.

* * *

—    Володю! Що ти загубив у зошиті Оленки?
—    А я, Маріє Іванівно, перевіряю — чи правильно вона в мене списала.

* * *

—    Володю, брюки — це однина чи множина?
—    Якщо внизу — множина, а у поясі — однина.

* * *

—     Вово, ти в який клас ходиш?
—    У третій «А».
—    Що, другий рік?
—    Ні, минулого року я був у третьому «Б».

* * *

Вовчик  приходить  додому  й каже:
—    Уявляєш, мамо, я за тиждень схуднув на десять кілограмів!
—    Який жах! — стривожилась мати.— Що з тобою?
—    Та нічого. Просто тоді я важився з портфелем.

* * *

—    Володю, чому у тебе в диктанті стільки пропусків?
—    Для рекламних пауз, Маріє Іванівно!



Категорія: Фольклор | Додав: ychitel (03.08.2012)
Переглядів: 443 | Рейтинг: 0.0/0