Розділи
| Мова [47] |
| Література [3] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Головна » Статті » Розвиток мовлення » Мова |
Докладний переказ тексту з елементами опису зовнішності людини
Докладний переказ тексту з елементами опису зовнішності людини Зовнішність людини — це її індивідуальний вигляд, який включає одяг та постійні ознаки. У словесному зображенні людини важливими є вказівки на вік, зріст, поставу, риси обличчя та її особливості — погляд, ходу, жести, одяг. Опис зовнішності може бути складений у художньому, науковому або діловому стилі мовлення. Мета наукового та ділового опису людської зовнішності — об'єктивно і точно передати особливості вигляду людини, охарактеризувати її зріст, поставу, зачіску, риси обличчя, манеру триматися, ходу, жести, одяг. Такі описи конкретні, небагатослівні, всі слова вживаються тільки в прямому 70 значенні. У науковому стилі можуть вживатись і описи групи людей. Лаконічні описи зовнішності людини використовуються в діловому мовленні: у характеристиках, резюме, рекомендаціях. Елементи описів зовнішності в науковому стилі можна зустріти у зразках різних жанрів: анотаціях, передмовах до наукових збірників тощо. У художньому стилі опис зовнішності людини має на меті не тільки яскраве відтворення портретних характеристик, а й розкриття внутрішнього світу людини, суті ЇЇ характеру. Зауваги Слухаючи або читаючи текст переказу, зверни увагу: ♦ в якій частині переказу зустрічається опис; ♦ які елементи опису зовнішності виділено; ♦ як пов'язаний опис зі змістом переказу; ♦ які художні засоби вжито для опису зовнішності, як вони відтворюють певні риси характеру чи душевного стану; ♦ чи передає автор за допомогою опису зовнішності своє ставлення до персонажа. Текст переказу Повільно ступали чумаки в червоноверхих шапках-бирках, заправивши за вухо оселедці. Від сонця, вітру й куряви груди, шия й обличчя їх стали, як темна бронза. Широкі домоткані сорочки та штани, тверді й чорні, як кора, бо чумаки навмисно просочують їх дьогтем "від чуми та від гадини". У кожного за спиною мушкет. На боці — шабля, а на шиї, в шкіряному гаманці, — татарський ярлик на право переїжджати ногайським степом. Розтягнулася валка возів. Риплять колеса. Мотають головами круторогі воли, повільно переступаючи міцними ногами. Везуть вони сіль із Криму на Січ. Отаман іде біля першого воза й пильно оглядає степ. Не вперше веде він чумацьку валку крізь зелену пустелю, впізнаючи шлях по сонцю, по могилах та балках, по річках та зорях уночі. Південь. Притомилися воли. Час відпочити, але нема долини, де вода й зелене свіже пасовище... І глибока зморшка залягає отаманові поміж брів, і запитливіше мацають далечінь його пильні очі. Аж ось чорна цятка на могилі впала отаманові в вічі. Стовп не стовп. Людина не людина. Хіба ж здибаєш людину в степу? Довго вдивляється в цятку чумак і кличе товаришів: — Ану, подивіться, що там манячить на могилі? — А хто ж його зна... Може, орел над здобиччю, може, й татарюга. Про всяк випадок передали назад, і кожен перевірив, чи набитий його мушкет і пістолі, бо зустріч у степу завжди багата на небезпеку. — Та це ж, батьку, людина! Шапкою махає! — скрикнув раптом один з чумаків, коли валка підтяглася ближче. Тепер і отаман побачив високу худорляву постать, що вимахувала шапкою. Певно, був це останній проблиск надії, що підвів на мить напівмертву людину. Людина захиталася і впала обличчям у бур'ян. "Невільник. Утік від татар. Гине зі спраги та голоду", — збагнули чумаки. І гучно обізвалися: — Держись! Ідемо-о-о!!! За кілька хвилин засмаглі руки підіймали нещасного, підстеляли під нього полотнину й лили йому на голову воду. Розплющилися запалені очі. Насилу проковтнувши воду, людина прохрипіла: — Був веслярем я на галері... Вивернуло вітром щоглу та просто на нас... Сусіду мого вбило, а мені перебило руку й ребро... Викинула мене татарва в море, як каліку, а я ось виплив якось... Та додому оце... На Україну... Обережно вклали втікача на отаманів віз, зробили над його головою намет од сонця. І знов зарипіли вози, замотали головами круторогі воли, плавно й сонно йдучи пожовклим степом. (За 3. Тулуб) ЗавданняПідберіть до тексту заголовок. Складіть план. Напишіть докладний переказ тексту. Введіть у текст опис невольника. Зразок Невольник у степу Тягнеться валка возів. Це чумаки прямують степом у червоних шапках-бирках, заправивши за вуха оселедці. Від сонця, вітру й куряви груди, шия, обличчя стали, як темна бронза. Чумаки одягнені в широкі домоткані штани та сорочки, просочені дьогтем, — "від чуми та від гадини". Від дьогтю одяг чорний і твердий, як кора. У кожного мушкет за спиною, шабля при боці, а на шиї — важливий документ у шкіряному гаманці — татарський ярлик, що дозволяє проїжджати ногайським степом. Риплять колеса. Воли мотають головами, ледве ступаючи. Розтягнулась валка... Везуть чумаки сіль на Січ. Попереду возів ступає отаман. Не вперше веде він валку, вибираючи шлях по зорях, по сонцю, а іноді — по балках і по могилах. Наближався полудень. Отаман примружив очі, видивляючись, де можна було б спочити. Аж ось побачив чорну цятку на могилі. Стовп це чи людина? Але хіба здибаєш серед степу самотню людину? Вдивляючись у невідому цятку, покликав чумак товаришів: — Ану, подивіться, що там манячить на могилі? — Може, орел, може татарюга. Про всяк випадок перевірили мушкети, бо степ багатий на несподіванки. Раптом зрозуміли, що хтось махає шапкою. Під'їхавши ближче, побачили сухорляву постать. Весь у лахмітті, руки та обличчя почорнілі від сонця. Глибокі западини очей і нечіткі рухи свідчили: довгий шлях пройшов чоловік. Чумаки збагнули, що він знемагає від спраги, і гучно обізвалися: "Держись!" За кілька хвилин лили на нього воду, поки очуняв. Розплющились запалені очі, ворухнулась тонка ламана лінія губів і почувся хриплий голос: — Був веслярем на галері. Розбило вітром щоглу... Татари викинули мене в море, а я виплив. Та додому оце... На Україну... Обережно вклали втікача на віз, зробили від сонця намет. І знов зарипіли вози, замотали головами воли, сонно йдучи пожовклим степом. | |
| Переглядів: 21273 | Теги: | Рейтинг: 3.1/26 |