| Мова [16] |
| Література [10] |
| Головна » Статті » Розробки уроків » Література |
Василь Стефаник Уроки 1 - 2 Тема: Життєвий і творчий шлях Василя Стефаника, неперевершеного новеліста-новатора в українській літературі. Мета: познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Василя Стефаника; розкрити поняття експресіонізм; розвивати вміння визначати риси експресіонізму на матеріалі новели «Новина» Василя Стефаника; виховувати гуманізм, милосердя, співчуття до тяжкої долі героїв новели «Новина» В.Стефаника. Обладнання: мультимедійна презентація «Василь Стефаник» (у презентації звучить музика Едуарда Артем’єва «Свій серед чужих , чужий серед своїх» (початок), «Стрип».mp3 5 хв. 39 с. (середина), Олексій Рибников «Зустріч» («Казка про зоряного хлопчика») (закінчення)), мультимедійна презентація «Експресіонізм», текст новели «Новина», підручник «Українська література. 10 клас. Профільний рівень» Г.Ф.Семенюк, М.П.Ткачук, О.В. Слоньовська, Р.Т. Гром’як та ін. Хід уроків 1. Вступне слово вчителя про завдання уроку. 2. Розповідь вчителя про В.С. Стефаника з показом мультимедійної презентації «Василь Стефаник».
Василь Стефаник… Селянин з діда-прадіда. Мужик… Василь Стефаник… Інтелігент, сільський філософ, вразлива і сильна душа, величезне любляче серце. Василь Стефаник… Талант, яким би пишалася найбільш культурно розвинута європейська нація. Новеліст світового рівня. «Ліриці його, - писав І.Франко, - чужий будь-який сентименталізм, вона не проголошується словами, вигуками чи тирадами, а повиває всю розповідь, всі постаті, ніби рожевим серпанком». «Персонажі Стефаника сповнені
такого живого, захоплюючого страждання, перед яким неможливо лишитися спокійним». (Леся Українка)  14 травня 1871 року в селі Русів Снятинського повіту нині в Івано-Франківській області у заможній селянській родині Семена та Оксани Стефаників народився син Василь. Слайд 3  Хлопчик виростав серед розкішної природи, оточений любов’ю матері і старшої сестри Марії. Василько радо виконував звичну для сільських дітей роботу, пас вівці, близько сходився з батьковими наймитами, слухав їхні пісні та казки. З юних літ полюбив землю й хлібороба-трударя на ній, відчував святість праці. Слайд 4  У 1878 році батьки віддали свого сина до початкової школи в Русові, де Василь провчився три роки. Побачивши, що дитина тягнеться до знань і має здібності до науки, в 1880 році Семен Стефаник відвіз хлопчика в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. Відразу ж на малого посипалися насмішки від паничів й учителів: «Тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били». На все життя зберігся в пам’яті Стефаника випадок, який мало не завершився фатально. Через невисокий зріст Василь не міг досягнути рукою дошки, що висіла на стіні. Вчитель почав так бити хлопця по руці, що вона одразу спухла, а коли ще й учні почали глумитися з побитого, він втратив свідомість. У 1883 році Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії. І тут треба було перейти через дантове пекло другосортності, принижень, знущань. Доводилось терпіти й коритися, старатися бути непоміченим в класі агресивними паничами, а потім картати себе за слабодухість: «Я пішов від мами у біленькій сорочці.... З білої сорочечки сміялися. Кривдили мене і ранили, я ходив тихонько, як біленький кіт, аби паничики не чули. Я чув свою підлість за тихий хід, і кров моя діточа з серця капала». Слайд 5
Влітку 1886 року він з найближчими друзями організував у Русові читальню, а в кінці року гімназисти прийняли Василя до таємного гуртка, де він перед портретом Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитися для народу. Серед учасників гуртка були майбутній письменник-сатирик Лесь Мартович й Іван Семанюк, що ввійшов у літературу під ім’ям Марко Черемшина. Гуртківці виступали з доповідями на актуальні теми, обговорювали їх, писали статті для створеної ними газети «Збірка»; проводили просвітню роботу серед селян, засновували у селах читальні. Згодом Стефаник, Мартович і Черемшина склали «Покутську трійцю» - об’єднання духовно близьких митців-земляків. Лесь Мартович був для молодого Стефаника втіленням справжнього таланту. Під впливом цієї людини Василь і сам спробував творити: «Писати я почав дуже рано, ще в гімназії, та величезний талант Мартовича просто паралізував мене, і я ніколи не признавався, що я також письменник». Слайд 6  Першою публікацією В.Стефаника стала стаття в журналі «Народ» - «Жолудки наших робітних людей і читальні», підписана псевдонімом Василь Семенів. Погляди коломийських гімназистів перелякали місцеву владу. Леся Мартовича й Василя Стефаника виключили з гімназії. Продовжувати навчання Василь поїхав у Дрогобицькій гімназії, але ролі захисника скривджених не зрікся. У Дрогобичі В.Стефаник зустрівся з Іваном Франком і дружба між ними утвердилася на довгі роки. Закінчивши Дрогобицьку гімназію, Стефаник вирішив вчитися в Кракові на медичному факультеті. Це місто, звичайно, приваблювало молодого митця можливістю побачити світ, а ось вибір нелюбої медицини можна обґрунтовувати хіба тим, що в ті роки в сім’ї Стефаників розігралися дві трагедії: захворіла і померла Василева сестра, повільно згасала мати, і, можливо, юний Стефаник сподівався вивчитися на лікаря і врятувати рідних. Навчання не подобалося Стефанику. Медицина виявилася важкою, нудною. Василь ненавидів її і радий був би кинути навчання, якби не строгий батько, який поклав за мету зробити з сина «пана дохтора». Для матері Василева творчість була святинею, але похмурі тони його оповідань лякали селянку, вона вважала, що її син дуже нещасливий, якщо «люди плачуть над його писанням, а не сміються». Помирала мати, коли Василь уже був відомим у Західній Україні новелістом. Матері згодом він присвятить новелу «Дорога». Слайд 7
У грудні 1897 року в чернівецькій газеті «Правда» побачили світ дебютні новели письменника («Виводили з села», «Стратився», «Лист», «Синя книжечка» та ін.). 1899 року вийшла друком його перша збірка «Синя книжечка», визнана фахівцями значним явищем в українській літературі. За агітаційну
роботу серед селян Стефаника кілька разів арештовували. Через нелюбов до
медицини, пропагандистську діяльність Василь дуже посварився з батьком, а ще
більшою стала неприязнь, коли Семен Стефаник скоро після смерті жінки оженився
на ровесниці Василя. Слайд 8
Крім власне сімейних драм, Василя боляче вражало загальнонародне лихо. Еміграцію він розцінював як непоправну трагедію. Краківський вокзал став пересильним пунктом виїжджаючих, які проходили медичну комісію, купували квитки й візи. Тут галичан обдурювали, убивали. Та й життя їхнє у бруді, злиднях, відчаї скидалося на циганський табір. Оскільки батько категорично заборонив синові кидати навчання і приїжджати додому, молодий Стефаник часто приходив на Краківський вокзал, щоб від земляків-переселенців довідатися, що робиться в рідному краї. О.Кобилянській він писав про свої враження: «Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми – відкидають їх, як грушки… На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ламання рук і прокльони…». У 1900 році виходить друга збірка новел «Камінний хрест». Слайд 9
1901 року – третя збірка новел «Дорога», 1905 – «Моє слово». Перший період творчості Василя Стефаника охоплює 1897 – 1900 роки. У письменника фактично не було періоду учнівства, оскільки слабких, недосконалих творів у нього немає. Критика, правда, дорікала авторові ти, що надто гіперболізує народне горе, на що Василь відповів: «Мені самому було б приємніше змальовувати наших селян у вишиваних сорочках на призьбі, що мочають булку в мисці меду. І сто гусок перед хатою, і двадцять корів за нею». Особисте життя Василя теж виявилося невеселим. 5 грудня 1897 року на двадцять другому році життя померла перша любов Стефаника Євгенія Бачинська. Туберкульоз знищив її. Другою любов’ю стала Ольга Кобилянська. Гостюючи в Белелуї в родичів, Ольга подарувала Стефаникові квітку білої лілії. Стефаник намагався якнайдовше зберегти її тендітний цвіт: «Ваша лілія тепер моя. Я її гірко ніс (близько 3 км). Дорогою я боявся, аби не спеклася в моїх руках. У лісі я її купав у керничці, як малу дитину». Любов була взаємною і великою, адже на схилі віку у новелі «Спомин» Ольга писала: «Ти посивів, я подалася. І не дуже-то і так далеко від себе живемо. Ти писав, і я кожну твою стрічку перечитувала. Я буду писати, доки очі не затулю, але і ти читай. Здалека подаю і щиро стискаю твою працьовиту руку. В моїм зільнику виростає і та біла цвітка, яку я тобі тоді передала. Вона мені всюди, де б я її не бачила, пригадує тебе. Ти цього не знаєш, бо тебе терло життя, і наші дороги не сходилися, але спомин – то як запах цвітів ніби виростає, хоч і по роках, все наново з дна душі…» Чому ж вони не побралися, якщо так кохали? Хто знає… 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім’ї. Її батько високо цінував творчість зятя і після прочитання «Синьої книжечки» сказав: «Не пиши так, бо вмреш». Сімейне щастя Стефаника тривало всього десять років. 1914 року Ольга померла, залишивши Василеві дрібних діток, яких він м’яко виховував, сам укладав їх до сну, як свідчить дружина Марка Черемшини, «як ніжна пістунка». Між першим і другим (1916 – 1933 рр.) періодом творчості В.Стефаника велика пауза. Друга Світова війна з її трагедіями спонукала до творчої праці. Восени 1916 року Василь Семенович написав новелу «Діточа пригода», якою засвідчив, що може і буде творити далі. У творах цього періоду В.Стефаник в основному розробляв три теми: трагедію селян під час війни, мораль і моральність у роки війни та галицьке стрілецтво і його місце в історії України. «Діточа пригода» і «Воєнні школи» - найкращі твори першої теми. Друга тема проілюстрована жіночою недолею, гріхом, народженням нешлюбної дитини в роки війни. До третьої теми належать новели «Марія», «Сини», «Дід Гриць». У новелах «Сини» і «Дід Гриць» показано старше покоління, яке для національної ідеї віддало своїх синів та онуків, а з їхньою смертю не тільки не зламалося, а впевнилося в справедливості пориву до волі. З цих творів другого періоду творчості й склалася збірка «Земля», яка вийшла у Львові в 1926 році. Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року від серцевого нападу. Василь
Семенович Стефаник започаткував в українській художній літературі
експресіонізм. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза
межами болю».
| |
| Переглядів: 8210 | Теги: | Рейтинг: 5.0/2 |
