Літературний процес на межі 19 – 20 ст. припадає на період інтенсивного розгортання національно-визвольного руху в Україні. На початку 1890-х рр. було створене «Братство тарасівців», програма якого передбачала повне об’єднання України.

В університетах засновуються студентські громади.

У Львові вийшла друком брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна», яка проголосила «єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі».

На відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві з’їхалися сотні представників української інтелігенції з усіх куточків України, включаючи Галичину й Буковину, перетворилося на представницьку маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

Початок 1900-х років на Східній Україні позначений появою соціалістичних партій, що розгортають активну діяльність.

З 1905 року Росію охопили страйки та революційні виступи проти самодержавства.  Під загрозою втрати влади цар Микола ІІ восени 1905 року підписує Маніфест, яким дає свободу слова, друку, віросповідання, зібрань.

Це стало причиною появи в Україні періодичної преси «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Українська хата». Саме вони дали змогу розглядати твори письменників Східної і Західної України. Однак скоро в Російській імперії закриваються українські періодичні видання, припинено викладання українською мовою предметів з університетських кафедр, заборонено святкування Шевченкових роковин тощо.

Усе це визначило характерні тенденції розвитку української літератури. На межі 19 – 20 ст. українські письменники прагнуть передати пафос визвольної боротьби, зображують зростання як соціальної, так і національної свідомості народу. Розпочинається новий етап у розвитку українського письменства, відомий як епоха модернізму.

Модернізм (від фр. moderne – сучасний) – комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ ст. як заперечення натуралізму в художній дійсності.

Основні модерністські напрями:

імпресіонізм,

експресіонізм,

неоромантизм,

неореалізм,

неокласицизм,

символізм,

футуризм.

Імпресіонізм - (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

Одного разу навесні 1874 року французькі художники відкривають свою виставку, де одна з картин належала Клодові Моне. Вона зображувала вид з вікна на порт в Гаврі і називалась «Враження. Сонце, яке сходить». Відомий паризький критик звернув увагу на цю картину і охрестив усіх учасників виставки імпресіоністами. Його живе слівце залишилось в історії мистецтва на віки і дало путівку у життя одній з яскравих течій – імпресіонізму.

До імпресіонізму прийшов у свої художніх пошуках Михайло Коцюбинський. Для його письма характерними були психологізм, ескізна манера. Проза його відзначається звукописом, тонкою грою кольорів, світлотіней, натяків, що переважали над іншими зображально-виражальними засобами.

Експресіонізм - (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова течія, як відображала людину, напругу її переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності.

Експресивною манерою художнього письма позначені новели Василя Стефаника. Твори цього блискучого майстра слова демонструють монументальне мислення у формі художньої мініатюри. Концентрація чуття, динамічність ситуацій, ліричність, психологізм, висока культура.

Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму:

- неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

- герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

- головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

- зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;

- неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

- відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Талановитій буковинці належить пальма першості в осягненні глибинних процесів людської психіки, зокрема жіночої. Ольга Кобилянська започаткувала в українській прозі стиль, що здобув назву неоромантизму.

Леся Українка у своїх неоромантичних драматичних творах фіксувала прагнення до гармонії ідеалу з життєвою правдою, спробу зробити можливе реальним.

Футуризм – (від лат. Futurum – майбутнє) – напрям в мистецтві, митці якого вважали головною цінністю віку динаміку, переможний хід науки і техніки. У своєму живопису футуристи намагались передати рух, але інколи наївно. Наприклад, у собаки, яка біжить, вони зображували 40 ніг.

В Україні яскравим футуристом виступає Михайль Семенко.

Українська проза характеризується розширенням тематики творів. Найпоширенішою була тема інтелігенції – це перша ознака новітньої української літератури. Також показувалось життя різних народів, боротьба жінки  за соціальні права.

Другою характерною ознакою прози межі століть була ліризація.

Модерністи віддавали перевагу малим епічним формам. Серед них виокремлюються новели, оповідання, етюди, ескізи, ліричні мініатюри, поезія в прозі тощо.

Для новел характерний психологізм.

Кінець 19 – початок 20 ст. є першим етапом в еволюції українського модернізму, який спочатку мав назву декадансу (занепад). Для нього характерні песимізм, спричинений переконанням у пануванні в  світі хаосу, потворності, зла, яких людина неспроможна відвернути; фаталізм, зумовлений відчуттям втоми, відчаю, зневіри в людині, втечі від життєвих реалій; краса згасання, що виявляється в описах завмирання природи і смерті людини, переважанні блідих фарб, настроїв суму й туги. Декадентами можна назвати Артюра Рембо, Поля Верлена, Оскара Уайльда, Івана Франка, Миколу Вороного, Олександра Блока та ін..

Наступним етапом дослідники називають власне модернізм, що охоплює 20 – 60-ті кори ХХ ст. Цей час вважають періодом розквіту модернізму.

Третім етапом модернізму є авангардизм, який виник під час Першої світової війни і проіснував до кінця ХХ ст. Авангардизм називають мистецтвом протесту і руйнування, адже його представники намагаються зруйнувати звичні уявлення про світ, моральні норми, мистецькі критерії.

Усі напрями модернізму початку ХХ ст. об’єднувало прагнення нової форми та антиреалістична спрямованість.

Особливостями модернізму в Україні вважають поєднання романтичного та реалістичного типів творчості, синтез різноманітних стилів модернізму, тісний зв'язок модернізму з національним, соціальним життям.

Дати відповіді на запитання: