Головна » 2012 » Березень » 20 » Вільні диктанти
14:54
Вільні диктанти
Вільні диктанти

Вільний диктант як вид вправ стоїть на межі між власне диктантами і докладними переказами. Суть його полягає в тому, що діти при завданні якомога точнішого відтворення продиктованого тексту все ж передають його і своїми мовними засобами, бо диктування здійснюється частинами, які практично неможливо дослівно запам'ятати й записати. Цей вид диктанту сприяє підготовці учнів до виконання більш складних форм письмових робіт, зокрема переказів, надає певну творчу самостійність при відтворенні тексту: ті частини, які вдалось запам'ятати, діти записують дослівно (текстуально), решту викладають своїми словами, реченнями, зберігаючи зміст оригіналу.
Проведення вільного диктанту спонукає мислити, запам'ятовувати думки, уявляти картини, образи. Вільний диктант є одним з ефективних прийомів у розвитку зв'язного мовлення дітей, і вироблення правописних навичок, і збагачення активного словника (адже високий процент дослівного відтворення продиктованого тексту сприяє запам'ятовуванню і активному використанню лексики оригіналу). Крім того, він сприяє зосередженості уваги, розвитку пам'яті.

Вільний навчальний диктант може бути попереджувальним і пояснювальним. У першому випадку текст, що призначається для диктування, діти спочатку аналізують, потім записують. При пояснювальному диктанті коментуються вже виконані роботи. Як попередження, так і пояснення буває лише усним, а може здійснюватись і з використанням зорових вражень (найчастіше це розбір під керівництвом учителя друкованого тексту перед безпосереднім виконанням письмової роботи або зіставлення виконаних робіт з друкованим текстом). Друкований текст може бути використаний з метою самоперевірки виконаної роботи чи самостійного усунення допущених помилок. Усе це, проте, не усуває потреби перевірки кожної письмової вправи вчителем, її оцінки, аналізу.

Методика проведення, перевірки й аналізу вільного диктанту значно складніша, ніж звичайного текстуального.
Текст для вільного диктанту повинен бути зв'язним (маленьке оповідання чи невеликий газетний допис; частіше використовуються уривки, що за змістом являють собою певну цілісність: опис, розповідь про подію і т. п.), доступним для даного класу за змістом, зрозумілим. При наявності в тексті незрозумілих слів необхідно їх пояснити або й виписати на дошці, інакше буде спотворена сама суть, смисл вільного диктанту. Текст також повинен відповідати виховним і навчальним завданням, бути в достатній мірі насиченим потрібними орфограмами.
Готуючись до проведення диктанту, поділяємо текст на смислові й відносно цілісні частини по кілька речень (величина частин залежить від ступеня підготовленості учнів: на перших порах це одно-два речення, далі більше — до цілих абзаців), визначаємо слова, які потрібно буде записати на дошці й пояснити. Далі відмічають ті місця в тексті, які будуть опрацьовуватись шляхом пояснення чи попередження. Вчитель готується також до виразного читання тексту.

Перш ніж практикувати в класі даний вид письмової вправи, необхідно ознайомити учнів з її особливостями та способом виконання. Спочатку на основі невеликого тексту, присвятивши цьому лише частину уроку, педагог розповідає, як слід виконувати дане завдання, організовує колективне опрацювання вправи. Учитель читає уривок (абзац), пропонує одному з учнів відтворити зміст своїми словами. Якщо відтворений учнем текст учитель вважає правильним, то весь клас записує. В протилежному випадку вносяться корективи, уточнення. Так у формі попереджувального вільного диктанту опрацьовуються другий, третій абзаци, а то й весь текст. Така форма колективної роботи над вільним диктантом готує дітей до самостійного виконання вправи, подає зразок, як учень повинен передавати на письмі продиктований текст, яких результатів домагатися. Це дасть можливість показати, що з прочитаного слід зберігати, в чому діти можуть проявити власну винахідливість.
Наступні вільні диктанти можна проводити в найбільш типовій його формі. Вчитель виразно читає весь текст, далі за допомогою запитань з'ясовує, чи все зрозуміло, пояснює незрозумілі слова, ситуації (можна запропонувати навіть переказати прочитане), потім диктує текст для запису.
Кожна частина читається один раз, після чого учні записують як запам'ятали, сприйняли уривок. Так опрацьовується весь матеріал.

Важливо обрати правильний темп читання, адже учні в класі значно відрізняються один від одного швидкістю письма, самим способом виконання вправи: деякі довго обмірковують, потім записують, інші намагаються одразу зафіксувати продиктоване.
Слід систематично привчати дітей не починати запису, поки вчитель не закінчив читати. Лише прослухавши весь уривок, можна приступати до писання.
Після запису всього тексту відводиться кілька хвилин для самоперевірки. Не доцільно робити повторне читання тексту вчителем. Учні в цьому випадку дописують слова, вносять виправлення, роблять підчистки.
Поступово протягом навчального року вільний диктант ускладнюється в кількох напрямках: збільшуємо кількість слів тих частин, які диктуємо, добираємо щораз важчі в правописному відношенні і більші за розміром тексти, інколи ставимо перед учнями додаткові завдання.

Аналіз помилок у вільних диктантах робити значно важче, ніж у текстуальних: адже кожен учень виконує роботу по-своєму, передає текст не дослівно і не так, як інші учні. Крім того, під час аналізу важливо відмітити й те, наскільки точно передано зміст продиктованого тексту, які допущено відступи від оригіналу. При аналізі вільного диктанту легше показати учням недоліки в їх роботах, розбираючи текст за частинами. Вчитель читає кожну окрему частину тексту за порядком. Потім пропонує кільком учням прочитати зроблені ними записи. Відмічається ступінь близькості до оригіналу. Окремі учні можуть вжити свої вдалі слова і вирази, яких немає в тексті, передати деякі деталі більш яскраво. Вчитель обов'язково повинен це відмітити, стимулюючи активність і словесну творчість учнів.

Часто при проведенні вільного диктанту учні перепитують вчителя, просять повторити. Якщо педагог кілька разів повторює фразу, поспішає, нервує, в результаті вправа дає негативні наслідки, які розчаровують викладача, підривають віру в позитивні можливості цього прийому. Крім того, скільки учнів у класі, стільки практично видів передачі продиктованого тексту, а це утруднює аналіз, розбір і оцінку роботи, виявлення помилок. Тільки той учитель, який добре володіє мовою, успішно справляється з аналізом робіт, перетворює його в дійсно ефективний навчальний засіб.
Учні, переповідаючи продиктований текст, часто уникають важких в орфографічному відношенні слів, тому інколи вільний диктант ускладнюється спеціальним граматичним чи орфографічно-пунктуаційним завданням. Передача учнями продиктованого тексту при вільному диктанті може мати різний ступінь наближення до оригіналу. Щоб краще сконцентрувати увагу дітей на тих орфограмах, що вивчаються, на словах чи словосполученнях, які бажано, щоб учні використали в своїх роботах, організовують їх гра-матико-орфографічний розбір. У процесі виконання вправи діти вводять ці слова чи словосполучення в свій текст.

Інколи при вільному диктанті дається завдання не повторювати продиктований текст, а виражати почуту думку своїми словами, висловити її іншим способом, синонімічним реченням, зберігаючи основний зміст продиктованого.
Своєрідною формою зоро-слухових вільних диктантів є диктанти за картиною.
Щоб провести вільний диктант за картиною, вчителю необхідно або самому скласти, або дібрати текст, відповідний змістові обраної картини, у класі перед диктуванням здійснити стислий аналіз цієї картини, з'ясувати її зміст. Часто на основі картини складається словничок або добираються інші мовні засоби для використання учнями під час виконання вправи. Після цього диктується текст для запису і нарешті перевіряються й аналізуються виконані роботи.
Після вивчення іменників для проведення вільного диктанту за репродукцією картини вчитель проводить бесіду, готує список слів, які будуть використані і в процесі аналізу картини, і в письмових роботах, пояснює їх правопис, уточнює значення окремих із них.
Завершивши підготовчу роботу, вчитель читає текст, учні передають зміст своїми словами, використовуючи власні «заготовки» — словнички.
Якщо залишиться час у кінці уроку, можна за бажанням викликати учня прочитати свій текст і запропонувати іншим висловитись, наскільки вдало переданий зміст, чи вжиті записані слова, чи є стилістичні помилки і які саме. Описаний тут вид письмової вправи включає деякі елементи, характерні для роботи над підготовкою до написання твору за картиною. Зрозуміло, такі вправи допомагають підготувати учнів до виконання більш самостійних творчих робіт, зокрема творів за картиною.

Проте, як правило, вільні диктанти за картиною проводяться дещо простіше від описаного вище прикладу — випускається попередня підготовча робота над опорними словами. У даному випадку виходять з припущення, що цей словник міститься в самому тексті, що диктується.
Можна обмежитись кількома даними вступними зауваженнями, спрямованими на роз'яснення, зображеного. Картина в цьому випадку — своєрідний наочний супровід, засіб, який допомагає дітям конкретніше уявити описані в диктованому тексті образи, події.
Тут можливі різні способи добору тексту для вільних диктантів за картиною: уривки з художньої літератури, які описують подібні до зображених на картині події, або самостійно складений словесний текст за картиною (в останньому випадку є більше можливостей подати потрібні орфограми, синтаксичні конструкції, приклади, які б служили закріпленню вивчених правил).

Навчальні вільні диктанти доцільно проводити за принципом попередження: спочатку усна відповідь, потім запис, далі пояснення правопису складних в орфографічному відношенні слів, запис.
Вільний диктант розцінюється як дуже корисна вправа з розвитку зв'язного мовлення учнів, підвищення їх стилістичної грамотності. Ця форма роботи має неабияке значення як засіб підготовки учнів до переказів і творів, розвитку вмінь самостійного письмового викладу змісту. тексту, сприйнятого на слух, привчає схоплювати й самостійно формулювати почуту думку. В майбутньому це допоможе також оволодіти технікою запису лекцій, публічних виступів і т. п.


Горбачук В.Т. Види диктантів і методика їх проведення:
Посібник для вчителя. - К.: Рад.шк., 1989. - 96 с.


Категорія: Методика | Переглядів: 2672 | Додав: ychitel | Теги: вільні диктанти, методика проведення вільного диктан | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: