Головна » 2012 » Квітень » 27 » Техніка мовлення. Формування навичок виразного читання в учнів
18:48
Техніка мовлення. Формування навичок виразного читання в учнів
Техніка мовлення. Формування навичок виразного читання в учнів

Виразність - найслабше місце в розвитку навички читання. Вимога "читай виразно" виконується учнями по-різному: з помилковою інтонацією, з викрикуванням, підвищенням тону і т.п. Потребують подальшого дослідження питання обсягу та змісту роботи з виразного читання в умовах навчально-виховного процесу уроку читання, можливостей використання теорії та практики виразного читання в системі уроку, добору прийомів та форм роботи з формування навичок виразного читання, методик підготовки до виразного читання та аналізу їх школярами.

Молодші школярі мають оволодівати елементарною грамотою виразного читання, вчитись виділяти логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченнях, робити паузи, підвищувати і понижувати голос, добирати відповідну інтонацію мовлення чи читання.

Все це сприяє поглибленню розуміння змісту навчального тексту, розвиткові навичок виразно читати. Отже, в структурі уроку читання має бути спрямування на виразне читання. Це шостий компонент на етапі опрацювання нового навчального матеріалу на уроці читання. Важливим тут є — опрацювання партитури (розмітки) для виразного читання тексту (разом з вчителем або самостійно) на основі усвідомлення ідейно-змістових та емоційно-образних сторін тексту.

І. Одночасно з розвитком виразності зв'язного мовлення формуємо й техніку мовлення: дихання, чіткість і правильність вимови звуків. На початковому етапі навчання (перший, другий класи) перш за все треба працювати над диханням. Від цього залежить сила і рівномірність мовлення, зміст і краса його взагалі. Надмірне дихання приводить до зриву голосу та до труднощів у мовленні.

Дихальний цикл складається з трьох фаз: 1) вдих, 2) видих, 3) паузи (відпочинок м'язів). Мовлення та читання відбувається на видиху (з'являється звук голосу): глибокий швидкий вдих + коротка затримка повітря і плавний повільний видих (промовляється певна група слів). Від глибини вдиху залежить сила видиху. Повітря діти мають набирати домірно довжини фрази. Треба вчити їх правильно набирати повітря, управляти видихом та розподіляти його економно.

Кількість набраного повітря для мовлення чи читання не повинна бути надмірною, бо його важко утримати в легенях, воно стрімко виривається, голосові зв'язки напружуються, щоб його утримати. Внаслідок цього голос звучить фальшиво, порушується плавність мовлення. Якщо ж струмінь повітря слабкий, то голосові зв'язки знову напружуються і виникає необхідність вдихнути повітря.

У легенях читця має бути деякий запас повітря, який може визвати вібрацію голосових зв'язок. Повітря в ротовій порожнині нагрівається, зволожується, голосові зв'язки не пересихають і можуть працювати тривалий час без напруги і труднощів. Ось чому корисні вправи на подовження дихання — вимова більшої частини фрази без поповнення запасу повітря в легенях.

Щоб спокійно і без напруження прочитати фразу, робимо перед початком читання вдих, на паузах додатково — добір повітря швидко і нечутно, щоб не порушити смислової структури фрази.

На уроках читання важливо вчити дітей читати прозові й віршовані твори з правильним виконанням вдиху, видиху і добору повітря. Для цього вчитель пропонує текст із спеціальною розбивкою — партитура дихання, дає зразок читання, діти імітують його. Наводимо дал. приклад такого опрацювання тексту.

(Вдих) Ніна Карнаухова не приготувала уроків | (добір повітря) і вирішила не йти до школи. ||(Вдих) Але щоб знайомі випадково не побачили,
| (добір повітря) як вона під час робочого дня вештається з книжками по місту, | (добір повітря) Ніна крадькома пішла до гаю. ||
(А.Гайдар. «Совість»).

Порядок опрацювання: 1. Визначаємо паузи. 2. Позначаємо вдих, добір повітря.

Під час складання партитури дихання важливо враховувати, що добір повітря відбувається залежно від місця пауз. Паузи можуть бути в кінці речень (
|| ), на місці розділових знаків і на синтагмах у складі речень ( | ). Більш тривала пауза — в кінці речення, робимо глибокий, але не надмірний вдих; менш тривалі — на синтагмах та розділових знаках в середині речення — непомітний, безшумний добір повітря.

У віршах в кінці кожного віршового рядка мають бути ритмічні паузи (або віршові). Вони відіграють конструктивну роль, розділяючи віршові рядки (ритмічні одиниці) і так організовують вірші ритмічно. На них робиться затримка дихання без добору повітря. Наводимо далі приклад партитури дихання для читання віршованого тексту.

(Вдих) — Чи є що | (добір повітря) золота дорожче на землі? -
|| (затримка дихання)
(Вдих) у мудреця | (добір повітря) спитали якось люди. || (затримка дихання).
(Вдих) Недовго думав | (добір повітря) мудрий чоловік: | (затримка дихання)
(Вдих) — Дорожча дружба | (добір повітря)   — є, | (добір повітря ) була і буде! ||
(М. Мітаров).

З технікою мовлення та читання пов'язані дикція і словесний наголос. Дикція - це чітка та правильна вимова звуків і їх сполучень, слів, фраз. Нечітке мовлення ускладнює сприймання тексту, неприємно впливає на слух, нерідко спотворює зміст.

Виразність залежить від уміння володіти голосом. Він характеризується силою, висотою, тривалістю (темп), звуковим забарвленням (тембр). Читання голосно та тихо, швидко чи повільно зумовлюється почуттями та намірами розповідача (читця), розумінням фактичного і образного змісту тексту.

II. На подальшому етапі опрацювання тексту значна увага має приділятися логічній та емоційно-образпій виразності усного мовлення та читання.

До засобів мовленнєвої виразності відносимо інтонацію, логічний наголос, паузи, темп, силу та висоту голосу.

Логічна виразність
мовлення та читання досягається використанням її основних засобів: 1) логічних пауз, 2) логічних наголосів, 3) мелодики голосу (пониження та підвищення). Навчання виразного читання молодших школярів потребує ознайомлення їх з цими засобами виразності.

Для з'ясування логічних пауз треба розібратися в смислових зв'язках між словами речення, щоб найбільш близькі слова з речення за смислом були в одній мовленнєвій ланці.

За першою партою | у першому класі | сидів молодший син відважного льотчика-випробувача Андрійко Рудаков. ||
(Є. Перм 'як. «Надійний товариш»).

У цьому реченні позначені паузи на синтагмах (єдине інтонаційно-смислове ціле в структурі речення). Виділення таких пауз полегшує читання великих речень. Найчастіше логічні паузи збігаються із розділовими знаками. Це граматичні паузи (|, ||). Розділові знаки допомагають зрозуміти логіку мовлення (читання), смисл речення, вказують на завершеність думки, на перехід від однієї до іншої. Крапка, крапка з комою, двокрапка, тире, крапки, знак питання і знак оклику завжди збігаються з кінцем мовного такту і вимагають зупинки, паузи.

Логічні паузи мають різну тривалість. Крапка свідчить про кінець думки; двокрапка — виконує функцію пояснення, переліку, уточнення; три крапки — вказують на незавершеність її і т.п. Тому під час постановки логічних пауз потрібно враховувати розділові знаки: після крапки, знаків питання і оклику має бути довга пауза (завершеність думки) — позначаємо двома вертикальними лініями; після крапки з комою, двокрапки дотримуємося менш трипалої паузи (частково закінчена думка); після коми робимо коротку паузу (тісний зв'язок між мовними тактами) — позначаємо однією вертикальною лінією.

Недодержання логічних пауз під час читання ускладнює сприймання тексту, може спотворювати думку автора.

Визначення логічних пауз школярами засвоюється за вчителем.

У методичній літературі виділяють ще психологічні та фізіологічні паузи. Перші зумовлені сприйняттям особливостей змісту тексту — настороженість, умовчування, роздум, напруження та ін.; фізіологічні — фізичним станом людини
переляк, відчай, радість тощо. Означені паузи вчитель лише відтворює у своєму виразному читанні (мовленні) і не зупиняється на їх вивченні.
Розстановка логічних пауз школярами засвоюється за зразком вчителя.

Логічний наголос — це знаходження в реченні (тексті) найголовніших (ключових) слів, найбільш важливих для передачі висловленої думки. Логічний наголос відтворюється різними способами: з уповільненою вимовою слова, підвищенням чи пониженням голосу, вимовленням його пошепки і т. п.

Є наголос для всього тексту — це логічний центр (найголовніші, ключові слова у тексті). Він визначається залежно від головної думки тексту. Може вміщувати одне слово, одне речення, кілька слів, що розкривають задум автора. Вони можуть позначатися пунктиром (слабкіші), однією лінією та двома (найважливіші слова). Визначення логічних наголосів у реченні відбувається через аналіз (смисловий) змісту. Нерідко логічний центр для тексту збігається з логічним наголосом у реченні, в синтагмі (збігаються слова).

У віршах діти завжди роблять наголос на останньому слові рядка. При цьому губиться головна думка. Треба вчити робити наголос залежно від головної думки вірша.

Відсутність належної уваги до логічного наголосу призводить до того, що головна думка вірша залишається незрозумілою для дітей.

Вчитель має добре володіти логічним читанням. Якщо перший раз текст читає він сам, то за допомогою голосу показує логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченні. Однак потрібно вчити школярів знаходити такі слова через смисловий аналіз.

У методиці виразного читання відомі різні способи знаходження логічних наголосів. Так, учитель бере речення з навчального тексту: Над ставком стоїть плакуча верба (В. Сухомлинський. «Верба — мов дівчина золотокоса»). Ставить можливі запитання до нього. — Що стоїть над ставком? Де стоїть плакуча верба? За цими питаннями можна визначити головні за смислом слова в даному реченні. Щоб впевнитись у правильності висновку, звертаємо увагу на наступне в тексті речення: Вона схилила свої зелені віти.

Формуванню навичок виділяти логічний наголос в реченні сприяє читання одного і того ж речення з наголосом на різних словах:

Бабусині руки почали ліпити голуба.
Бабусині руки почали ліпити голуба.
Бабусині руки почали ліпити голуба.
Бабусині руки почали ліпити голуба.

(В. Сухомлинський. «Чорні руки»).

Корисні також вправи у читанні питальних речень в залежності з відповіддю: Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, дзюрчить. Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, попід сніжок.
(М. Підгірянка. «Гай взимку»).

Розстановка логічних наголосів потребує вдумливого аналізу тексту. Однак відомий і ряд правил постановки логічного наголосу: завжди виділяється підмет у простому реченні; іменник у родовому відмінку в поєднанні з іншими іменниками — Це наказ мами. Це мами наказ; іменник, що стоїть після прикметника — Повертаються з далекого вирію стомлені птахи; прикметник (або кілька прикметників), що стоїть після іменника — На мені кора та біленька, на мені листя та широке, на мені гілля та високе. Логічно виділяється слово, в якому виражена суть питання (А ти хто?). Перелік у всіх випадках вимагає на кожному слові самостійного наголосу (Запахли в рідному саду ряст, рум'янок, п'ятиперстень). Логічний наголос найчастіше ставиться на іменниках та інколи на дієсловах, коли вони несуть основне смислове навантаження: Сердега в клітці рветься, б'ється... Логічно виділяються слова, якими позначено порівняння: як море, біле поле снігом покотилось... Займенники та прикметники найчастіше не виділяються, за винятком випадків зіставлення: Осіннє небо не таке блакитне, як влітку, а сірувате. При об'єднанні авторських слів з прямою мовою логічний наголос зберігається на головному слові прямої мови: Ну, спасибі вам, — подякувала мати.

Всі ці правила постановки логічного наголосу відносяться як до прози, так і до віршів. Учитель керується ними під час розробки партитури логічного читання тексту, деякі з них може повідомляти дітям.

Мелодика — це рух голосу — пониження, підвищення. Вона робить мовлення яскравим, що сприяє кращому засвоєнню змісту тексту. Встановити мелодику допомагає логічний наголос. Щоб чітко позначити рух голосу в реченні, необхідно враховувати місце логічного наголосу. Якщо логічний наголос знаходиться на початку мовного такту, відбувається мелодичне пониження голосу, яке графічно прийнято позначати стрілкою вниз — ↘; логічний наголос у кінці мовного такту вимагає підвищення голосу . Якщо ж логічний наголос знаходиться в середині, рух голосу характеризує висхідно-спадна мелодика — . Усі засоби логічної виразності (паузи, наголос, мелодика) знаходяться у взаємозв'язку. Вдумливе використання їх допомагає правильно і яскраво відтворити текст і робить читання виразним.

Створення партитури логічного читання відбувається в такій послідовності:
1) з'ясування головної думки тексту;
2) обгрунтування логічного центру (головні слова в залежності від основної думки тексту);
3) визначення місць логічних пауз;
4) виділення логічного наголосу в реченнях;
5) знаходження додаткових наголосів у логічних ланках, позначених паузами;
6) встановлення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу;
7) інтонувапня читання відповідно до змісту й структури тексту.

Опрацювання партитури (розбивки) виразного читання тексту відбувається після опрацювання фактичного його змісту (шостий етап роботи над текстом). За допомогою партитури вчитель може працювати над виразністю в структурі уроку. Опрацювання партитури — це не тільки виразність, а й подальше усвідомлення змісту тексту — співвідносять ідею (головну думку) із словами тексту, виділяють найголовніші (ключові) за смислом слова тощо.

Партитуру (розбивку, розмітку) для виразного читання вчитель може складати разом з учнями або дати свою. Це залежить від мети навчання та підготовки класу.

Наводимо далі зразок партитури логічного читання текстів.

Верба — мов дівчина золотокоса




—  головна думка — любов до рідного краю;
— логічний центр — на Батьківщині: бо Батьківщина — це найдорожче для нас (позначено двома лініями);
— логічні паузи позначені | , || (у кінці речень, на розділових знаках та синтагматичні);
— знаходження логічного наголосу для речення та додаткових, виділені однією лінією та пунктиром (слабкіші);
— встановлення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу:
— інтонування: тон читання — розповідний, спокійний; третій абзац — спочатку із сумом, далі — із сподіваннями.

Наводимо далі партитуру (розбивку) виразного читання вірша.






Методика опрацювання партитури:
—  головна думка вірша — наступила зима, все заснуло;
— логічний центр — прийшла зима... , усе заснуло..., зачарувала все..., підкреслюємо двома горизонтальними лініями; визначаємо також слова, що пояснюють (розкривають) логічний центр — білим полотном, блискучим снігом; сонце не так дивиться, як літом, не таким блискучим світом; замовкла річка; верболіз, окутий снігом і морозом; дрімають тополі; очерет дріма;
—  логічні паузи позначені | , || (у кінці речень, на розділових знаках та синтагматичні);
— знаходження логічних наголосів для речення та додаткових, позначено однією лінією і пунктиром (слабкіший);
—  встановлення мелодики читання:
, ↘,↘;
—  інтонування: тон розповідний, спокійний; читають повільно, зачаровано.

Такою партитурою (розміткою) вчитель керується, коли читає текст перший раз, щоб забезпечити відповідне наслідування учнями.

Після складання партитури проводимо спеціальне читання (партитурне) для її запам'ятовування: читають текст всі хором (вчитель голосніше); знову читає вчитель і весь клас пошепки, напівголоса; читання учнями за записом на платівці (з паузою після кожною речення, її заповнюють діти); вчитель і учні, що добре читають; читає хороший учень і посередній в парі; індивідуальне чигання — оцінки і т.п.

Досвід свідчить, що логічна розмітка (партитура) тексту доступна молодшим школярам. Вони з цікавістю знаходять «головні слова» в тексті, в реченні, пояснюють позначення, вчаться відтворювати все в своєму мовленні. Якщо складна партитура виразного читання, то вчитель дає її заздалегідь опрацьовану. У решті випадків треба партитури складати разом з учнями.

Вибору правильного інтонування тексту перш за все сприяє розуміння його змісту та структури.

Інколи з метою викликати емоційне ставлення до зображеного вчитель пропонує поглянути на райдужний світ, намальований у вірші (Леся Українка. «Спить озеро».): Що змальовано? Яку картину? Якими фарбами поетеса створила образ дивного, чарівного сну? Усі фарби створюють відчуття срібно-білого візерунка зимового сну. Отже, читаємо з піднесенням, з теплотою. Емоційно-образний аналіз тексту збагачує чуттєвий досвід дитини, що важливо в дійовому читанні для втілення авторського задуму. Формуванню образної виразності сприяє аналіз музичних особливостей під час вивчення цього ж вірша: постійний повтор приголосних звуків [з],[с] відтворює мерехтливе сяйво візерунка, а постійне звучання голосних [і],[а] ([йа| — я) підкреслює витонченість візерунка.

Щоб учень зміг донести в читанні ідею твору, необхідно розділити твір на смислові, логічно завершені частини, визначити думку (повідомлюваний факт) і смисл: для чого факт повідомляється, які почуття, переживання він має викликати у слухачів (значення його в даній конкретній ситуації).

А. Костецький. Проста арифметика
             Факт                                              Думка                                 Смисл
Якщо завзято працю-                 Перетворити житія лю-           Треба добре працюва-
вати, з бажанням, з                     дей на зелений, співу-             ти, натхнено, щоб зро-
радістю, гуртом, «від-                 чий, заквітчаний сад                стала наша країна.
няти неохоту», то «бу-                зможе тільки радісна   
демо мати один ре-                    натхненна праця всіх   
зультат — зелений,                     людей.   
співучий, заквітчаний       
сад!»       

За такого аналізу учень зрозуміє, що вірш потрібно читати з інтонацією глибокої впевненості, переконаності.

Під час читання прозових творів важливо до кожної виділеної за смислом частини записувати на дошці один під другим підтекст «у вигляді невеличких речень»: «Жахливо», «Страшно», «Невже буде біда?», «От добре», «Молодець!». Такі слова підказують учневі, з якими почуттями треба читати частину вірша чи оповідання.

У ряді випадків визначити правильний тон читання допоможе роз'яснення ситуації.

Отже, виразність читання формується не тільки на основі імітації, але головним чином
у процесі аналізу тексту, на основі глибокого його розуміння. Створення партитури виразного читання тексту — подальша робота по усвідомленню його фактичного змісту. Тому навчання учнів виразно чигати — це не тільки заключна частина опрацювання тексту. У підготовці до виразного читання учнів можна виділити такі етапи:

— виразне читання вчителем тексту у первинному читанні (як підсумок самостійної роботи учнів по його озвучуванню);
— з'ясування фактичного, ідейного та емоційно-образного змісту тексту в єдності з аналізом мовних та композиційних засобів;
— розмітка тексту (партитура читання) на основі усвідомлення ідейно-змістової та емоційно-образної сторін тексту — визначення пауз, логічних наголосів, тону та темпу читання, логічної мелодики, інтонації.

Роботу над виразністю мовлення та читання треба проводити систематично, на кожному уроці. Виразність мас бути такою ж вимогою до читання, як і правильність, плавність, розуміння (тексту). Крім того, систематична робота в цьому напрямку виховує в дітей вміння глибоко розуміти зміст тексту, його ідейну спрямованість, відчувати красу поетичних образів і виразності засобів. Все це сприяє естетичному вихованню та розвиткові художнього смаку в школярів.

Коваль Г.П., Іванова Л.І., Суржук Т.Б.
Методика читання: Навчальний посібник. -
Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. - 280 с.


Категорія: Методика | Переглядів: 25553 | Додав: ychitel | Теги: Техніка, читання, дикція, наголос, навички, мовлення, партитура, мелодика, логічний, виразного | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: