Розвиток техніки читання
 

Питання про техніку читання є одним з головних у початкових класах. Від уміння читати залежать успіхи в навчанні і вихованні учнів, розвиток їх грамотності. У початкових класах учень має навчитись (в тому числі той, у кого уповільнене мислення, обмежені здібності) читати свідомо, швидко у відповідності з програмними вимогами, правильно.

Процес читання включає в себе дві сторони: одну, яка знаходить вираження в русі очей та в мовнозвукорухомих процесах, і другу, яка знаходить вираження в русі думок, почуттів та намірів людини, що читає (Т.Г. Єгоров). Отже, механізм читання у досвідченого читця складається з наступних компонентів:
— оптичне сприйняття надрукованого чи написаного (впізнавання зорових сигналів — букв, що позначають відповідні звуки слів);
— озвучення слова (вимова слова залежно від рівня оволодіння навичкою читання слова — за складами чи цілими словами);
— усвідомлення змісту тексту (розуміння).

Перші два компоненти — переведення графічної форми слова в звукову — техніка читання. Методичний аспект цього поняття — спосіб читання, правильність, швидкість та виразність (у єдності з розумінням). Якщо механізм читання склався, то розуміння відбувається одночасно із сприйняттям того, що учень читає, на основі синтезу знайомих елементів.

Практика свідчить, що формування техніки читання — процес складний. У ньому важливі мислення й мовлення, сприйняття і пам'ять, слуховий і зоровий аналізатори.

У розвиткові навичок читання виділяють три етапи — аналітичний, синтетичний і етап автоматизації (Т.Г. Єгоров)

1) Аналітичний етап (навчальне читання) пов'язаний із складо-звукобуквеним аналізом та складовим читанням. Увага під час такого читання зосереджується на розвитку в учнів зорово-слухових образів, на зміцненні зв'язку буква—звук (розвиток способу читання та правильності). Формування означених параметрів техніки чигання — завдання вчителя в 1-2 класах. Він має слідкувати за розвитком способів читання та правильністю доти, поки не зникне складове читання в класі, коли помилки будуть поодинокими, а темп читання наблизиться до темпу розмовного мовлення. У такому випадку констатуємо синтетичне читання (кінець третього та четвертий класи).

2) Синтетичне читання (виникнення та становлення цілісної структури дій): читають цілими словами, розуміння відбувається одночасно із сирий няттям тексту, що учень читає, на основі синтезу графічних одиниць- смислові здогадки рідко бувають помилковими.
    
3) Автоматизація навички — процес читання відходить на другий план, на першому — усвідомлення прочитаного.

Кінцевим завданням розвитку навички читаня є розуміння прочитаного, техніка читання — це тільки засіб для досягнення цієї мети. Тому працювати над текстом треба так, щоб одночасно удосконалювати техніку читання та вміння розуміти зміст прочитаного (завдання мають націлювати на усвідомлення змісту тексту). Техніка читання та розуміння тісно взаємопов'язані. Так, помилки в сприйманні (заміна букв, перестановка, вставка, пропуск і т. п.) приводять до спотворення смислу прочитаного, а неправильне розуміння смислу — до помилкового розпізнавання слова та його форм.

Розглянемо етапи формування навички читання.
  На цьому етапі має переважати читання вголос (окремо кожним учнем або всіма учнями класу разом), бо воно сприяє формуванню навичок сприйняття та відтворення тексту (зорові зразки слів підкріплюються мовноруховими), розвиткові правильної вимови. Під час читання вголос скоріше формується зорово-слухові зв 'язки (буква—звук).

Читання вголос треба практикувати не тільки в класі, але радити учням голосно читати і вдома, бо під час читання мовчки відсутній контроль за слуховим сприйняттям.

Вправи, пов'язані із зоровим сприйманням, мають перш за все спрямовуватись на розвиток зіркості до буквеного складу слова (удосконалюються спосіб читання і правильність), на збільшення «поля читання» (розвиваються спосіб читання та його швидкість).

Для розвитку зіркості до буквеного складу слова застосовуємо наступні вправи (на увагу):
— прочитайте слова, що відрізняються однією буквою: бак, рак, мак, пак, так, гак; парта, карта; кора, нора, пора; мак, рак, лак; чайка, майка, лійка, лайка, байка; пити, лити, шити, жити, бити;
— прочитайте слова, замінюючи букву, що позначає голосний звук, на іншу: бак, бік. бук, бик; дім, дим, дам; нас, ніс; булка, білка, балка;
— прочитайте слова (із зворотним порядком букв і складів): кіт-тік, насос-сосна, нора-рано, банка-кабан;
— прочитайте   слова   (різняться   буквеним   складом): вибігти-прибігти, полетіти-залетіти, питання-запитання, поновити-обновити, читати-прочитати;
— прочитайте, додаючи в другому слові звук, назвіть його: ріка-річка, риба-рибка. груша-грушка.

Вчитель пропонує учням прочитати слова і пояснити різницю в буквеному складі та значенні (скажіть слово з іншим словом, складіть невеликі речення).

Ці та інші вправи означеного характеру сприяють розвиткові зорового аналізатора (сприйнятій букв, слів рухом очей), а також одночасно — мовного (промовляння) та слухового (слухання) слів, тексту. Від рівня розвитку цих аналізаторів залежить становлення прийомів (способів) читання та його правильність.

Для вправ на увагу вчитель може вибрати кілька слів перед читанням твору, до них додати слова, які частково відрізняються буквеним складом, і запропонувати їх прочитати: приготувала-виготовила, пройшла-вийшла, гай-гаяти (час ) (А.Гайдар. Совість). Таких у тексті може бути 7-8 слів і більше. Записуємо заздалегідь на дошці слова парами.

З метою забезпечення успішного розвитку в учнів фонографічних відповідностей (буква — звук) важливо створювати умови для самостійного сприйняття слів та озвучування їх у новому навчальному тексті, слідкувати за правильністю моворуху. Якщо навчальний матеріал уроку (текст, вправи) прочитує перший раз учитель, щоб зберегти цілісність сприймання, значною мірою полегшуються труднощі щодо зорового сприймання, впізнавання слів, бо учень читає після вчителя за почутим. Для початкового озвучування нового тексту доцільно використовувати читання напівголоса усіма учнями та читання далі мовчки з наступними відповідями на питання за прочитаним (питання для відповіді заздалегідь записуються вчителем на дошці, щоб читання не було механічним; важко їх тримати учневі в пам'яті). Перший раз новий (прозовий ) твір має читати завжди учень, бо для нього створено читанку. У такому читанні розвивається смислова здогадка.

Процес зорових сприймань у читця завжди включає момент здогадки, передбачення ходу подальшої думки автора. Під час читання діти і дорослі слідкують за розвитком думки автора і під цим кутом зору сприймають слова тексту, здогадуються (Т.Г. Єгоров). Тому у роботі над технікою читання треба постійно враховувати явище, яке в психології одержало назву «випереджувального синтезу» (антиципації). У початкуючого читця дуже часті помилки внаслідок «хибного прогнозування»: «прочитує» знайомі йому слова замість нових у тексті, а це гальмує розуміння змісту.

Розвиткові смислової здогадки в першу чергу сприяє: 1) збагачення активного словника учнів і 2) накопичення графічних зразків слів у їх пам'яті. Чим частіше діти будуть сприймати зором графічні зразки слів, тим скоріше відбуватиметься «впізнання» слова, що читається. «Впізнання» слова під час читання здійснюється скоріше, якщо це слово є в активному словнику учня. Отже, читати новий текст треба самому учневі і на уроці читання якомога більше читати. Крім того, механізм сприйняття точніше і скоріше спрацьовує, якщо слова та новий текст зрозумілі дітям. Саме це вимагає систематичної словникової роботи.

Розвивати смислову здогадку треба з 1 класу. Бажано практикувати читання тексту, де спочатку для дочитування даються слова з пропущеними буквами, додаються речення з пропущеними словами, далі практикується текст з пропуском букв і слів: «закінчуйте слово», «закінчуйте речення», «прочитайте правильно текст, докінчуючи слова в реченнях та вставляючи букви, докінчуючи речення словами». Пропущена буква позначається однією крапкою, пропущене слово — трьома крапками. Кількість пропущених букв, слів поступово збільшується. По мірі нарощування техніки для читання можна запропонувати деформований текст з метою його поновлення.

Розвиткові зорових аналізаторів, уваги до буквеного складу слів, смислової здогадки сприяє вправа на опрацювання слів-перевертнів (розсипані слова). Вчитель бере текст, якщо він невеликий, або його частину, що вивчали на минулому уроці, переставляє у словах склади, букви, залишаючи лише заголовок. Таким його записує на дошці. Діти поновлюють текст за реченнями (від букви) і перечитують. Далі порівнюють з тим, шо в підручнику.

Для з'ясування зв'язку буква — звук треба практикувати звуковий та звукобуквений аналізи.

Важливою вимогою до процесу навчального читання вже на початковому етапі є орфоепічна та інтонаційна його правильність. Для удосконалення навички вимови (правильність читання) доцільно частіше практикувати «орфоепічне читання», спеціально навчальне.

Наголос в основному засвоюється через імітацію. Однак корисні і спеціальні вправи у виділенні складів з наголошеними та ненаголошеними голосними в словах тексту; у визначенні наголосу в словах тексту або тільки тих, що позначають дію, предмети і т.п. та читання їх вголос; у порівнянні вимови слів з однаковим звукобуквеним складом, але з різним наголосом (нóги — ногú). Такі вправи сприяють підвищенню мовної кулмури, удосконаленню мовних та мовленнєвих умінь і навичок через інтеграцію навчальної діяльності.

Для запам'ятовування наголосу корисно заучувати вірші. Ритм вірша підкаже правильний наголос: Йде зима в поля, гаї... В неї сніг та хуртовúна, довга ніч, коротка днúна.

Для розвитку інтонаційних навичок треба використовувати наступні вправи: читання питальних речень з урахуванням можливих відповідей до них; читання речення із зміною логічного наголосу в ньому; постановка запитань до слів, на які падає логічний нагопос; читання і смисловий аналіз одних і тих же речень з різними розділовими знаками (Коля, Валя і Зіна йдуть до школи. Коля і Валя, Зіна йде до школи.).

Враховуючи, що у молодших школярів на етапі аналітичного (навчального) читання розуміння найчастіше відстає від зорового й слухового сприиняття, досвідчені вчителі не підганяють дітей у читанні. Часто практикують читаная текстів за ролями. Ця цікава робота привчає дітей до осмисленого (вдумливого) чигання, що в свою чергу сприяє розвиткові навичок виразного читання.

Одним з важливих критеріїв механізму читання є «поле читання» — кількість знаків — букв, складів, слів, які може охопити читець «одним поглядом». Мале «поле читання» (1-2 слова) ускладнює розуміння змісту, заторможуе швидкість читання. Читаючи окремо кожне слово, учень не усвідомлює смислу речення.

Поле чигання збільшується, якщо удосконалюються способи читання. Розширенню «поля читання» сприяє також проведення вправи на пред'явлення класу карток (плаката), тексту (або частини його з читанки) на короткий час. На картках (плакаті) записуємо слова або словосполучення, речення, групи речень. Завдання вчителя полягає в тому, щоб вчити школярів «одним поглядом» охоплювати запропоноване на короткий час. Далі вчитель закриває картки (підручники), а учні мають вимовити те, що побачили. За великого обсягу тексту пропонуємо переказати прочитане близько до тексту (репродуктивний переказ). Вправа цінна тим, що розвиває зорову нам'ять, виховує увагу, зосередженість, підвищує швидкість читання, збагачує словниковий запас учнів.

Для розвитку «поля читання» корисна вправа у читанні тексту на певний час. Учитель дома начитує текст на певний час (наприклад, на 1 хвилину). У класі діти читають цей текст: хто прочитає раніше однієї хвилини, підносить руку — після закінчення читання педагог відмічає; хто за 1 хвилину — теж; хто не встиг прочитати за 1 хвилину — дає настанови, як далі працювати, бере під контроль. Можна давати дітям вправу додому — навчитись читати відповідний текст на визначений час (за 1 хвилину).

Темп читання значною мірою залежить від величини «поля читання». Для розширення «поля читання» треба частіше практикувати читання тексту, набраного вузенькими колонками (Л.М.Юшкова). У такому читанні учень направляє погляд не на окреме слово, а на весь рядок, що важливо для розвитку «поля читання» та його плавності. З цією метою використовуємо журнальний текст.

У всіх вправах з розвитку техніки читання вголос необхідно працювати над усвідомленням того, що дитина читає. Цьому будуть сприяти наступні завдання: «Прочитайте текст і скажіть...», «Прочитайте і, дивлячись в текст, повторіть...»; робота з уточнення значення слова або словосполучення; переказ, відповіді на запитання і т.п. Чим гнучкіший синтез між процесами усвідомлення і тим, що зветься навичкою читання, тим читання точніше і виразніше (Т.Г.Єгоров).

Навчити молодших школярів читати вголос — це виконання лише частини тих вимог, які ставить програма початкових класів перед вчителем. Під час читання вголос увага головним чином зосереджується на озвучуванні тексту, на правильній вимові слів, на засвоєнні змісту того, що учень читає. Для розвитку навички добування інформації з тексту важливе читання мовчки (з 2 класу). У читанні мовчки моворух згортається, а це веде до розширення «поля читання» і кращого розуміння прочитаного.

Нерідко вважають, що читання вголос і читання мовчки переходять відповідно одне в одне, що якщо учень оволодів технікою голосного читання, то він без спеціального тренування навчиться читати мовчки. Спеціальні дослідження свідчать, що лише невелика частина учнів початкових класів спонтанно, внаслідок тренування оволодіває вмінням вільно і швидко читати мовчки (Р.М.Габулова). У більшості дітей такого переходу не спостерігається. Тому треба спеціально навчати дітей читати мовчки. Починати цю роботу треба в початкових класах.

Навичка читати мовчки в молодших школярів утворюється повільно, тому вже на початковому етапі навчання важливо вправляти їх у цьому виді читання на кожному уроці. Під час такого читання мовленнєві дії згорнуті, розширюється «поле читання», діти краще розуміють зміст прочитаного.

У зв'язку з переходом від читання вголос до читання мовчки нерідко з'являються «шептуни». У читанні мовчки діти продовжують повільно промовляти те, що читають; деякі з них ворушать губами, шепочуть (внутрішнє мовлення переходить у шепіт). Учителеві доцільно проаналізувати текст — можливо, він складний зі смислового та з вимовного боків, містить багатоскладові слова. Однак у даному випадку не виключається і різке відставання в читанні.

Подолання «бар'єру проговорювання» — процес складний для учня, потрібні спеціальні вправи, які усувають шепіт під час читання:
  У читанні мовчки вчитель пропонує учням міцно стиснути губи і прикласти до них палець лівої руки (психологічна установка на беззвучне читання). З часом палець не прикладають, а тільки міцніше стискують губи.
Досвід свідчить, що протягом 4-5 занять діти відвикають від зовнішньої вокалізації.

Молодших школярів треба вчити читати уважно, не повертаючись до прочитаного. Повернення до прочитаного (справа-наліво) — «регресії» — свідчення того, що учень читає неуважно, що він схвильований тощо. Регресії бувають: 1) від неуважності; 2) якщо текст важкий і багато складних або незрозумілих слів. Від регресій треба позбавлятись, бо вони уповільнюють процес читання, знижується його швидкість.

Щоб попередити регресії, аркушем цупкого паперу (лінійкою) закривають прочитані рядки. Це усуває можливість мимовільної регресії, прискорить читання.

Можна застосовувати і прийом «віконце»: в аркуші паперу на сторінку підручника вирізують віконце в 3-4 рядки. Аркуш рекомендуємо учневі так прикласти, щоб верхній зріз віконця орієнтував на початок сторінки. Під час читання тексту учень посуває «віконце» вниз, закриваючи прочитані рядки.

Однак, крім застосування означених засобів, вчителеві треба добре проаналізувати навчальний текст, щоб виявити незрозумілі слова, протлумачити їх («тлумачне читання»). Чим менше складних слів, тим краще рухається погляд дитини.

На аналітичному етапі важливо формувати способи читання та правильність.
  Швидкість (темп) читання мас бути в центрі уваги лише на цьому етапі, її постійно треба контролювати. Важливо проводити конкурси на кращих читців, заучувати напам'ять вірші, правильно організовувати позакласне читання.

На розвиток техніки читання позитивно впливає стимуляція до швидкого читання, бо розуміння тексту відбувається успішніше за швидкого чигання. Увага учнів при цьому спрямована не стільки на процес читання, скільки на сприймання прочитаного. Учень має можливість вникати в смисл того, що читає. В уповільненому темпі читання іноді учень губить початок речення, не дочитавши його до кіпця. Щоб зрозуміти прочитане, повертається до початку. Слід пам'ятати, що швидкість читання на означеному етапі навчання забезпечується усім попереднім тренуванням, яке сприяє становленню механізму читання — розвиток смислової здогадки, скорочення кількості регресій, ліквідація бар'єру промовляння і т.п.

На етапі синтетичного читання треба висвітлювати швидкість читання учнів в «екранах» — скільки слів учень читає за 1 хвилину (у вересні, у кінці жовтня, у грудні, у січні після канікул, у травні). На «екрані» варто виставляти кількість прочитаних сторінок за тиждень (1 клас — 15; 2 клас — 30; 3 клас — 60; у 4 класі — 80-90).

На етапі синтетичного читання учні повинні читач й вголос, мовчки, пошепки, напівголоса, вибірково, наскрізним читанням (для уважного прочитування всього тексту), партитурним (для заучування партитури читання).

Для розвитку швидкості читання в практиці навчання застосовують спеціальні вправи, наприклад, «Блискавка» (Р.М. Габулова).

Нормальний темп читання переривається командою «увага!», а далі — «блискавка!». Учні прискорюють читання до максимуму. Вчитель нагадує: «не пропускайте слів, не губіть рядки». Діти водять указкою по рядку під час читання. Так учитель може проконтролювати їх читання: чи не повергається, чи не перескакує. «Блискавка!» переривається командою «стоп!». Далі — переказують або відповідають на запитання. Спочатку переказ виконується з опорою на текст; з часом — без нього. Перевіряти розуміння можна за допомогою запитань — діти ставлять якомога більше запитань по прочитаному. Учень може не тільки ставити запинання, але й відповідати на них собі або сусіду по парті.

Інші вправи для розвитку швидкості чигання (Л.К. Лухтай):
«Засічка — кидок» — при слові кидок всі починають читати для фіксування часу, коли пролунає засічка — школярі зупиняються, помічаючи останнє своє слово. Відводять погляд. Відпочинок 10-20 секунд.

«Буксир» — спочатку веде вчитель, беручи на буксир весь клас, потім сильніший учень — слабших учнів. Тривалість — 2-3 хвилини, повторюють 3-4 рази за урок.

«Ігрові команди» — систематичне читання на певний час (3-5 хв) кожною командою різними способами почергово: вголос, мовчки, пошепки, з внутрішнім приговорюванням, що сприяє не лише запам'ятовуванню тексту, але й уточненню та диференціюванню сприйняття.

«Луна» — один школяр (сильніший) веде, а другий, як луна, повторює читання першого.

Близьким до останнього є читання в парах. Учитель викликає учня з достатнім рівнем техніки читання та слабкішою. У процесі такого читання через імітацію вирівнюється темп читання, правильність, виразність.

Іноді учні намагаються читати якомога скоріше, шкодячи розумінню. Регулюванню темпу читання сприяє застосування наступних прийомів: постановка запитань перед читанням (учень готується до відповіді); слухання мовлення товариша (можна запропонувати продовжити читання); драматизація всіх видів творів (учень дотримується мовлення особи, слова якої читає, пристосовується до чемну читання інших читців); читання напам'ять віршів (засвоївши темп читання віршів, учень переносить його на читання прозових творів) ча інші.

Навчання молодших школярів техніки швидкісного чигання мовчки пов'язане з небезпекою порушення принципу його усвідомлення. Саме тому розуміння прочитаного прочитаного треба тримати під контролем (відповіді на запитання, переказ, визначення логічних наголосів у реченні, тексті і т.п. ).

Зіркість очей, уважність і смислова здогадка — це фактори, які значною мірою сприяють розвитку вільного (швидкого) читання мовчки. Швидкість читання зростає за його чисельності. Тому треба турбуватись про те, щоб на уроці під час читання охопити найбільше учнів, щоб більше читали школярі з уповільненим темпом читання.
 

Класне синтетичне читання має підкріплюватись домашнім для досягнення великої його кількості. Треба, щоб учні щоденно читали вдома. Спочатку на кожному уроці відводимо 4-5 хв для з'ясування розуміння прочитаного вдома.
 

Навчання читати мовчки в початкових класах буде сприяти розвитку швидкості читання, вихованню інтересу до самостійного читання і стане надійною основою для динамічного читання в середніх та старших класах.

Отже, на етапах аналітичного та синтетичного читання особливу увагу приділяємо розвитку техніки читання — способів читання, правильності, темпу, виразності. Одночасно розвиваємо позитивні якості читання — правильності, вільного (швидкого), виразного, усвідомленого читання.
  Автоматизація навички читання відбувається під кінець третього класу і далі. Увагу зосереджуємо на удосконаленні якості читання (правильність, швидкість, виразність, усвідомлення). Процес читання відходить на другий план, на першому — усвідомлення прочитаного.

Для розуміння фактичного змісту того, що учень читає, та розвитку техніки читання важлива словникова робота. Усвідомлення прочитаного вимагає розуміння та вживання слів, їх форм, словосполучень, речень. На цьому етапі читання вчителю важливо у навчанні передбачати ці два аспекти.

Зменшується кількість читання вголос. Значно більше практикуємо читання мовчки, бо воно сприяє швидкому отриманню інформації з тексту, вчить дитину з ним працювати.

Вчитель має привчати дітей до зорового читання — інформація йде через зоровий канал, без зовнішніх мовленнєвих рухів (мовчазне). Читання мовчки характеризується активізацією процесів розуміння, запам'ятовування і засвоєння прочитаного.

Оскільки провідне місце у сприйманні та засвоєнні навчального матеріалу належить мовчазному читанню, то відповідно і в роботі з текстом збільшується питома вага вправ і завдань на усвідомлення смислової сторони читання, розвиток навичок текстотворення. Поряд з читанням застосовуємо смисловий, композиційний, лексико-стилістичний аналізи, практикуємо різні перекази; відповіді на запитання та добір їх до прочитаного.

На означеному етапі розвитку навички читання важливо, щоб під час читання сприймався не лише фактичний зміст тексту, але й емоційно-образний та його естетичне спрямування. Учні під керівництвом учителя аналізують особливості авторського вживання слів, засоби вираження почуттів, авторського задуму (дійове читання). Саме емоційно-образний аналіз удосконалює навички виразного читання. Усвідомлення засобів виразності у творі сприяє відтворенню в уяві картин житгя, подій, змальованих письменником.

Культура читання має бути в центрі уваги вчителя постійно, бо «без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці» (В.О. Сухомлинський). Практика та спеціальні дослідження свідчать про те, що програмного рівня з читання на кінець початкових класів досягають за оптимальних умов навчання лише 92 %. (Г.П. Коваль). Решта учнів має бути далі в наступних класах під постійним контролем учителів-предметників.