Розділи
| Документація [45] |
| Методика [31] |
| Вивчення теорії літератури [23] |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Березень » 28 » Письмові роботи контрольного характеру
20:44 Письмові роботи контрольного характеру | |
Письмові роботи контрольного характеру Найчастіше вживаним засобом письмової перевірки знань і умінь з мови є диктант. На це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Текст для диктанту добирати порівняно легко; записують усі одне і те ж, тому екзаменатор може встановити не тільки абсолютну грамотність кожного з екзаменованих, але й відносну, взяту із зіставлення всіх робіт; диктанти перевіряти незрівнянно легше, ніж інші види письмових робіт, оскільки тотожність текстів дає змогу зосередитися на "критичних" місцях — орфограмах і пунктограмах, на які найчастіше допускаються помилки; той, хто пише диктант, не може ухилитися від запису продиктованого і, отже, приховати неміцне засвоєння певного матеріалу. Проте у диктанту як засобу контролю є й слабкі місця. Найістотніші з них — однобічність одержуваних результатів, обмеженість лише сферою правопису. Але ж мовні знання й уміння не зводяться до орфографічно-пунктуаційної правильності запису. Для загального мовного розвитку дуже важливі уміння висловити думку, послідовно викласти зміст. Наявності чи відсутності таких умінь диктант, звичайно, не виявить, як не виявить і вміння добирати найвиразніше, найвлучніше слово, уникати необгрунтованих повторів тих самих слів (тут заданість лексичного складу тексту повертається зворотним, негативним боком). Немаловажне й те, що на результати диктанту великою мірою впливає і якість диктування, а тому, при одночасному проведенні диктанту у кількох групах, результати можуть виявитися не однакової достовірності, мати елемент лотерейності — наскільки тій чи іншій групі пощастило з екзаменатором. Іншим засобом контролю є переказ. Порівняно з диктантом, він має і сильні, і слабкі сторони. Оскільки початковий текст є тільки загальним орієнтиром щодо змісту і стильового забарвлення висловлювання, текст самого переказу кожен створює сам. Тому чітко запрограмувати параметри перевірки рівня орфографічної і пунктуаційної грамотності просто неможливо, адже будь-яку думку можна висловити по-різному, а якщо так, то й обійти всі сумнівні написання, застосувавши ті мовні засоби, в яких цілком упевнений. Отже, переказ дозволяє визначити лише загальний рівень грамотності, а не знання конкретних правил і вміння їх застосовувати. Навіть відсутність у ньому тих чи інших засобів, що були в початковому тексті, не може свідчити, що вони зовсім чужі для виконавця роботи. Можливо, в його розпорядженні були інші, більш звичні для нього засоби вираження змісту. Зате переказ дозволяє виявити те, на що диктант неспроможний, — рівень практичного володіння мовою. Зміст початкового тексту, його композиція вимагають адекватного відтворення. Але ж ні слів тексту, ні структури речень, ні способів переходу від однієї думки до іншої запам'ятати в ході слухання неможливо. Мовне оформлення свого варіанту тексту кожен мусить шукати цілком самостійно, вибираючи з-поміж доступних для нього засобів найбільш звичні, доступні і прийнятні. Але й можливості контрольного переказу обмежені: оскільки зміст і будова тексту задані заздалегідь, він не може вважатися по-справжньому творчим видом роботи. Адже виконавець переказу лише відтворює створене іншим, імітує його думки і почуття, власних думок і почуттів, власного внутрішнього світу він виявити не може. Як і диктант, переказ характеризується непередбаченістю обраного тексту, тому й не допускає конкретної підготовки, готуватись до нього можна, лише відшліфовуючи ті уміння, які необхідно застосувати в процесі роботи. Це усвідомлення теми тексту, сприйняття його змісту і характеру авторського задуму (комунікативної мети), стильового забарвлення і структури, уміння намітити послідовність викладу, скласти план і реалізувати його, забезпечуючи при цьому високі комунікативні якості і високий рівень грамотності свого варіанту тексту. Третій вид письмової роботи контрольного характеру — твір. Багатьма характерними ознаками і дидактичними можливостями він нагадує переказ. Передусім важливо, що виконавець роботи не записує готовий, а створює власний текст, отже, він вільний у доборі слів, у побудові речень і їх розташуванні. Тому, як і переказ, твір може виявити не справжній стан орфографічної і пунктуаційної грамотності, а тільки загальний мовний розвиток, рівень мовленнєвої культури. У цьому відношенні твір переважає переказ, оскільки всі ознаки створюваного тексту цілком залежать від автора: він самостійно продумує і зміст, і композицію, забезпечує найдоцільніше з його погляду мовне оформлення. Тому твір цілком оправдовує свою назву: він є творчою роботою в повному розумінні цього слова, завдяки чому може свідчити не лише про мовну підготовку автора, але й про його погляди й уподобання, про загальний розвиток, начитаність, про чіткість і логічність мислення, тобто — про всі характерні властивості особистості. Як бачимо, названі три основні види письмових робіт контрольного характеру суттєво відрізняються один від одного, по-різному і в різному обсязі виявляють наявність необхідних у житті і подальшому навчанні мовних і мовленнєвих знань та умінь. Очевидно, заслуговує уваги питання про те, коли можуть знайти застосування ті показники, що їх можна виявити за допомогою кожного з видів контрольних робіт. Диктант. Коли, в яких видах пізнавальної чи виробничої діяльності доведеться писати щось під диктовку? Дуже рідко, до того ж лише в дуже специфічних ситуаціях, наприклад, для друкування на комп'ютері. Навіть люди, що постійно мають справу з писемним мовленням (журналісти, вчителі-словесники тощо) не пишуть під диктовку. Записи для пам'яті, що їх доводиться робити працівникам різних професій, також не є дослівними. Диктант, отже, є видом роботи, пов'язаним не з певною діяльністю, а тільки з процесом навчання. Переказ. Навички переказування почутого або прочитаного, без сумніву, потрібні в житті, зокрема і в навчанні. Законспектувати лекцію чи наукову статтю, зреферувати роботу, зробити виписки з прочитаної книжки, зафіксувати поради чи вимоги щодо певного виду діяльності — усе це доводиться робити і учням, і студентам, і фахівцям будь-якого профілю і будь-якого рівня підготовки. Зокрема, від уміння конспектувати значною мірою залежить успішне навчання у вищому чи середньому спеціальному навчальному закладі. Тому виявити готовність до такої роботи — одне з головних завдань вступних іспитів. І це цілком можна зробити за допомогою переказу. Твір. Повсякденне життя, процес навчання, активна діяльність у будь-якій сфері вимагають уміння сформувати і в доступній та виразній формі висловити власні думки. Продуктивне писемне мовлення функціонує в діловій сфері (протоколи, звіти, доповідні і пояснювальні записки), у громадському житгі (виступи в пресі, складання програми діяльності громадських організацій), в системі освіти (написання рефератів, курсових і дипломних робіт, обґрунтування концепцій навчальної діяльності, узагальнення досвіду роботи та ін.). Усе це вимагає від виконавця самостійності, творчої ініціативи, уміння сформулювати, висловити і аргументувати думку, виявити власне ставлення до теми висловлювання — задатків, виявленню яких найкраще служить саме твір. Від уміння побудувати власне висловлювання на наукову тему значною мірою залежить і оцінка на екзаменах (які, до речі, все частіше проводяться в письмовій формі). Враховуючи все сказане, можна підсумувати, що тим, хто обирає вид письмової перевірки мовної підготовки учнів, випускників чи вступників, варто добре подумати, які саме уміння і навики є найважливішими для тої мети, з якою здійснюється контрольна робота (засвоєння орфографічних і пунктуаційних правил, сприймання і відтворення змісту чужого висловлювання чи створення власного тексту, що міг би виконувати функцію засобу писемного спілкування), і на цій основі вибрати один з видів контрольної роботи. Не зайве над цим подумати і тим, хто має письмові роботи виконувати. Хоч вибір здебільшого не залежить від виконавця (випускника чи вступника), оскільки вирішує або Міністерство освіти, або сам навчальний заклад (школа чи вуз), все ж іноді можливість вибору залишається, особливо для вступників. Адже в різних навчальних закладах передбачено не одні і ті ж види письмових випробувань. Поряд з іншими питаннями абітурієнту слід мати на увазі і те, в якій мірі він готовий до написання тієї роботи, яка буде запропонована в обраному ним навчальному закладі. У зв'язку з цим виникає ще ряд запитань, над якими слід замислитись. Яку з розглянутих робіт легше написати? При виконанні якої можуть виникнути непередбачені ускладнення? Результат якої можна з великою мірою достовірності спрогнозувати? Добре підготовлений учень, звичайно, диктант напише. Але з якою оцінкою? Навіть круглий відмінник не може знати всього. У тексті можуть трапитися слова і вирази, з якими ніколи не доводилось зустрічатися. Тому, пишучи диктант, можна бути впевненим щонайбільше в четвірці, у п'ятірці ж — навряд. А переказ добрий учень може виконати цілком бездоганно: мовним засобам, у яких він не впевнений, завжди можна знайти повноцінну заміну. Окремого розгляду вимагає питання про твір (мається на увазі справжню творчу роботу, а не дуже поширене в останній час, як висловився К. Д. Ушинський, "зшивання чужих фраз"). Цей вид роботи дозволяє найповніше виявити свої знання і вміння. Але він багато чого і вимагає від автора: для твору на літературну тему — обізнаності як у характері поставленої проблеми, так і в фактичному матеріалі, необхідному для її висвітлення; для твору на так звану вільну тему — особистого зацікавлення запропонованою проблемою, наявністю певного запасу попередніх спостережень за тим, яке місце займає ця проблема в житті і як вона висвітлена в художній літературі. І в усіх випадках:— уміння виразно, послідовно, аргументовано викласти зміст власної думки. Дехто вважає, що твір написати легше, ніж диктант чи переказ: мовляв, тут тобі ніхто нічого не нав'язує, кожен пише те, що хоче і що знає. Це правильно лише до певної міри. Справді, у межах кожної теми є змога обрати свій підхід, свій аспект висвітлення, свою систему доказів висловлюваної думки. Однак зробити це дуже нелегко. Така робота вимагає максимального напруження інтелектуальних зусиль. Порівняно легко написати посередній твір. А створити текст, що був би справді твором як витвором власного розуму і заслуговував за всіма показниками найвищої оцінки, надзвичайно важко. Особливо це стосується творів на вільні теми. Мабуть, із цієї причини немало випускників і вступників стають на найлегший, а отже, як їм здається, найкращий шлях — не напружуючи сил, використовують готові, складені невідомо ким тексти на ту чи іншу тему. Можливостей для цього більш ніж достатньо: в різних областях України видано чимало збірників текстів на теми, що входять до переліку рекомендованих Міністерством освіти. Хоч багато з таких видань скромно названі "матеріалами для творчих робіт", "методичними посібниками для вчителів, учнів, абітурієнтів", хоч у передмовах до них говориться про необхідність "пропустити твір через власні емоції, почуття", та це тільки словесний камуфляж. Такі видання — це ніщо інше, як збірники шпаргалок. Зважуючи, на який шлях ступити — самостійного написання твору чи використання шпаргалок, кожен випускник повинен знати: 1) користуватися плодами чужої праці, видаючи їх за свої, аморально; у сфері літературної чи наукової діяльності це називається плагіатом і розцінюється карним кодексом як злочин (про це чомусь забувають педагоги, які штовхають своїх вихованців на слизьку дорогу); 2) екзаменатори не гірше за випускників та вступників знають ці збірники шпаргалок, "не помітити" списаного вони можуть лише тоді, коли не захочуть це зробити, але високої оцінки за украдений текст не поставлять; 3) використовувати шпаргалку, зокрема на вступному екзамені, просто небезпечно: це може бути виявлено, і на цьому процес перевірки може закінчитись; 4) серед текстів, наведених у збірках "творів", навіть тих, що названі "золотими", дуже мало таких, що могли б вважатися справді зразковими; переважають примітивізм змісту, схематизм будови, нерідко трапляються алогізми, різного роду композиційні та мовленнєві недоліки, навіть орфографічні (рідко) та пунктуаційні (частіше) помилки. Мельничайко В.Я. "Українська мова. Письмовий екзамен. Як уникнути помилок"
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |