Балада - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. У французькій поезії 14 ст. балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Франсуа Війона (1431 - 1463). В українській поезії балада поширювалася у доробку Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Івана Вагилевича, раннього Тараса Шевченка та ін. Напружений сюжет в ній розгортався на тлі переважно буряної природи, подеколи переймався фантастичними ознаками. Наприклад, балада "Причинна" Тараса Шевченка.