Абстракціонізм — одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В.Кандинський, Наталія Гончарова, П.Пікассо, П.Мондріан, О.Архипенко, П.Клее та ін.), абстракціонізм сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — неміметичний принцип художнього мислення, ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Творчі пошуки провідників абстракціонізму у малярстві, графіці, скульптурі тощо впливали на дизайн, а також на художню літературу, на "концептуальне мистецтво", зокрема на конкретну поезію, яка хоч і оформилася в середині століття, однак її вияви спостерігалися у 10-ті роки, зокрема у збірнику "Ослиний хвіст і мішень" (Москва, 1913), де містилися приклади шумової (подвоєння, потроєння і т.д. приголосних) та легатної (актуалізація голосних) поезії, відмінної від зауму. Зразок шумової поезії:
Счтрп трг ждрв
Смк чпр вчнц
Хд брн рвнч
Шпрз Шкрц
Хрфд
Вб зчж хне
спржвчнхлш (АЛотов).
Зразок легатної поезії (від італ.legato — зв'язаний; у музиці — безвідривний, плавний перехід одного звука в інший):
А а а а а
Е е е е е
И и и и и
О о о о о
У у у у у
А Е И О У (Альдо Палацески).
Ця тенденція позначилася і на українській поезії, зокрема, на творчості М.Семенка (ранній період):
Гк бк вк дк нк тк
Ру оро
о
? с?