Жовнірські пісні - народні пісні суспільно-побутового циклу про вояцьке життя примусово рекрутованих українців до царського та цісарського військ. Слово "жовнір", "жовняр" прийшло в Україну через Польщу із середньовічної Європи, де наймані вояки за службу отримували плату — "жолд". З кінця XVIII ст., після ліквідації козацького війська в Україні та у зв'язку з поділом Польщі й окупацією Австрією Галичини, Буковини, Закарпаття, на українців "звалилася" рекрутчина та солдатчина. Хоч у XX ст. рекрутчина була вже замінена загальною військовою повинністю, становище українця-вояка не змінилося, а тому традиційні жовнірські пісні не тільки не вийшли з ужитку, а й поповнювалися новотворами ("Ой війна, війна світова"). Зміст жовнірських пісень реалістичний. Їх головні мотиви: примусова присяга ("А в неділю пораненько"), плач матері ("Та поза садом-виноградом доріжка лежала"), родини, молодої дружини з діточками, розпука новобранця від розлуки з рідною стороною, туга за рідним домом ("Понад чорне море літали ворони"), важке життя в казармі, писання листів, участь у битвах, смерть на чужині ("Чорна рілля заорна, а гей, гей!") та ін. Є й любовні мотиви: смерть дівчини з жалю за милим ("Ой ци будеш, моя мила, та за мною тужити"), прохання вояка про відпустку, його спізнення до казарми тощо Записи жовнірських пісень були зроблені вже у першій половині XIX ст. З Доленгою-Ходавським, М.Максимовичем, Я.Головацьким, М. Костомаровим та ін., але найбільше їх занотовано у другій половині XIX ст. Окремий рукописний збірник жовнірських пісень, залишив Осип Маковей "Руські (українські) вояцькі пісні в Австрії". Мотиви Ж.п. знайшли відображення у творах Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника та ін. Оригінальну збірку уклав і сам проілюстрував Б.Лепкий ("Тим, що полягли 1914-1915". — Відень, 1916), Найбільш повне видання жовнірських вийшло 13-ою книжкою серії "Українська народна творчість": Рекрутські та солдатські пісні. — К., 1974.