Романтизм — художній напрям, який виник у літературі та мистецтві наприкінці XVIII — на почату XIX ст. Це був період занепаду феодального ладу та піднесення національно-визвольних рухів, буржуазних революцій. Романтизм був своєрідним відгуком на соціальні та економічні зміни в житті. Настало розчарування в результатах буржуазних революцій (Велика французька революція, промисловий переворот в Англії) для тих, хто повірив у їх ідеали.
Письменники-романтики реальній дійсності, яка їх не задовольняє, протиставляють картини життя бажаного, витвореного власною уявою. Образ романтичного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника: це людина великих пристрастей, видатних можливостей, сильного характеру, здатна на незвичайні вчинки. Діють вони в елементарних, іноді фантастичних обставинах. Виняткове, яскраве цікавить поетів-романтиків, тому вони в своїх творах часто вживають гіперболи, символіку, особливі порівняння, уособлення. Пейзажі у романтиків — це картини грізних бур, гроз, розбурханого моря, густих таємничих лісів тощо.
Письменники-романтики відійшли від традицій класицизму, де наслідувалося все античне, вони відкинули суворі канони й правила класицизму і понад усе цінували натхнення і незалежність у творчості.
Романтики піднесли значення народної творчості як джерела національної культури, відкривали красу народного мистецтва — казок, легенд, пісень, переказів, на відміну від класицистів та письменників-просвітників, які не цікавилися творчістю простолюду.
Романтики надавали величезного значення у житті людини почуттям, фантазії. У цьому вони розходилися з письменниками-просвітниками, які на перше місце ставили розум. Романтики стверджували духовну неповторність кожної людини. Тут вони теж відійшли від просвітників, які вважали, що всі люди за своєю природою однакові, бо мислять згідно із загальними законами розуму.
Однак їх зближували гуманізм, співчуття до "маленької" людин. На початку XIX ст. відбувалося величезне майнове розшарування. Романтики виступали проти світу наживи, егоїзму, лицемірства, відстоювали свободу людей, щирі, відкриті стосунки між ними.
Романтична література тісно пов'язана з фольклором, музикою, живописом. У свої поезії вони перенесли співучість та сердечність народної пісні, в поеми та романи — мальовничість, широту описів.
Романтики досягли великих успіхів у створенні сучасних жанрів роману (Вальтер Скотт, Жорж Санд, Віктор Гюго), поеми (Джордж-Гордон Байрон, Генріх Гейне, Адам Міцкевич), ліричної поезії (Генріх Гейне, ПІандор Петефі). Важливе місце в творчості романтиків посіла історико-героїчна поема.
У творах класичної літератури ХІХ-ХХ ст. реалістичний метод органічно поєднувався з елементами романтичними, це ми бачимо у творах О. Бальзака, І. Тургенєва, А. Чехова та інших.
Т. Шевченко починав свою творчість як романтик ("Причинна", "Гамалія", "Гайдамаки").
Наприклад, у романтичній поемі героїчного змісту "Гайдамаки" природу Т. Шевченко змалював у романтичному дусі, вона ніби живе разом з людьми, її стан гармонує з подіями, вчинками повстанців, з їхніми почуттями:
... Дніпр мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах
Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає...