Рима (від грецького слова, що означає "ритм", "такт") — співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимані зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
(Василь Симоненко, "Лебеді материнства")
Рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.
Роль рими: підсилює зміст, ідейне та емоційне звучання вірша; чітко підкреслюється завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму; має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об'єднуються в строфи.
За місцем наголосу в словах рими бувають чоловічі (наголос на останньому складі), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому від кінця складі) і гіпердактилічні (наголос далі ніж на третьому від кінця складі).
Приклад чоловічої рими.
Ніхто не забутий.
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть...
І доки є пам'ять людей
і живуть матері,
Допоти й сини,
що спіткнулись об кулі,
живуть.
(Борис Олійник)
Приклад жіночої рими.
Вони гойдали мою колиску
(Не мали спокою і ночами!)
Купали щедро мене в любистку,
Ласкаві руки моєї мами.
(Микола Хижняк, "Руки моєї мами")
Приклад дактилічної рими.
Тут коло нас така зелена балочка,
там озеро, не видно йому дна.
Вже прилетіла голуба рибалочка,
ніс в неї довгий, довший, ніж вона.
(Ліна Костенко, "Маруся Чурай")