Проповідь — повчальна промова, в основу якої покладено певні етичні, як правило релігійно забарвлені, настанови. Виголошуючи її, проповідник ставить собі за мету логічними доказами й художніми засобами спонукати слухачів до сприйняття таких настанов. У творах цього жанру багато образів, запозичених з Біблії, афоризмів, притч тощо.
Слово "проповідь" вживається у двох значеннях. 1. Промова релігійно-повчального змісту, що її проголошують у церкві під час відправи. 2. Церковний літературно-ораторський жанр урочистого або повчального характеру. В давній літературі те саме, що й "слово", "повчання".
"Слово про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона є зразком давньоруської ораторської проповідницької прози. Написане воно між 1037 і 1043 рр.
Закон — Старий Завіт Біблії, зокрема перші його п'ять книг, так зване П'ятикнижжя Мойсеєве, книги: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, у яких викладено іудаїстичне віровчення, засноване на заповідях бога Ягве. Ці заповіді Бог дав Мойсееві, легендарному пророкові й вождю ізраїльських племен на горі Сінай, вони викарбувані на кам'яних таблицях-скрижалях. Іларіон тлумачить Закон як віру, що передувала християнству, була замкнута в одному народі і мала в собі риси поганства.
Благодать — основоположне поняття християнського віровчення, викладене в Новому Завіті Біблії. У Благодаті вбачається особлива сила, нібито послана від Бога, яка дає можливість подолати притаманну людям гріховність і знайти спасіння. Іларіон вважає Благодать вищим ступенем розвитку людства, основою віри, відкритої для всіх народів. Це дає змогу йому обґрунтувати рівноправність Русі з іншими християнськими країнами.
У цьому творі Іларіон прославляє Київську Русь як передове в тогочасній Європі суспільство, якому судилося велике майбутнє.