Пролог (від грецького слова, що означає "передмова") — вступ до літературних творів різних жанрів. Здебільшого такий окремий розділ художнього твору, де автор знайомить читачів з фактами, що мали місце задовго до початку тих подій, які покладені в основу сюжету, подає якусь історичну паралель, створює загальний настрій, готує до розуміння того, про що йтиметься далі.
Наприклад, у пролозі до оповідання "Дорогою ціною" М. Коцюбинський висловлює свої погляди на життя народу як на "віковічну боротьбу двох станів, панського і мужичого".
"Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...
Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру. Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав. Пісня волі, опоетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми".
(М. Коцюбинський, "Дорогою ціною")
Пролог до поеми "Мойсей" І. Франка — це пристрасне звертання автора до українського народу, талановитого, проте нещасного. Цей вступ до поеми "трагічний і оптимістичний воднораз, урочистий і могутній... осяяний світлим видінням майбутнього" (Микола Бажан).
Народе мій, замучений, розбитий,
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?..
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
На ці запитання поет далі відповідає:
О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання...
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
(І. Франко, "Мойсей")
"Лісова пісня" Лесі Українки починається з пролога — волинського пейзажу лісової сторони. Він вводить нас у життя природи навесні: "Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галявина скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в ярозелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає й губиться в хащах. Саме озеро — тиховодне, вкрите рясою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина вся дика, таємнича, але не понура — повна ніжної задумливої поліської краси".
(Леся Українка, "Лісова пісня")