Онєгінська строфа — 14-рядова строфа, написана чотиристопним ямбом, яку започаткував О.Пушкін у романі "Євгеній Онєгін".
Перші чотири рядки у такій строфі мають перехресне римування, наступні чотири — суміжне, подальші чотири рядки — кільцеве, а останні два рядки — знову суміжне.
У строфі закономірно чергуються жіночі рими (з наголосом на передостанньому складі) з чоловічими (з наголосом на останньому складі). Схематично це можна Показати так: АбАбВВггДееДєє (великими буквами позначено жіночі рими, малими — чоловічі).
Онєгінська строфа була дуже гнучкою і давала можливість висловити найрізноманітніші інтонації: і тонкий ліризм й урочистість, і гумор, і сарказм. Заключні два рядки часто містять прислів'я, приказки, влучні вислови, що стали крилатими.
Наприклад.
"... А щастя видилось безмежне
Так близько! Та любов моя
Розбилася. Необережний
Зробила, може, вчинок я,
Мене в тужливому риданні
Благала мати; бідній Тані
Були однакі всі шляхи.
Я вийшла заміж. Без пихи
Я вас прошу мене лишити.
Я знаю: в вашім серці єсть
І гордість, і справдешня честь,
Я вас люблю (пощо таїти?),
Та з ким я стала до вінця -
Зостанусь вірна до кінця".
(О.Пушкін, "Євгеній Онєгін". Переклав М.Рильський)