Неореалізм (від нео з грецької мови, що означає "новий" і реалізм) — напрям в італійському мистецтві та літературі 40-50-х рр. XX ст., який об'єднав митців різних політичних переконань у їхньому прагненні утвердити демократичні, реалістичні принципи в мистецтві.
Героями творів неореалістів були вихідці з народу, яким властиві високі моральні та духовні якості. Визначальні риси неореалізму: демократизм і гуманність, пильна увага до життя трударів, документальна основа твору. Головна проблема неореалізму — збереження гідності особи в жорстокому та несправедливому світі.
Найбільш розроблений жанром неореалізму став "ліричний документ", що поєднував автобіографічний момент з художнім вимислом. У цих творах постійно відчутне ліричне "Я" письменника, який є прямим свідком або учасником описуваного.
Найяскравішими представниками неореалізму були Васко Пратоліні та Альберто Моравіа.