Науково-фантастична література — вид художньої літератури, яка зображує перспективи наукового, технічного, суспільного прогресу, проникнення людини в таємниці природи. Письменники-фантасти досліджують також поведінку людини в незвичайних умовах, а не обмежуються лише прогнозуванням науково-технічних ідей.
Основоположником сучасної наукової фантастики вважають французького письменника XIX — поч. XX ст. Жуля Верна (науково-фантастичні пригодницькі романи: "П'ять тижнів на повітряній кулі", "Двадцять тисяч льє під водою", "Таємничий острів" та інші). Жуль Верн перший ввів у науково-фантастичну літературу невідомого до того часу героя вченого, інженера.
Англійський письменник Герберт-Джордж Уеллс (1866-1946) — автор науково-фантастичних романів "Машина часу", "Невидима людина", "Війна світів", "Війна в повітрі".
З російських письменників-фантастів XX ст. найвідоміші: Олексій Толстой ("Аеліта", "Гіперболоїд інженера Гаріна"), Олександр Бєляєв ("Голова професора Доуеля", "Стрибок у ніщо", "Людина-амфібія"), Іван Єфремов ("Алмазна труба", "На краю Ойкумени", "Туманність Андромеди").
Писали науково-фантастичні твори українські письменники: В. Винниченко ("Сонячна машина"), Володимир Владко ("Ідуть роботарі", "Аргонавти всесвіту", "Нащадки скіфів", "Сивий капітан", "Фіолетова загибель"), Юрій Смолич (цикл науково-фантастичних романів: "Господарство доктора Гальванеску", "Ще одна прекрасна катастрофа", "Четверта причина", "Що було потім").