Народний переказ — усна народна розповідь про визначну історичну подію, відому історичну особу, улюбленого народного героя тощо.
Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд, але вони відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів, а повчання, напучення висловлюється прямо, без алегоричності, що властиве легендам. Наприклад, народні перекази: "Місто Сміла", "Про заснування Києва", "Козацьке житло", "Коліївщина", "Не чинив Довбуш зла бідним", "Рахів".
Приклад народного переказу.
Не чинив Довбуш зла бідним
Коли Довбуш був малим, то пас вівці в полонині. Там і силу дістав. Як почувся він таким сильним, зібрав багато хлопців і пішов у гори. Там зі своєю ватагою нападав на багатих купців, панів, а гроші й майно роздавав бідним.
Ходили опришки лісами, а на харчі брали панську худобу. Коли ж доводилося брати худобу у бідних на прожиток, то завжди платили їм гроші.
Якось Довбуш з хлопцями проходив через ліс близько поля. На цім полі під лісом дівчина пасла корову. Довбуш сказав, щоб вона закликала свого тата, бо він, ніби мав щось йому сказати. Поки дівчина вернулася з дому, він із хлопцями зарізав корову, а в шкіру поклав стільки грошей, що можна було купити три корови.
Коли господар прийшов, то замість корови побачив шкіру. Зомлів він зразу, бо мав семеро дітей, з горя і шкіри брати не хотів. Але дочка взяла її. Тільки підняла, а з неї посипалися гроші.
Ніколи Довбуш не чинив зла бідним людям.