Метафора (від грецького слова, що означає "перенесення", "переміщення") — поетичний вислів, що розкриває ознаки одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого предмета чи явища.
Наприклад.
1. "Плакали й тужили запорожці, вертаючись з України човнами повз Кодацький поріг без того, з ким за невеликий час, до того ж з такою славою зруйнували Кодак, а разом з козаками тужив і голосив поріг Кодацький, сумуючи, як і зараз, про розбрат поміж дітьми України".
(Андріан Кащенко, "Над Кодацьким порогом")
2. Відгомоніла золота діброва
Беріз веселих словом шелестким.
(Сергій Єсенін. Переклад Володимира Коломійця)
Метафора близька до порівняння, але у порівняння є те, що порівнюється, і є те, з чим порівнюється, а в метафорі тільки те, з чим порівнюється.
Уособлення (персоніфікація) та алегорія є видами метафор.
Метафора може бути простою, коли вжито один вираз у переносному значенні ("Ліс ще дрімає у передранішній тиші", М. Коцюбинський), і розгорнутою, коли картина змальована цілою низкою метафор, наприклад:
"Дніпр мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах
Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає..."
(Т. Шевченко, "Гайдамаки")
"Дощі випадали щоденно. Вискочить сонце на мить на блакитну полянку, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу, і знову лізуть на нього важкі, розтріпані хмари..."
(М. Коцюбинський, "Fata morgana")