Літопис — найдавніший вид історико-мемуарної прози, що становить собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання ("сказання") про історичні події.
Автори літописів — літописці — розповідали про ті історичні події, свідками чи учасниками яких вони були самі або про які дізналися з інших джерел, зокрема з усної народної творчості.
На Русі початок літописання припадає приблизно на X ст. Найдавнішим відомим загальноруським літописом є "Повість минулих літ", або "Початковий літопис".
У цій пам'ятці — докладні відомості про територію, заселену слов'янами, про полян, древлян, радимичів, сіверян та інші племена, на які поділялися східні слов'яни, про їхні звичаї, мову. У ньому описано героїчне минуле Київської держави з 852 року до 1110, походи князів і великі битви. Щире захоплення героїчним минулим — провідний мотив "Початкового літопису". Другий мотив — глибокий сум з приводу княжих чвар і лиха, заподіяного нападами половців.
Автори "Початкового літопису" — високоосвічені ченці Нестор, Сильвестр та інші, імена яких не дійшли до нас.
З 1118 року до 1200 опис подій веде "Київський літопис", у якому докладно розповідається про велике лихоліття Руської землі — набіги половецьких орд та внутрішнє безладдя в державі, яке настало внаслідок князівських міжусобних війн.
"Галицько-Волинський літопис" продовжує опис подій до 1292 р. З нього довідуємось про боротьбу між князями за престол у Галичі, звоювання спільних ворогів. Розповідається про бій з татарами на річці Калці, про напад Батия, подорож князя Данила в Орду та інші події.
Окрему групу становлять українські козацько-старшинські літописи: "Літопис Самовидця" (1648-1702) анонімного автора, висвітлює народно-визвольну війну 1648-1655 pp.; "Літопис Григорія Граб'янки", у якому зроблено спробу викласти історію українського козацтва, він є цінним джерелом з історії України другої половини VII — поч. XVIII ст.; тут наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, угод; "Літопис Величка" охоплює події 1648-1700 рр. Одна з головних тем — гетьмансько-старшинські усобиці, — вони, а також набіги татар та інших зовнішніх ворогів довели Україну до жахливих руїн; автор закликає рятувати матір-Україну.
Літописи — це жанр історичної наукової літератури, але в них є вставні оповідання, написані за старовинними переказами, історичними піснями, легендами, у козацьких літописах є вірші, панегірики. Виклад у літописах, особливо в козацьких, образний, емоційний. Тому літописи є не лише історичними пам'ятками, а й пам'ятками художньої літератури.