Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий конфлікт, глибокі трагічні суперечності суспільного або особистого життя. Тут показано зіткнення протилежних суспільних позицій, різних світоглядів, принципів, поглядів на певні життєві явища.
Трагедія виросла з усної народної творчості, з міфології. Вона досягла розквіту в Давній Греції (Есхіл — "Перси", "Прометей прикутий"; Софокл — "Антігона", "Цар Едіп"; Евріпід — "Медея", "Іпполіт", "Троянки") і в епоху Відродження (Вільям Шекспір — "Ромео і Джульетта", "Гамлет", "Король Лір", "Макбет").
У XVII ст. стала основним жанром класицизму (французькі драматурги П'єр Корнель — "Горацій", "Смерть Помпея"; Жан Расін — "Андромаха", "Британік", "Федра").
В епоху Просвітництва трагедія проймається громадськими мотивами (Вольтер — "Брут", "Заїра", "Магомет"; Й.-Ф. Шиллер — "Підступність і кохання", "Орлеанська діва", "Вільгельм Тель").
Класичним взірцем трагедії в російській літературі є "Борис Годунов" О. Пушкіна.
Зразками української трагедії є "Сава Чалий" І. Карпенка-Карого, "Касандра" Лесі Українки, "97" М. Куліша.