Строфоїд


Строфоїд — така будова вірша, коли єдиного виду строфи в ньому визначити не можна; але наявність рим чи епіфор дає підставу відчувати певні елементи строфічної будови (Т. Шевченко, "Мені тринадцятий минало" В. Симоненко, "Жорна").

Дід умер

От і все.

Поховали старезного діда,

закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане і ранком не піде

із косою під гору круту.

І не стане мантачкою жито будити,

задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито,

і пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все.

Поховали хорошу людину,

повернули навіки у лоно землі.

Та невже ж

помістились в тісну домовину

всі турботи його, всі надії, жалі?

Я готовий

повірити в царство небесне,

бо не хочу,

щоб в землю ішли без сліда

безіменні,

святі,

незрівнянно чудесні,

горді діти землі,

вірні діти труда.

Хай шалені гудуть

над планетою весни,

хай трава пнеться вгору

крізь листя старе...

Я не вірю,

що дід із могили воскресне,

але вірю,

що ні —

він увесь не умре.

Його думи нехитрі

додумають внуки,

і з очей ще віки пломенітимуть в них

його пристрасть і гнів,

його радощі й муки,

що, вмираючи,

він передав для живих. (Василь Симоненко)